Фатум у варениках, доля — у чоботях

12.12.2007
Фатум у варениках, доля — у чоботях

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

З давніх–давен незамiжнi дiвчата в нiч з 12 на 13 грудня збиралися невеличким гуртом і ворожили. Особливим і невід’ємним ритуалом свята Андрія були дівочі гадання: кожна в цю ніч хотіла дізнатись, чи довго їй ще в дівках ходити і за кого врешті вийде заміж. Кажуть, що саме ці гадання на Андрія справджуються. А спробуйте і ви.

Свічка починає розповідати

Починати обов’язково треба зі свічки. Адже вона додає дій­ству містичного настрою. Ну і, звичайно, у кімнаті для гадань не повинно бути жодного хлопця. Дівчина, залишаючись на самоті зі свічкою, сідає перед дзеркалом і, не відриваючи погляду, вдивляється в нього. За повір’ям, протягом години вона побачить у дзеркалі образ свого судженого. Утім таке ворожіння вважається дуже містичним, тож багато дівчат і досі бояться братись за таке гадання, і лише найсміливіші пробують роздивитись долю в дзеркалі.

«Що стосується гадання на свічках, то воно залишається дуже популярним способом вгадати долю, — розповідає етнолог, співробітник Державного музею Івана Гончара (Київ) Галина Олійник. — Потрібно поставити перед собою дві свічки і чекати, в який бік вони будуть опускатись. Якщо свічки топляться одна до одної, то бути вам разом. Якщо ж ні, тоді... шкода». Коли свічка догоріла до кінця, дівчата збирали стоплений віск і виливали його в глибоку миску з водою. Застиглий віск мав зображати портрет обранця.

«Дівчата знали, хто кому симпатизує і підсвідомо шукали риси даної особи», — усміхається Галина Олійник. Також деталі обличчя нареченого дівчата пробували роздивлятись і в тінях на стіні. Для цього спалювали зіжмаканий папір. «Доки папір горів, дівчата за профілем на стіні намагалися вгадати обличчя судженого, — каже пані Галина. — Інші ж хотіли дізнатись, де зустрінуть коханого. Для цього виливали білок яйця в склянку. Правда, для такого гадання необхідно чимало фантазії!»

Доля, мов на тарілці

Не менш цікавий спосіб вгадувати долю на тарілках. Тільки ось у цьому випадку фантазії буде замало, потрібна ще й потужна інтуїція.

А гадання просте: під однакові глибокі тарілки ховають різні предмети. Це може бути як хрест, так і гребінець. Якщо дівчина знаходить під тарілкою книжку, то буде її суджений науковцем, хрестик — священиком. Якщо попадеться обручка, то стріне вона розлученого чоловіка. «Тарілки міняли, і дівчата із зав’язаними очима по черзі вибирали собі одну з них. Могло бути й до двадцяти тарілок, — розповідає пані Олійник. — Якщо вибирали під посудом зерно або військовий гудзик, тоді потенційний наречений виявлявся поміщиком чи гусаром». Взагалі ж, за словами етнолога, під тарілки дівки могли класти найрізноманітніші предмети. Якщо комусь попадеться стрічка, то протягом року до наступного ворожіння дівчині ще не вдасться обрати собі нареченого. Якщо перстень — то судилося скоро вийти заміж або ж принаймні заручитися. Наворожила під тарілкою ручку — наречений буде вченим, цигарку — палитиме, склянку — питиме. Якщо ж дівчині попадеться лялька — невдовзі завагітніє...

Пророчі вареники

Зголоднівши, дівчата і приготування їжі перетворювали на справжній ритуал гадання. Одним із популярних способів ворожіння було варіння вареників. «Ліпили ці вареники непрості, — каже етнолог. — У них вкладали папірець із будь–якими чоловічими іменами, не обов’язково знайомих хлопців. Треба було уважно стежити, коли закипає вода: з яким іменем вареник спливе на поверхню першим — так і зватимуть майбутнього чоловіка».

...У цей вечір дівчата у всьому без винятку бачили віщі знаки. Навіть на сірниках шукали своєї долі! Поклавши на тарілку, наповнену водою, два сірники в образі хлопця та дівчини, дівчата чекали, чи зійдуться вони разом від їхнього подиху. Якщо сірники таки зустрічались у воді, то це було доброю ознакою. Також пробували дівчата і таку ворожбу: в сірникову коробочку клали два сірники, позначивши, хто хлопець, а хто дівчина. А потім одночасно запалювали їх. Якщо сірники, палаючи, схилялися один до одного, то це було на радість дівчині.

«Козак, заїжджий, вдівець, козак, молодець, най буде так...»

Коли спускалися сутiнки, дівчата виходили на двір і шукали хороший сусідський пліт. Підходили і починали витягували кiлки, промовляючи: «Раз, два, три, чотири, дев’ять...» I так три рази по дев’ять, щоб плоти аж трiщали. По кілках бачили: якщо великий — то хлопець буде високий, якщо низький — то i парубок стрінеться миршавенький, кiлок з корою — багатий буде, без кори — жебрак. А от коли рiвний кiлок витягувала, то знала, що газду доброго матиме, якщо кривий — значить, норовистого хлопця. Ну, а от якщо кiлок з сучками, то стережись: хлопець трапиться таки з перцем».

Усi патики дiвчина приносила додому i гадала далi, перебираючи зiбране в руках: «Козак, заїжджий, вдівець, козак, молодець, най буде так». I ще раз спочатку, поки не отримає вiдповiдь.

«А ще дiвчата в цей вечiр ходили пiд вiкнами у сусідів i слуха­ли, що ті говорять. Що чули в хатi, так i тлумачили свою долю, — додає моя співрозмовниця. — Наприклад, якщо мама казала дитинi: «Сядь, сядь, чого ти вертишся?», то це для дiвчини означало, що замiж ще не скоро вийде. А коли чула: «Та йди коровi дай води» — то означало для дiвчини, що вийде замiж.

Чобіт як компас

Найвеселішим було гадання на взутті. Складали чоботи подалі від дверей. «Для того аби дізнатися, хто скоріше вийде заміж, дівчата по черзі переставляли до дверей свої чоботи, — розповідає пані Олійник. — Чий першим вийде за поріг, та і швидше заміж вийде».

А от щоб дізнатись, де мешкає майбутній наречений, сільські дівчата і досі використовують давній перевірений метод: кидають чобіт через хату. Куди носик повернеться — звідти і слід чекати судженого. Для цього обряду дівчина мала бути здоровою і сильною, адже не кожній тендітній красуні до снаги перекинути взуття через комин. «Якщо дівчина таки перекидала, то потім довго у сутінках шукала взуття, — усміхається Галина Олійник. — А згодом ще довше перебирала в пам’яті парубків, що мешкали у тому кутку, куди показував чобіт».

Сучасним міським дівчатам поталанило менше, адже довкола одні висотні будинки. Хіба що пожбурити кросовок навмання: у чию шибку попаде, там і шукай нареченого... Але в такому разі без скандалу та міліції не обійтися.

Дівчата ворожать, а хлопці веселяться

Поки дівчата закрилися по домівках і ворожать на судженого, парубки влаштовують забави. Найпопулярнішою холостяцькою грою на Андрія з давніх–давен була «Калита». «Калитою називали великий корж із білої муки з діркою посередині, — розповідає Галина Олійник. — Її прив’язували на шнурку до балки на стелі. Ще й так, аби до калити міг дотягнутися тільки найвищий парубок, пан Калитинський, який і охороняв калиту. Інші хлопці намагалися вхопити її зубами.

Якщо пан Калитинський добре охороняв калиту, вона весь вечір так і залишалася «неторканою». А якщо комусь із парубків таки вдавалось скуштувати корж, то він наступного року мав щасливо одружитися.

І сни бувають віщі

Дівчата в ніч на Андрія палко вірили у те, що саме у ніч на Андрія їм насниться віщий сон. Кожна мріяла побачити уві сні свого судженого. Тож під подушку молоді ворожки клали замок із ключем, сподіваючись побачити вві сні того, хто його прийде відкривати. Бо той і буде сватати. «Також сьогодні популярним серед дівчат є гадання на іменах хлопців, — каже пані Олійник. — Перед сном дівчата на папірчиках однакової величини записують різні імена хлопців. Потім кожен папірець потрібно скрутити і покласти під подушку. Раненько, щойно прокинувшись, дівчина витягне один папірець і, згідно з гаданням, перше ім’я, яке прочитає, і буде ім’ям її судженого».

  • Масниця для миру

    Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>

  • Шик у вовні

    Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>

  • Кобзар Русалім

    Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>

  • Бережіть, берегині!

    Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>

  • Принади архаїчної трапези

    Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>

  • Скарби з бабусиних скринь i душ

    У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ­ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>