Не укладав угод з власною совістю. Ренесансна чистота художника-шістдесятника Георгія Якутовича
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У хітовості нової вистави Театру драми і комедії «Брешемо чистісіньку правду» сумніватися не доводиться навіть сьогодні, за тиждень до дати офіційної прем'єри. Тема, знаєте, така, що нею цікавляться всі верстви населення — від зарозумілого науковця-психолога, який наліво не те що не ходить, а й не поглядає, безнадійно втупивши очі в монітор комп'ютера, до легковажних парубійків, що лише освоюють майстерність залицятися до дівчат і з готовністю сміються над анекдотами на кшталт чоловіка в шафі, який винахідливо представився міллю. Отже, подружня зрада, яка вона? Попри всю ту критику, яка була злита на це начебто ганебне явище протягом багатьох століть, мусимо визнати: є у цій амурній справі щось таке адреналіново-хвацьке, авантюрно-захопливе, на що народ невтомно спокушається, додаючи своєму прісному життю трохи перцю.
П'єса австрійського драматурга Херберта Бергера, яка лягла в основу вистави «Брешемо чистісіньку правду», має назву «Ще один Джексон...» Йдеться, звісно, не про Майкла Джексона — у нього зараз зовсім інші, далекі від подружньої зради, проблеми, — а про такого собі шустрика, якого всі ми, дякуючи такому різновиду усної народної творчості, як анекдот, добре знаємо. Власне, анекдот нагадує й фабула вистави: чоловік повертається з відрядження і знаходить на балконі коханця своєї дружини. Той виявився хлопцем кмітливим і... представився коханцем сусідки. Мовляв, прийшов розважитись з жіночкою, а тут її благовірний, от і пересиджую на вашому балконі. Пішов він додому цілим та неушкодженим, а вдома ...застає дружину вже з її коханцем. Наставив роги іншому — отримуй і на свою голову. Хоча мораліте в цій фразі мінімум, швидше — добра іронія, оскільки подальші події цієї історії розгортаються стрімко й небезпідставно нагадують старі радянські комедії: стрибки з балкона одинадцятого поверху, викрадені дискети з секретною інформацією, грабіжники у трусах, сварка, що ледь не закінчилася вбивством... І при цьому почуття самих героїв якнайменше заслуговують на визначення «комедія», оскільки кохають вони по-справжньому. Та й інтрижки заводять так мило і так щиро...
У виставі грають Алла та Олег Масленникови — подружжя в житті (ось уже вісімнадцять років), а тепер і на сцені (Філіп та Дороті Дебні). Алла та Олег кажуть, що на репетиціях про свою родинність не думають. Хоча й не заперечують, що в роботі розуміють один одного прекрасно, оскільки виховані на єдиних азах і на світ дивляться через одну оптику. А своїх героїв вони люблять такими, як вони є. «П'єса Бергера нам цікава своєю іронією, — кажуть Масленникови. — Наші герої — просто люди, які в чомусь залишилися дітьми. Їм не вистачає гострих, яскравих відчуттів...Тому кожен із них придумує для себе якусь іграшку. Бажання гри — ось що керує нашими героями. Та, зрештою, й багатьма іншими також». Актриса Ірина Мельник, виконавиця ролі Ненсі Валлоне, на сцені говоритиме про те, що жити потрібно сьогодні, не відкладаючи емоції та почуття на потім. «Не скупіться на вираження своїх почуттів, — застерігає Ірина-Ненсі. — Не економте на душевних силах, будьте щедрими емоційно — і тоді ви будете щасливими. Душевна жадоба — величезний гріх... З наслідками».
Режисер вистави — Валерія Айдіна, учениця художнього керівника театру Едуарда Марковича Митницького. «Брешемо чистісіньку правду» — не лише її професійний дебют у репертуарному театрі, а й дипломна робота як студентки Київського університету театру, кіно та телебачення. Музичне оформлення вистави — Олександра Курія, у ролях невірних, але люблячих дружин та чоловіків-рогоносців також — Дмитро Лукьянов, Оксана Архангельська, Юрій Литвин, Наталя Циганенко, Михайло Кукуюк, Сергій Солодов, що, як і Айдіна, дебютуватиме на сцені Театру драми і комедії — до Києва його запросили з Луганська, де він серед інших персонажів встиг зіграти і відомого спокусника Хлєстакова.
Прем'єра вистави — 8 лютого. Рекомендовано для подружнього перегляду.
Видатний художник, графік Георгій Якутович 60 років тому здійснив свою мрію – проілюстрував повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». >>
У Києві наприкінці травня Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки представив прем’єру вистави «1111. Театр Лесі та Курбаса»» у постановці Андріюса Дарели — сценічного осмислення історії українського мистецького покоління 1920–1930-х років. >>
Уперше почув ім’я критика Ігоря Котика п’ятнадцять років тому – воно опинилося в центрі скандалу, вчиненого «літературними патріотами». >>
У Києві, у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, триває виставка, присвячена 280-й річниці від дня народження іспанського художника Франсіско Гої, яка складається з серії гравюр «Диспаратес» (Los Disparates). >>
У нашій країні дедалі більше уваги приділяють створенню безбар’єрного середовища. >>
Книжка Володимира та Сергія Кампо «Юрій Бадзьо: Філософія антиімперського/антифашистського спротиву України» (Ужгород: Карпати, 2024) фігурувала у тогорічному рейтингу всередині номінаційного списку рубрики «політологія/соціологія/культурологія». >>