Непримиренний

Акт відчаю й водночас мужності, який 5 листопада 1968 року вчинив Василь Макух, так довго замовчувався, що навіть після здобуття Україною Незалежності так і залишився в тіні. Колишній вояк УПА, політв’язень і правозахисник спалив себе тоді на Хрещатику у Києві, не змирившись із радянською окупацією України та вторгненням радянських танків у Чехословаччину. Лише турботами побратимів Василя Макуха, які сиділи з ним по таборах, у Сокалі одну з вулиць назвали його ім’ям. Цього року Спілка політв’язнів та репресованих Львівщини вшанує його пам’ять на обласному рівні. 29 листопада у львівському Палаці мистецтв відбудеться урочиста академія, зустріч та концерт, присвячені Василю Макуху.

Його життя було присвячене боротьбі за незалежну Україну. У 1944му, у віці двадцяти трьох років, Василь Макух вступив до Української Повстанської армії, де служив у військовій розвідці. В лютому 1946 року був поранений у нерівному бою з НКВСівцями. Після того Василя Макуха засудили на десять років таборів та п’ять років заслання, яке відбував у мордовських таборах та у Сибіру. На рідну Львівщину йому повертатися заборонили, і решту життя пан Макух мешкав у Дніпропетровську, брав участь у правозахисному русі шістдесятників. Поразка національно­визвольного руху і повальна совєтизаціярусифікація боліли бійцеві УПА. У жовтні 1968 року він востаннє приїхав у село Карів до сестри Парасі. Прощаючись із нею, він сказав: «Якщо мої діти до тебе приїдуть, прийми їх, як своїх. Усе дуже далеко зайшло. Потрібно щось робити». Василь Макух поїхав до Києва, де 5 листопада на центральній вулиці столиці, облившись бензином, спалив себе на знак протесту проти військового придушення совєтами «Празької весни» та колоніального становища України в складі СРСР. Празький студент Ян Валах, який зробив те саме на центральній площі столиці Чехії, зараз є національним героєм у себе на батьківщині.