Простий Іван і побитий Ілліч

07.11.2007

Про радянське минуле України зараз нагадує не лише «совковий» менталітет багатьох її громадян, а й, так би мовити, первинна ідеологічна ознака: ціле полчище пам’ятників Леніну, розкиданих по містах і селах. І справа навіть не в тому, що вони комусь потрібні (окрім як сідало для голубів) чи становлять хоч якусь художню або історичну цінність. Просто люди в Центрі та на Сході країни звикли до таких банальних ідолищ, як, скажімо, старих фамільних меблів, котрі лише займають у хаті місце, але викинути їх трохи шкода — бо пам’ять. Однак подекуди навіть у регіонах «червоного поясу» знаходяться відчайдухи, готові йти проти звичної течії й влаштувати таке собі антиленінське повстання сільського масштабу. Йдеться, зокрема, про недавній випадок на Херсонщині, де місцевий мешканець відламав руку пам’ятникові Леніну.

«УМ» почала своє розслідування цього напівкурйозу. І ось що вийшло.

У правоохоронців по телефону вдалося довідатися лише адресу Івана Ярового, якого звинувачують якщо не у вандалізмі, то в хуліганстві. Більше жодних деталей, окрім: «він був напідпитку». У довідковій Нововоронцовського району я дізнався номер хоч якогось Ярового із названого села (Нововоскресенське), однак вулиця не збігалася з тією, що назвали в РУВС: тут сказали — винуватець мешкає на Торговій, у довідковій — на Шевченка. Що ж, просимо номер телефону хоча б того, що на Шевченка. Після довгих намагань додзвонитися слухавку в селі підіймає жінка. «Доброго дня, а пан Іван є вдома?» — «Буде через годину». — «А як можна з ним поговорити саме зараз? Це ж він пам’ятник побив?..».

Після короткого здивування й уточнення, що пам’ятник «не били», а лише «допомогли», приємний голос відповідає: «Та ні, це його двоюрідний брат». Щоб дізнатися номер телефону брата, нам дають мобільний ще «не того, а іншого» Івана, бо лише він знає номер потрібного нам. «Іване Івановичу, а можна дізнатися телефон вашого брата?» — «Якого з них? А то їх у мене чимало!». Врешті–решт, вдається зв’язатися з «хуліганом». «Я не бив товариша Леніна. Хоча... таки відламав руку. Бо не заслуговує тиран українців на увіковічування його в пам’ятнику!» — каже простий і щирий, як народ, Іван Яровий.

Ввічлива і приємна розмова завершилася запевненням Івана Ярового, що людям навіть тут, на Півдні України, набридли «пережитки» комуністичних часів та їх підтримка місцевим осередком КПУ. «І тутешня влада комуністам помагає!» — обурюється Іван.

Журналістську посмішку, яку в розпал напруженого робочого дня викликала ця людина, стерло лише усвідомлення того, що наша нібито некомуністична держава досі залишається залежною від десятків тисяч пам’ятників душителеві УНР, призвідцеві запровадження воєнного комунізму. І правоохоронні органи цієї держави зараз «пресують» саме такого Івана, а не чужинського ідола Ілліча...