Жили-були дід та баба в Україні. Жили вони на пенсію соціальну. І був у них онук — Колобок. Одного разу повертаються старі з базару, відчиняють хату — немає онука. Вони до клуні — повісився бідака. Не витримав хлібних навантажень уряду, не став обтяжувати старих з огляду на подорожчання борошна, з якого його, рідного, спечено.
Петро Денисович Дудар із села Рубань Немирівського району, що на Вінниччині, не лише постійний передплатник «УМ», а й уважний читач. Він пам'ятає, як торік ми писали про овочівницю з Диканьки Софію Олефір, що спеціалізується на вирощуванні ранніх помідорів «всуху», майже без поливу. «Я ту газету оберігав, але все одно онуки десь її запроторили, тому надрукуйте цю статтю ще раз і перешліть її конвертом, якщо таке можливо», — просить Петро Денисович. Наче вгадавши побажання вінничанина, майже водночас iз ним обізвалася і Софія Олексіївна, яка й минулого року зібрала щедрий урожай томатів, поспостерігала за кількома новими сортами і знову залишилася задоволена. Отже, ми не пересилатимемо її минулорічну статтю поштою, а дамо слово панi Софiї просто в газеті, щоб і інші городники змогли щось почерпнути з досвiду полтавчанки.
Багатоходову комбінацію з привласнення чужого майна «прокрутили» двоє керівників сільгосппідприємств (одне з них розташоване в Зіньківському, інше — у Полтавському районах) за найактивнішого сприяння надто підприємливого експерта-автотоварознавця. Одному зі згаданих господарств на пільгових умовах п'ятирічної розстрочки платежу дістався новенький комбайн. Та невідомо ще, де будуть «козирні» посадовці через ту п'ятирічку. Тож і вирішили вони купувати залізо, себто оречевлені гроші, доки «гарячі». Тим більше що комбайн був майже «колгоспним», оскільки надавала його сільгосппідприємству державна корпорація...
І взимку, і влітку багато хто з нас ламає голову над проблемою, де провести відпустку чи бодай на вихідні гайнути подалі від гамірного міста. Якщо довго не вигадувати, то, маючи в кишені кругленьку суму, можна податися давно протореними маршрутами на море чи в гори. Втім, зізнаймося, навіть в облюбованих та комфортних місцях масового скупчення відпочиваючих не завжди вдається цікаво і з користю для себе провести час. Отож краще «паняйте» на село.
Для дільничних інспекторів міліції, котрі опікають наші села, чи не найболючішою проблемою залишається транспортна. Змушеному добиратися до найвіддаленіших сіл своєї дільниці на перекладних сучасному Аніскіну співчувають, здається, всі. А от фермери Чутівського району вирішили посприяти розрубуванню цього гордієвого вузла максимально конкретно. На суто добровільних благодійницьких засадах вони у складчину зібрали необхідну суму, купили новеньку «Таврію» і передали її відділенню дільничних інспекторів «рідного» райвідділу міліції.
