Провокація, хоробрість, глибина...

Цьогорічний форум юних музикантів запам’ятався рекордно низькою кількістю учасників, віртуозністю вихованців грузинської школи і відчуттям того, що з десятого, ювілейного конкурсу харківське дітище великого маестро Крайнєва нарешті отримає достойне організаційне обрамлення. Підготовка до чергового дійства почалася вже зараз і обіцяє чимало приємних сюрпризів.

Класика запалює зірки

Грузинська тринадцятирічна піаністка Аня Кіпіані за два минулих роки перемогла у трьох музичних конкурсах, включаючи престижний паризький форум імені Н. Рубінштейна та брала участь у міжнародному фестивалі Володимира Співакова. І ось нарешті незаперечне Гран–прі на цьогорічному харківському конкурсі, що за весь час свого існування отримав репутацію найскладнішого за рівнем програмних вимог. «Зіграти у тринадцять років «Гумореску» Шумана — справжня провокація, — каже Володимир Крайнєв. — Це один із найглибших філософських творів, що має надскладну форму і такий же непростий зміст. Його справедливо побоюються навіть зрілі видатні музиканти. Аня ж просто купалася вільно і провокаційно у цій музиці. Вона смілива і дуже складна дівчинка зі своїм баченням і відчуттям. Це вже — не дитина, а справжній музикант із дуже глибоким і складним нутром».

Учасники молодшої групи, за словами фахівців, на харківському конкурсі завжди відзначаються високим рівнем підготовки і рідкісною обдарованістю. Очевидно, саме тому обрати кращих серед них буває надзвичайно складно, і журі, як правило, номінують на кожне місце одразу по кілька учасників. Дев’ятий конкурс не став винятком. Першу премію серед молодших конкурсантів розділили Ямато Каматсу з Японії та китаянка Кі Ксю. Друга незаперечно дісталася кореянці Кьюнг А Лі, а третя одразу трьом українцям — кримчанину Дімі Беляку та харків’янам Каті Гараніч і Владику Хайрутдінову.

З 22 учасників старшої групи до третього туру конкурсу були допущені вісім юних музикантів. Гра із симфонічним оркестром обласної філармонії та молодіжним оркестром «Слобожанський» — завдання не з простих. Саме ця частина конкурсної програми закріпила за харківським форумом статус надскладного і принесла перемогу ще одній вихованці грузинського педагога Дареджан Цинцадзе — Ані Гогаві та росіянці Тані Дороховій. Другу премію журі присудило Уцуші Імада з Японії, Рузанні Мінасян із Вірменії і харків’янину Марку Сердюку. А третю, відповідно, — киянину Арсену Яковенку та росіянці Анастасії Ясько.

Усі без винятку юні музиканти уже є переможцями одного чи кількох конкурсів. Оцінка їхньої гри авторитетним і незалежним журі (його складом опікується особисто маестро Крайнєв), — для юних виконавців має особливу вагу. Фактично усі переможці попередніх конкурсів, як мінімум, отримали солідні грошові премії і можливість виступити у Колонній залі Національної філармонії України та Великій залі Союзу композиторів Росії, а як максимум, — продовжили навчання у престижних музичних закладах світу.

Цього року, наприклад, до складу журі Володимир Крайнєв запросив володаря Гран–прі ІІ харківського конкурсу Ігоря Четуєва, який сьогодні навчається у його класі і регулярно гастролює країнами СНД, Європи, Америки, Далекого Сходу, а також виступає з відомими оркестрами Росії, Італії, Ізраїлю, Нідерландів, Німеччини та Франції. «Володимир Всеволодович настільки добре розуміється на тому, як треба грати дітям, аби вони максимально розкрилися у цьому віці, що я б не посмів бодай щось змінювати», — відповів Четуєв на запитання, чи не хотів би він щось змінити в роботі журі.

«Ямаху» пора залишити в Харкові

На участь у дев’ятому конкурсі подавали заявку 47 юних музикантів, приїхали 31. Якщо врахувати той факт, що навіть перший форум у далекому 92–му зібрав 90 конкурсантів, а четвертий і шостий — по сто, результат може здатися провальним. Володимир Крайнєв причину сумного рекорду пояснив природнім «недородом», тобто складною демографічною ситуацією в Україна та Росії, що мала місце в середині 90–х. Діти зараз на вагу золота, з чим погодився і директор Харківської середньої спеціалізованої музичної школи (саме у її стінах і з ініціативи її педагогів проходить конкурс Крайнєва) Валерій Алтухов. Він із сумом повідомив, що вже кілька років поспіль під час набору до перших класів цього навчального закладу відсутній конкурс, а відтак музична дванадцятирічка приймає фактично всіх дітей, які виявили бажання вчитися.

Умови самого навчання — не менш болюча проблема. «Я завжди говорю: ми не можемо на «Запорожці» змагатися з «Мерседесом», — каже директор. — Тільки під час конкурсу наші діти можуть зіграти на дуже якісному інструменті, бо його, завдяки Володимиру Всеволодовичу, привозять з Японії. А так наші вихованці вчаться «на дровах», тобто інструментах, які не мають міжнародних стандартів. Причому з року в рік, протягом тривалого проміжку часу».

Згадану Валерієм Алтуховим «Ямаху» до Харкова організатори конкурсу привозять уже десять років поспіль і щоразу повертають власнику. Чому не найбідніше в Україні місто і досі не придбало для престижного форуму цей елітний рояль, сказати важко. Особливо з огляду на те, що останнім часом у списку організаторів з’явилися не лише обласні державні структури, а й столичні. Треба хоч до десятого, ювілейного, форуму вирішити цю проблему, бо українській фортепіанній школі з кожним роком все складніше конкурувати з японською і китайською, які наразі переживають справжній бум. За словами Володимира Крайнєва, у Китаї сьогодні діє майже мільярд музичних шкіл, і Піднебесна не збирається зупинятися на досягнутому. На цю тенденцію вже встигла відреагувати Німеччина. Незмінний член журі харківського конкурсу професор Бернд Гецке заснував у Ганновері щось на зразок радянської центральної музичної школи, а її випускники, у свою чергу, — сімнадцять інших музичних навчальних закладів. На думку Володимира Крайнєва, якщо європейська фортепіанна культура не успадкує цей досвід, то вихованці східних країн уже найближчим часом відберуть у Старого світу лідерство.

Підготовку до ювілейного форуму організатори почали вже зараз. Той факт, що Україна стала відкритою дер­жавою, на думку професора Гецке, приверне до конкурсу більшу увагу європейців. «Раніше ми витрачали дуже багато часу в українському посольстві, аби отримати для поїздки до Харкова візу, — каже він. — А тепер я можу приїхати сюди вільно, так, як їду до Франції чи Великобританії. Це видатне явище».