Голодний стимул воскресіння

27.11.2007
Голодний стимул воскресіння

У День пам’яті жертв голодоморів і жалобний мітинг на Михайлівській площі в Києві, і акція «Запали свічку» стали подіями справді загальнонаціональної ваги. (Миколи ЛАЗАРЕНКА.)

У суботу по обіді на Михайлівській площі юрмилося так багато людей, що стало лячно: а що, коли цього разу не вийде викласти на землі зірчасті фігури зі свічок? Утім після того, як майдан залишили чиновники з почтом, місце перед собором звільнилося і господарями церемонії стали тисячі киян і приїжджих з усієї країни.

Школа історії

У білих наметах хлопціволонтери запальничками «оживлюють» поминальні світильнички і роздають їх усім охочим. У черзі стоять кілька випускників КиєвоМогилянської академії. Як повідомили молоді люди кореспондентці «УМ», людиновбивство 1932—1933 років не торкнулося їхніх родин, і на Михайлівську площу вони прийшли просто з почуття патріотизму. А ще, як пояснив хлопчина, приємно дивитися на вогники, які вкривають площу. Мені також приємно. І багатьомбагатьом людям, які прийшли сюди з дітьми і внуками, уже виплакалися і тепер усміхаються, милуючись зоряною бруківкою перед золотоверхим собором. Ось бабуся з двома внуками­школярами. Шестикласник Боярської класичної гімназії Андрійко розповів, що вчителька історії напередодні половину уроку присвятила темі Голодомору. Гімназистам показали також фільм. «Це був жах, — каже учень. — А вчителька сказала, що фільм буде страшний. А насправді було ще страшніше». Андрійкова бабуся рада, що сучасні діти вже дізнаються про історію свого народу не лише з підслуханих на кухні перемовин старших родичів, а й у школі.

На тротуарі між Михайлівським і Софійським соборами люди обступили бабу Параску — завсідницю масових акцій. Пророчо піднімаючи догори перст, вона оповідала, що треба не допустити розкрадання землі і остаточного перетворення нащадків жертв Великого голоду на рабів олігархів. І найважливіше нині — захистити і виростити «отих ляльок» (показала на дітей). Мовляв, поки політики чубляться, село вимирає, а «ляльки» виростають без належного виховання.

Молитва до калини

24 листопада позначилося багатьма духовними подіями. На панахиду за жертвами Голодомору у соборі святої Софії, яку очолив Патріарх Філарет, чи не вперше прийшов Віктор Янукович. Утім його колегикомуністи так і не змогли переступити поріг храму. Хоча свічки ставили всі провідні українські політики — Ющенко, Тимошенко, Кириленко, Лу­ценко, Плющ, Кличко, навіть Табачник, Кучма.

Напередодні провідники українських церков і релігійних організацій у спільному зверненні наголосили на важливості вшанування жертв Голодомору. Головний рабин України Азріель Хайкін уперше закликав одновірців запалити свічки в пам’ять про жертви Великого голоду, а рабинів — під час суботніх богослужінь у синагогах прочитати поминальну молитву.

Того ж дня Президент України разом із сім’єю та іншими політиками посадив кущі калини в Меморіальному гаю на Дніпрових схилах.

У київському Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара» презентували виставку картин 83річної очевидиці Голодомору Євгенії СакевичДалас, нині громадянки США.

У Національному оперному театрі відбувся вечір­реквієм «Чорна рілля ізорана», зрежисований Василем Вовкуном, як він пояснив, «у стилі постмодернізму». Утім не всі глядачі адекватно сприйняли деякі «номери» дійства, зокрема довготривалий балет про муки вмираючих від голоду.

Рік пам’яті й просвітництва

Наступний рік Президент проголосив Роком пам’яті жертв Голодомору. «Це — не поминальна хода. Це — воскресіння нашої пам’яті, очищення від лжі і скверни, — зазначив Віктор Ющенко у своєму виступі на Михайлівській площі. — Це — чиста і чесна праця, тільки вона допоможе навести справедливий національний і життєвий лад в Україні».

Задля визнання Великого голоду і його наслідків треба ще багато потрудитися. «За опитуваннями, менше 50 відсотків громадян України схильні вважати Голодомор геноцидом українців, — каже кандидат соціологічних наук Катерина Настояща. — Потрібна широка інформаційна кампанія, і не лише раз на рік до Дня пам’яті».

Психологи зазначають, що інформування городян і селян про жахіття 1930х має відбуватися паралельно з відповідною соціальною роботою, з покращенням умов життя, освітнього рівня, культурної політики.

ДО РЕЧІ

Ролик «Засвіти свічку», показаний майже по всіх українських телеканалах, зробив свою добру справу. Я бачила свічки навіть у вітринах деяких продуктових кіосків. А в моєму рідному 16поверховому будинку вогник свічки блимав аж (!) у десяти вікнах! У листопаді 2008го треба буде ще й вивісити у під’їзді оголошення. А прогрес у цьому є. Скажімо, 24 листопада навіть на стадіоні в Донецьку почався із запалювання вболівальниками сотень жалобних вогників. На фанатській трибуні цього вечора висів величезний банер зі словами «Помним, скорбим». Схожий плакат — «Пам’ятай 1932—33» — підняли й на стадіоні в Києві.

  • «Устина могила»

    На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>

  • Легіон січовиків

    У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>

  • Поховали Гію

    Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>

  • «Афганська» родина без Олега

    «...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>

  • Криваве Вогнехреще

    Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>