«Я знала, що ніколи не буду ворогові помічницею»
Вагітна вчителька, втікаючи з чоловіком від репресій, більш як три місяці їздила потягами по території СРСР, поки не потрапила до рук НКВС і «не заслужила» 25 років ув'язнення Іван КРАЙНІЙ

Волею випадку 3 листопада 1991 року в селі Підгороддя Рогатинського району Івано-Франківщини зустрілися два Михайли: Зеленчук, котрий на той час уже очолював Всеукраїнське братство вояків ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича, та Кіт — скромний учитель-пенсіонер із Ходорова сусідньої Львівської області. Востаннє вони бачилися холодної осені 1950-го посеред Карпат, біля гори Гропа, в екстремальній ситуації. Відтоді минув рівно 41 рік. По-різному складалися їхні долі, але обох радянський суд покарав чвертьстоліттям ув'язнення. І якщо Михайлові Зеленчуку цей безмірно тривалий строк хоч якось умотивований червоною Фемідою (був референтом Служби безпеки ОУН-УПА у Надвірнянському районі й помічником полковника Грома — командира СБ Карпатського краю), то Михайло Кіт з дружиною Ганною вчителювали у тамтешній місцевості й не брали до рук не те що зброю, а навіть військового ранця. Однак і подружжю Котів випало пройти всіма колами пекельних випробувань, витримати які, здавалося, не під силу людині з нормальною психікою.

Водила банду «Мурка» в кептарі
поблизу українсько-румунського кордону Іван КРАЙНІЙ

На розташованій високо в Карпатах зазвичай спокійній ділянці кордону, підконтрольній заставі «Шибене», несподівано розгорнулися події, ніби за сценарієм добротного детективу. Один із мешканців невеличкого сусіднього села Шибене зранку повідомив українських прикордонників про присутність на території зони, куди можна потрапити лише за спецперепустками, чужаків.

Говерла «на ремонт» не зачиняється Іван КРАЙНІЙ

Поширена в інтернеті інформація про заборону масових сходжень на Говерлу після двох нещасних випадків з фатальними наслідками, що сталися 16 липня, не відповідає дійсності. Як повідомила «УМ» прес-секретар голови Івано-Франківської облдержадміністрації Галина Корнійчук, щодо цього немає ні заборонного розпорядження керівника виконавчої влади краю, ні рішення обласної ради. На прес-конференції, яка відбулася позавчора (18 липня) під вечір, заступник голови ОДА Богдан Томенчук лише висловив думку про те, що треба було б заборонити масові сходження років на десять.

Після удару блискавки
Петро Фарбішевський нині не може пригадати, що з ним сталося минулої суботи на Говерлі, зате брату Богдану цей день до найменших подробиць запам'ятався на все життя Іван КРАЙНІЙ

Гострі леза блискавок кроїли похмуре небо і врізалися в кам'янисті схили, по яких спішно, кількома потоками, спускалися донизу тисячі підкорювачів Говерли. Двоє з них, за якимось фатальним збігом обставин, потрапили «в приціли» найпотужніших електричних розрядів. Для 47-річного уродженця Закарпаття цей удар минулої суботи виявився смертельним. Петру Фарбішевському дивом пощастило.
Його вдалося врятувати. Наприкінці дня минулого понеділка хлопця вже перевели з реанімації Івано-Франківської обласної клінічної лікарні у відділення судинної неврології. Поруч — пригнічені мама Ольга Денисівна та батько Микола Васильович. Обоє — лікарі й добре розуміють, як нині важко їхньому синові. Петро лежав «під крапельницею» і пробував усміхнутися на моє підбадьорливе привітання. На запитання, що ж тоді сталося, ніяково відповів: «Нічого з того не пам'ятаю. Останні спогади — фестиваль у Шешорах».
Удар блискавки стер із пам'яті не тільки епізоди Петрового порятунку, а й усе, що відбувалося майже добу до того.

Різнику байдуже — свиня перед ним чи людина
Аби робочий інструмент був гострий Іван КРАЙНІЙ

Більшість мешканців села Задубрівці, що на Снятинщині, вже спали мирним сном, коли в одній з місцевих «забігайлівок» після півночі розігралася трагедія. Щоправда, зав'язка конфлікту відбулася трохи раніше, близько одинадцятої вечора. Саме тоді додому напідпитку повернувся 45-річний чоловік, котрий мав у селі репутацію вправного різника свиней. Господаря розгнівала співмешканка, котра не тільки не подала вечерю, а й, як виглядало, теж перебувала «під мухою», за що відразу скуштувала кулаків «по вищому розряду».

Під кожною смерекою — по міліціонеру?
Після влаштованого Юрієм Луценком «розгону» прикарпатські стражі порядку почали «заготовляти» ділову деревину ударними темпами Іван КРАЙНІЙ

Перебуваючи на Івано-Франківщині, головний міліціонер країни оцінив як малоефективну боротьбу прикарпатських правоохоронців з розкраданням ділової деревини, особливо в гірських лісах. Двічі, вочевидь, повторювати цю тезу Юрію Луценку не доведеться, тим паче що негативні результати боротьби з порушеннями в лісокористуванні через місяць можуть обернутися втратою посади нинішньому начальнику Управління МВС в області Василю Кузнєцову. Так сказав міністр внутрішніх справ.

Медицина за хабар
За 0,75 окладу акушера-гінеколога довелося нести хабар 3 тисячі доларiв Інф. «УМ»

Про те, що сучасна вітчизняна медицина практикує неписані фінансові закони хабарів та тіньових розцінок за лікування, не знають хіба що немовлята. Причому білі халати беруть не тільки з пацієнтів, а й зі своїх колег: старші за рангом — із підлеглих. Проблема боротьби з цим хронічним злом, як відомо, — вчасно схопити за липку руку. В Калуші це вдалося.

Любов, украдена спецслужбами
Лише через 36 років після арешту емігрант Микола Гринішак зустрівся з дружиною. Радянська влада милостиво дозволила йому доживати віку на рідній землі Іван КРАЙНІЙ

Пані Емілії, дасть Бог, невдовзі виповниться століття від дня народження. Тягар прожитих років щоденно нагадує про себе, але поважного віку господиня не впадає у стан летаргійної байдужості — бадьориться і мріє видати книжку зі спогадами про діяльність «Просвіти». Довкола достатньо тиші для роздумів — мешкає сама у власній оселі на тихій вулиці Козацькій у передгірському місті Надвірна: чоловік помер, діти живуть окремо зі своїми сім'ями. Переступивши поріг чималого будинку, спроектованого за архітектурними довоєнними смаками, ніби потрапляєш у побут, описаний Іриною Вільде в романі «Сестри Річинські»: простора вітальня із старомодними меблями і громіздким роялем, на журнальному столику — свіжа преса.
Її чіпка пам'ять з-посеред найдраматичніших сторінок життя вихоплює епізод із п'єси Бориса Грінченка «За батька», поставленої самодіяльними артистами на надвірнянській сцені після першого приходу «совітів». «Я грала роль дружини, чоловіка якої несправедливо заарештували, — пригадує співрозмовниця. — Здавалося, що та роль ніби була написана спеціально для мене: мого чоловіка також узяли «під штики» і заслали на 10 років в Архангельську область. Як було тяжко самій залишатися з трьома дітьми! Ніколи-ніколи не забуду тієї п'єси. Тоді ніби весь біль моїх страждань вихлюпнувся на сцену. Плачучи, я впала на коліна, а в залі глядачі плачуть. Вони знали про мою біду і щиро співчували...».

Геометрія душі
Літній табір у Карпатах, який щороку збирає дітей-сиріт з усієї України, дарує їм цілий світ і вчить, як із маленької, непомітної крапки перетворитися на довершену фігуру Наталя РОТАЙ

Уже вдесяте в мальовничому містечку Ворохта, що на Івано-Франківщині, зібралися «Приятелі дітей» — учасники благодійного проекту при канадському фонді «Діти Чорнобиля», які об'єднують вихованців багатьох сиротинців по всій країні. Цього року відпочивати на цілющому карпатському повітрі та набувати навичок виживання в екстремальних гірських умовах приїхало понад чотири сотні дітей із Сум та Джанкоя, Севастополя та Полтави, Цюрупинська і Канева, Бердянська і Червонограда та інших міст країни. Протягом двох тижнів хлопчики й дівчатка віком від 10 до 17 років не мали коли нудьгувати: цілими днями вони лазили по горах чи майстрували подарунки, співали пісень чи сиділи за комп'ютером. 14 днів промайнули, як на одному диханні, а повертатись до «рідних» інтернатів дітям, які чи не вперше в житті відчули себе комусь потрібними, не хотілося...

Інтелігент із кувалдою
Що і для кого «клепле» сучасний український коваль у кузнях, що ростуть, як гриби після дощу Іван КРАЙНІЙ

Як не дивно, українці Галичини у такій важливій ремісничій галузі, як ковальство, після падіння Галицько-Волинського князівства зазвичай на своїй землі не грали першої скрипки чи то пак — не махали першою кувалдою. Власниками кузень, а отже, й першими номерами фахового рейтингу в містах і містечках, як правило, були представники інших націй. Мало кому з українців вдавалося порушити гегемонію чужинців. Не тому, що руки до молота не стояли — з цим якраз усе було гаразд, бо галичан охоче брали рядовими ковалями.

Чорновіл став вартовим совісті
в Івано-Франківську, на вулиці свого імені Іван КРАЙНІЙ

Прикарпатці завжди з великою повагою ставилися до В'ячеслава Чорновола, і він відповідав їм взаємністю. Як зізналася позавчора під час відкриття пам'ятника своєму чоловікові письменниця Атена Пашко, В'ячеслав Максимович щиро любив Івано-Франківськ і весь прикарпатський край, мав тут надійного товариша — талановитого художника, в'язня сумління Опанаса Заливаху.

Турки вскочили в халепу
на батьківщині своєї колишньої султанші Роксолани-хурем Іван КРАЙНІЙ

Зовсім не бажаними, в одному випадку, і дуже доречними — в іншому виявилися контакти гостей із берегів Босфору з прикарпатськими правоохоронцями. Арештом завершилася тривала розлука 43-річного громадянина Туреччини з його вітчизняними нарами. Шість років тому суд національної безпеки Анкари засудив цього чоловіка до 15 років ув'язнення за торгівлю наркотиками, зокрема їх нелегальний експорт у Європу, однак спритний наркоділок зумів вислизнути з обіймів турецької Феміди і «загубитися» за кордоном. Лише з плином часу вдалося виявити сліди втікача в Україні, де він мігрував з регіону в регіон, займаючись підприємництвом.

У темряві й товариш — свиня
Стріляючи на звуки хрюкання, браконьєр завалив напарника по нелегальному полюванню Іван КРАЙНІЙ

Близько півночі 48-річний мешканець села Спас допровадив до Косівської центральної райлікарні земляка з важкими вогнепальними пораненнями шиї, легенів та лівої руки. Поки медики в операційній боролися за життя нетипового пацієнта, його товариш розповідав правоохоронцям свою версію того, що сталося. За його словами, незнайомці вчинили на них збройний напад. Під вечір, коли вони нібито йшли на пасовище перепнути коней, з лісу грянули несподівані постріли, жертвою яких став колега.

До біди доріг багато, шукаймо стежку від біди
Біологічна мама у критичній ситуації врятувала доньці життя, соціальна мати за незвичайних обставин взялася виводити її в люди. Та фортуна, на жаль, не часто буває такою прихильною Іван КРАЙНІЙ

Дітей, котрі залишилися без батьківського тепла і ласки, співчутливі українці щиро жаліють і навіть допомагають чим можуть. І за християнськими приписами, і по совісті. Але що робити з багатотисячною масою знедолених маленьких українців як iз глобальною проблемою у нашому бідному суспільстві? Здається, знайти відповідь на цей виклик часу не простіше, ніж винайти еліксир безсмертя. Від радянської соціальної системи залишилися дитячі будинки та школи-інтернати з колективізованими вихованцями, котрим у теперішньому дорослому житті самотужки важко дати собі раду. Від західного світу до нас прийшла мода на дитбудинки сімейного типу та масове усиновлення дітлахів, позбавлених батьківської опіки. Проте перенесені на специфічний вітчизняний грунт ці багатообіцяючі паростки ще не дали очікуваних результатів.
Поки кращі педагогічні, соціальні, психологічні уми держави міркують над розв'язанням цієї проблеми, виростає нове «незалежне» покоління. Залишене без відповідної уваги, воно може приголомшити суспільство вкрай небажаними кримінальними сюрпризами. З ними мало не щодня стикається старший помічник прокурора Івано-Франківська Олена Костирєва, яка вже 20 років спеціалізується у сфері нагляду за дотриманням законів про неповнолітніх і підтримує в суді обвинувачення, висунуті проти цієї вікової категорії громадян. Її спостереження та висновки як юриста, матері і просто небайдужої людини, зроблені впродовж двох десятиліть на «останньому рубежі», очевидно, варті уваги.

У кам'яних вуликах бджоли не гудуть
Зате вулики-пам'ятник відтепер нагадуватимуть про геніальний винахід Миколи Витвицького Іван КРАЙНІЙ

Кілька років тому прикарпатці увіковічнили в бронзі батька українських пасічників чернігівчанина Петра Прокоповича — бюст метра прикрасив історичний центр Івано-Франківська. А відтепер компанію йому складе ще один «бджолярський» пам'ятник, відкритий у селі Жураки Богородчанського району.

Настрибався. Тепер хоче здивувати світ навприсядки
Свіжоспечений рекордсмен світу зі стрибків угору із зігнутими колінами у шкільному атестаті має «четвірку» з фізкультури Іван КРАЙНІЙ

Ні за що не здогадаєтеся, чим зайнявся іванофранківець Мирослав Федорчак на другий день після побиття ним світового досягнення китайця Поля Вай Ман Чанга, встановленого у Гонконгу ще в 1992 році. Свіжоспечений рекордсмен, не відпочивши як слід після стресового навантаження, поїхав по селах Рогатинського району Івано-Франківщини торгувати батарейками, клеєм, ізоляційною стрічкою та іншими, як він каже, тисячами дрібниць. Це для нього — професійне заняття. Так упродовж кількох років заробляє з дружиною на хліб і до хліба. За встановлений 2 жовтня світовий рекорд отримав лише сертифікат у рамочці і — жодної копійки підтримки. У поточних і перспективних планах місцевих спортивних чиновників таке досягнення не прогнозувалося, отже, й гонорару катма.
Любительським спортом Мирослав займався винятково для себе, поки не натрапив на Книгу рекордів Гіннесса. Погортавши її сторінки, скромний іванофранківець півроку тому вирішив кинути виклик китайцю. Перша публічна спроба виявилася більш ніж переконливою.

Один подвиг й одна «Золота Зірка» — на двох Василишиних?
Понад два десятиліття Марія Федів iз чоловіком намагається довести, що Указ Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року про присвоєння звання Героя Радянського Союзу стосується її батька, а не однофамільця Іван КРАЙНІЙ

Серед загадок Другої світової війни навряд чи знайдеться аналогія тій, розгадати яку поки що безуспішно силкуються Марія та Василь Федіви — старша донька і зять рожнятівського (за назвою району) Михайла Івановича Василишина. Зав'язка цієї суперзаплутаної історії відбулася влітку 1944-го, коли через Галичину на Берлін з боями пройшли дивізії Червоної армії, мобілізуючи у свої ряди місцевих новобранців. Так сталося, що солдатські гімнастерки майже одночасно одягли два прикарпатські Василишини Михайли Івановичі. Один (1918 року народження) — із села Чорний Потік Печеніжинського (нині Надвірнянського) району, другий (1910 року народження) — із села Спас Рожнятівського району.
І треба ж було богу війни так придумати, аби обидва Василишини воювали пліч-о-пліч — у кулеметних обслугах одного й того ж 175-го гвардійського стрілецького Віленського полку 58-ї стрілецької дивізії 5-ї армії. Щоправда, різним стало завершення ратної праці: Василишин зi Спаса помер 20 березня 1945 року у медсанбаті від важких ран, Василишин із Чорного Потоку повернувся додому з найвищою урядовою нагородою — медаллю «Золота Зірка» та орденом Леніна. А ще в історії Другої світової війни залишилася славна сторінка, вписана М.І. Василишиним при форсуванні Одеру 23 січня 1945-го. Подвиг здійснив один, але в нагородному листі, підписаному командиром полку підполковником Гордєєвим на третій після геройського вчинку день, якимось чином переплелися біографічні дані обох Василишиних. Та так, що цей втаємничений, з грифом «секретно», клубок не вдається розплутати дотепер.

Прикарпатський патріарх російського бджільництва
У передгірському селі Жураки, де понад два століття тому народився Микола Вітвицький, шанують знаменитого земляка і потроху пасічникують Іван КРАЙНІЙ

Росіяни ніколи не соромилися зараховувати яскраві особистості українців до лав великоросів, вочевидь, нарощуючи в такий спосіб свій інтелектуальний потенціал. Iз численних підневільних народів, приписаних спершу до двору Романових, а згодом переданих під провід Леніна—Сталіна—Брежнєва, наймасовішій русифікації піддавалися саме українці. Переважно їхніми ж зусиллями відбувався розвиток російської культури, науки, техніки та технологій.
Цікаво, що в першій половині ХІХ століття російське бджільництво рухали вперед винятково українці — Микола Вітвицький, Петро Прокопович та Олександр Покорський-Жоравко. Автор першого грунтовного дослідження «Русское пчеловодство», виданого в 1990 році в Москві 400-тисячним накладом, Іван Шебаршов називає Вітвицького «патриархом отечественного (тобто російського. — Авт.) пчеловодства», Прокоповича — «гениальным изобретателем ульевой рамки и рамочного улья», а Покорського-Жоравко — «первым историком пчеловодства в России». Всіх же разом — особистостями, якими гордяться росіяни.

Долар проти міліції не встояв
Прикарпатські убозівці затримали двох співвласників найбільшого в області речового ринку Степан ГРАЖДА

Робочий день у торгових рядах найбільшого івано-франківського речового ринку, розташованого по вулиці Новгородській, минулого понеділка розпочався не зі звичної викладки товару на прилавки, а з обговорення гучної сенсації — арешту одного з власників ринку, більш відомого за прiзвиськом Саша Долар.

Місто народжує, а село годує
Приріст населення на Прикарпатті забезпечують міські батьки Іван КРАЙНІЙ

На відміну від більшості регіонів України, в яких демографічні показники підтверджують невеселі прогнози щодо скорочення кількості населення, на Івано-Франківщині впродовж чотирьох останніх років, навпаки, спостерігається зростання народжуваності та уповільнення темпів смертності. Приміром, торік на світ Божий з'явилося 15046 прикарпатців, що на 875 немовлят більше, ніж у попередньому році. Водночас за межу вічності за цей же період відійшло майже на 600 осіб менше, ніж у 2003 році.