Ігри КОМПатріотів

16.10.2007
Ігри КОМПатріотів

Українська команда «A–Gaming» на змаганнях у Сіетлі. (Фото з сайту http://gameinside.ua.)

Рухаємося вперед та інформатизуємося разом зі світом: для більшості українців комп’ютер уже став таким самим «предметом першої необхідності», як холодильник чи телевізор. Комп’ютер допомагає в роботі, він же, підключений до інтернету, є найширшим вікном у світ, крім того, із комп’ютером можна непогано погратися й розважитися. Є люди, для яких комп’ютерні ігри — це більш ніж захоплення. І йдеться не про хворобливі манії, а про успіхи української збірної «геймерів» (гравців у комп’ютерні ігри, яка минулого тижня повернулася зі США, де відбувалися World Cyber Games 2007 — Всесвітні кібер–ігри. Уперше в історії проведення цих змагань, які регулярно влаштовує фірма «Самсунг», наша команда посіла призове місце в одній з ігрових дисциплін.

 

Сходження до слави починається зі школи

Кібер–ігри відбувалися на західному, тобто тихоокеанському узбережжі Америки — там, де свого часу зародилися Ігри доброї волі. У програмі — змагання з дванадцяти «видів спорту» — «стрілялки», стратегії, поєднання одного й іншого, футбол та автоперегони. Тобто йдеться про такі популярні іграшки, як Counter Strike; FIFA 07; WarCraft III; StarCraft: Brood War; Need For Spеed; Command&Conquer III; Age Of Empires III; Carom 3D; Gears Of War; Dead Or Alive4; Project Gotham Racing III; Tony Hawk’s Project 8. Бронзову нагороду наші хлопці здобули в Counter Strike («Відбити удар») — це динамічна гра, яка базується на вмінні миттєво реагувати, приймати рішення і точно стріляти.

Подолавши груповий турнір, далі — у «плей–оф» — українська команда «A–Gaming» обіграла естонців (2:1), потім — із таким самим рахунком — фінів, у півфіналі «синьо–жовті» поступилися майбутнім чемпіонам — французам, теж 1:2. У суперечці за третє місце наші перемогли господарів, збірну США — 3:0. Друге місце посіли норвежці, а наші хлопці за бронзову медаль отримали 15 тисяч доларів призових. (До речі, французи разом із «золотом» здобули також 55 тисяч доларів призових).

«Україна молода» стала першим виданням, якому члени української команди «A–Gaming» розповіли про свої американські баталії та про те, як вони «докотилися» до Сіетла.

Як у великому спорті

«На аматорському рівні я починав грати у школі, з однокласниками. Інколи крадькома ходили в комп’ютерний клуб. Спершу просто сподобалася ця гра. Через деякий час ми дізналися, що вона є доволі поширеною і відомою. Більше того, довідалися про команди з Counter Strike», — ділиться спогадами Юрій Терещенко, один із членів «A–Gaming». Оскільки гра дедалі більше затягувала, у школярів виникла ідея для початку створити шкільну команду. Тепер 22–річний Юрко називає ті кроки першими на шляху до професійної ліги. Згодом розвага почала переростати у серйозне захоплення і набула доволі серйозного розмаху — записи на чемпіонати, тренування тощо.

У комп’ютерних іграх усе серйозно — майже як у великому спорті. І везіння потрібне теж, кажуть хлопці. Часто у відомих клубах, де збираються «просунуті» геймери, до твоєї гри можуть придивитися члени інших команд і запросити у свою — так би мовити, здійснити трансфер. Так стається практично з усіма геймерами, кому вдалося добитися чималих успіхів. «Коли ти граєш за серйозну команду, не маєш права розслаблятися, — ти весь час повинен працювати з повною самовіддачею. Інакше твоє місце в цій команді займе інший, більш наполегливий, — каже Терещенко. — І не важливо, чи досвідчений твій «змінник» — просто його гра яскравіша й ефективніша, отже, ти повинен поступитися йому місцем».

Потрапити до так званої «вищої ліги» кращих українських геймерів і потім пробитися на World Cyber Games — ось мета кожного «професійного» гравця–комп’ютерника. На шляху до світового чемпіонату потрібно спочатку пройти відбіркові регіональні змагання, які щороку відбуваються у всіх обласних центрах України. Кращі з регіонів потрапляють до фінальної частини. У чемпіонаті України право представляти нашу державу на світовому форумі виборюють 32 найсильніші команди.

Переможці національного турніру отримують доволі непогану винагороду за працю й наполегливість: за третє місце — мобільні телефони, друге — сучасні монітори, чемпіони — по ноутбуку й перепустку на омріяні World Cyber Games.

«Геймер — не професія. Хоча могла б бути й така»

Цьогорічний учасник Всесвітніх кібер–ігор — київська команда «Amazing–Gaming» (крім Терещенка, це також Микола Поплавський, Олексій Кучеров, Сергій Іщук, капітан — Андрій Городенський) — є досить молодою. Середній вік хлопців, які у США захищали кольори нашої держави, — 20 років (наймолодшому — 19, найстаршому — 21). Попри це, досвіду їм не позичати. «Ми вигравали вже чимало змагань із Counter Strike, — веде далі Юрій Терещенко. — Їздили на турніри до Франції, США, декілька разів здобували перемоги в чемпіонатах серед країн колишнього Радянського Союзу». Вінець старань — світова «бронза».

Попри такі успіхи, вважають самі хлопці, їхній вид чи то спорту, чи розваг розвинений в Україні досить слабко. Значно кращі умови мають конкуренти, приміром, із тієї ж Росії. Через проблеми з фінансуванням одна з команд, яка раніше могла скласти конкуренцію «Amazing–Gaming» і поборотися за право брати участь у всесвітніх змаганнях, припинила існування. Декому з цієї розформованої компанії запропонували непогані гроші саме в Росії, де комп’ютерні ігри популяризовані краще, а відтак і спонсори охочіші, й підтримка серйозніша. Відтак у «A–Gaming» в Україні є лише один серйозний суперник, також команда з Києва, решта ж — «середняки». «Майже як у футболі», — посміхається менеджер «A–Gaming» Ганна Даниляк (так–так, є у хлопців і менеджер!).

Юрій Терещенко, скажімо, грає на «професійному» рівні вже четвертий рік. Що ж до команди «A–Gaming», то їй у квітні виповнилося два роки. Після перемоги у США про її майбутнє можна деякий час не хвилюватися. А ось для інших геймерів у цьому сенсі перспективи похмуріші. Адже, щоб регулярно змагатися і вдосконалюватися (читай — гратися), потрібна стабільна фінансова підтримка. Певні фірми платять командам зарплату, а геймери, у свою чергу, рекламують спонсорську марку. Проте, зізнаються хлопці, в Україні спонсорів, зацікавлених у такій співпраці, дуже мало. «Звісно, однією геймерською зарплатою ми собі на життя не заробимо. Проте, окрім фінансових інтересів, тут є щось більше — ми ж відстоюємо престиж держави у світі», — каже Андрій Городенський.

За словами українських геймерів, у Європі їхні колеги отримують до трьох тисяч доларів на місяць. Для українців це — рожева мрія. Що й казати, якщо спонсором команди «A–Gaming» є журнал із російською «пропискою».

Попри це, геймер — не професія. Кожен із гравців намагається жити звичайним життям. Хоча з цим не все просто. Адже щоб перемагати, потрібно постійно тримати себе в ігровому тонусі, тобто «бавитися в стрілялку» необхідно майже щодня. Юрій Терещенко каже: «Я закінчував Національний авіаційний університет, і з навчанням проблем було чимало. Спробуй–но суміщати лекції, семінари, книжки, заліки та іспити із необхідністю приділяти грі щонайменше три–чотири години щодня! А коли все відбувається напередодні серйозного ігрового чемпіонату, то тренування можуть починатися о 16–й годині і тривати щонайменше до 23–ї. Це неабияк втомлює».

Крім цього, у геймерів є ж ще й приватне життя. «Особливо гостро починаєш відчувати брак вільного часу, коли його не вистачає ані на батьків, ані на свою дівчину. Пробуємо поєднувати ці речі. Це ж і є доросле життя», — констатує 21–річний Терещенко.

Безсоння в Сіетлі

У Сіетлі доля була прихильною до наших хлопців — спочатку, в груповому турнірі, їм дісталися не надто сильні суперники: Португалія, Індія, Швейцарія, США. «Є світове «ком’юніті» Counter Strike — команди, які визнані ігровим світом. Це фіни, норвежці, шведи. Непогано грають німці. Україна та Росія порівняно з ними — середнячки», — розповідають члени «A–Gaming».

«Коли ми без особливих труднощів здолали свою групу і дійшли до 1/16 фіналу, то потрапили на естонців, — ділиться Юрій Терещенко. — Всього на турнірі грають чотири карти, на яких змагаються гравці. Спершу обирали вони, потім — ми. А якщо рахунок нічийний, суддя кидає монетку — і визначається третя карта. На превелике здивування, першу гру на обраній нами ж карті ми естонцям програли. Однак після легкого шоку все ж зуміли зібратися і переломити хід поєдинку на їхній карті. А на третій карті, як і очікували з самого початку, просто декласували естонську команду «sYnck».

Потім, як уже відомо, під нашу гарячу руку потрапили фіни. На стадії 1/16 вони дивом обіграли поляків — дуже сильних гравців у Counter Strike. Із фінськими «Roccat» українці знову програли першу карту, зате перемогли на другій і третій. Трохи розчарувала наступна поразка від традиційно стійких французів. Важко далася перемога і над господарями чемпіонату, хоча це вже було «стрибком вище голови»: кияни мали на меті перед Кібер–іграми–2007 увійти до четвірки найкращих.

Святкувала успіх наша збірна у ресторанчику: хлопці пили пиво й ділилися враженнями від пережитого й переграного. На Батьківщині їх вітали друзі, батьки та просто знайомі. У того ж Юрія Терещенка, за його словами, зараз є відчуття «певної ейфорії», він має намір взяти участь у змаганнях і наступного року. Але ілюзій геймер не плекає: захоплення цією грою — тимчасове, каже юнак: «У мене є професія економіста. Комп’ютери — це лише хобі. Пов’язати з іграми своє майбутнє не планую. Хіба що пропонуватимуть запаморочливі гонорари...»

 

ЛІДЕРИ

Країни, чиї збірні здобули найбільше медалей на Всесвітніх кібер–іграх–2007

«З» «С» «Б»

1. США 3 2 1

2–3. Бразилія 2 0 1

2–3. Корея 2 0 1

4. Голландія 1 2 0

5. Німеччина 1 1 3

...14–18. Австрія 0 0 1

...14–18. Болгарія 0 0 1

...14–18. Тайвань 0 0 1

...14–18. Росія 0 0 1

...14–18. Україна 0 0 1

  • Чоловiк i лялька

    У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>

  • Вiдчуй себе лицарем

    Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>

  • На даху Львова

    Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>

  • Карету подано!

    Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>

  • У музеї сміються — аж за животи беруться

    Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>

  • «Легенди» на колесах

    Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>