У Києві до сортування сміття привертали увагу театральним перформансом

Один з цехів столичної станції сортування та переробки сміття днями перетворився на… театр. Організатори проєкту RusalkaХХІ встановили світлову і музичну техніку, спорудили ігровий майданчик і глядацьку залу. Дивна локація для показу вистави, чи не так?

Утім приміщення обрано для показу перформансу не випадково, оскільки головна його ідея привернути увагу людей до екологічної проблеми, яка з року в рік стає гострішою через стрімке забруднення планети сміттям.

Тож творці вистави (режисерка Анастасія Вервейко, художниця Марія Крутоголова, хореографиня Світлана Олексюк, драматургиня Алекс Вуд та інші) вирішили осучаснити відому андерсенівську казку про Русалоньку. В їхній версії головна героїня стає людиною не через те, що покохала принца і хоче жити з ним поруч, а через страшний голод і отруєння відходами, що заполонили океан. Відьма (Поліна Снісаренко), яка перетворилася на суцільну нафтову пляму, майже силоміць відправляє Русалоньку (Анастасія Зюркалова) на землю, бо лише там є їжа і місця без сміття.

Спершу Русалонька раділа своїм «підпіркам», смачній їжі (з Макдональдсу), знайомству з людиною. Але сучасний Принц (Ігор Іванов) виявився ще більш жорстоким, ніж у Андерсена: він грається «знайденятком», мов іграшкою, одурманює її парами електронної сигарети, напоює алкоголем і, зрештою, просто ґвалтує. Розчарованій Русалоньці нічого не лишалося як кинутися у свій брудний, але такий рідний океан, який став для неї домовиною.

                                                            Така RusalkaХХІ.

Для вистави спеціально був організований збір пластикових пляшок, які стали елементом сценографії – океаном. У ньому плавають останні русалки, відьма, мертві риби і відходи, які хвацько жбурляє з берега Принц. Перед пластиковою водоймою розташований берег, всипаний битим склом. На ньому вчиться вперше ходити, а потім «танцює» босими ніжками (до втрати свідомості) Русалонька. Також перед першим рядом глядачів час від часу проходить людина у захисному костюмі і спеціальній масці (Руслана Кадкаленко), тримаючи в руках брилу льоду, яка поступово тане (метафора-нагадування про танення льодовиків та глобальне потепління на планеті).

Зліва – пірс, на якому бенкетує Принц. Справа на підвищенні – музикантка Діана Шпильова, яка грала на арфі, і співачка Олена Пінковська (у костюмі чорної русалки), що мелодійними звуками і піснями доповнювала музичне оформлення вистави. Композиторка Яна Шлябанська, яка наживо міксувала музику і звуки за спеціальним пультом, розташувалася теж на підвищенні, але поруч з публікою.

В рамках проєкту RusalkaХХІ було проведено опитування киян, за результатами якого більшість вважають проблему переробки відходів дуже важливою, адже її вирішення є запорукою чистого довкілля, здоров’я людини та індикатором загального розвитку держави. Також стало відомо, що майже 50% опитуваних сортує сміття, розуміючи, що це важлива місія.

Екоперформансом, який був здійснений за підтримки Українського культурного фонду, постановники намагалися максимально підкреслити важливість сортування українцями своїх відходів, створення станцій і заводів для їхньої переробки, зменшення використання пластику, особливо поліетиленових пакетів. А ще привернути увагу киян до «Київміськвторресурсів» - основної станції в столиці, що займається переробкою твердих промислових та побутових відходів вторинної сировини, яку забудовники всіляко прагнуть привласнити.

Єдине, чого бракувало виставі, це хоча б найменшої надії на краще, ідеї на рішення екологічної проблеми. В одній зі сцен так і хотілося, щоб Русалонька почала очищати океан від пляшок, а не просто жбурляти їх в агонії на берег. Можливо і принц, бачачи її ініціативу, долучився б до благородної ідеї, а не розказував про самотність і беззмістовність свого життя. Хочеться, щоб головні герої цієї вистави діяли, змінювали своє життя в позитивну сторону. Бо виходить, що ця вже з самого початку сумна історія через бездіяльність героїв, перетворюється на цілковиту драму, ще й з кримінальним кінцем.

Схожими акціями, проєктами, виставами треба спонукати глядачів діяти, тобто показувати і пропонувати способи змінити власне життя (дім, район, місто, країну, планету) на краще. Якщо врахувати ці побажання, то даний проєкт цілком міг би стати освітнім і на регулярній основі демонструватися як дітям, так і дорослим.

                                                                                                                                                                                                                                                                                               Вікторія КОТЕНОК