Номер 161 за 30.10.2014
ПОШУК
Розширений пошук
Республіка Крим  Херсонська  Запорізька  Донецька Луганська Дніпропетровська Харківська Миколаївська Одеська Кіровоградська   Полтавська Сумська Черкаська Чернігівська Київська   Вінницька Житомирська   Рівненська Хмельницька   Тернопільська Чернівецька Івано-Франківська Львівська Волинська Закарпатська
МЕНЮ
Архів
Про “УМ”
Реклама в “УМ"
Політична реклама в "УМ"
Передплата на “УМ”
Контактна інформація
Архів опитувань
Карта сайту
РОЗСИЛКА
Підписатися
Відписатися
ОПИТУВАННЯ
  Коли, на вашу думку, закінчиться війна на Донбасі?
за кілька тижнів
за 2-3 місяці
до кінця року
за кілька років
важко сказати
     

Мандат на державний переворот
90 років тому - 19 червня 1926 року - вбито Володимира Оскілка - отамана УНР, який силою зброї намагався покласти край соціалістичному уряду Петлюри
Богдан ДЕМ'ЯНЧУК

 (Фото )

      На початку буремного 1919 року  Симон Петлюра призначив командувачем Північної групи військ армії Української народної республіки 27-річного Володимира Оскілка. Північна група досить успішно діяла на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків та поляків, залишаючись чи не  найдисциплінованішим та найбоєздатнішим з'єднанням УНР. Саме на Волинь у квітні 1919 року відступили рештки сил Директорії, а тимчасовою столицею УНР стало Рівне. Та за сім наступних років свого життя Володимир Оскілко пройшов шлях від «національного героя», який впевнено командував багатотисячним українським військом, до видавця дрібної пропольської газети в Рівному, звинуваченого у зрадництві нації, якого нарекли «хрунем» і, зрештою, вбили. А між тим він став організатором невдалого державного перевороту.

Молодий орел армії УНР

      Майбутній бунтівник Володимир Оскілко народився у 1892 році на Волині. Якийсь час він попрацював народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці, що на Рівненщині, але мирними справами займався недовго - незабаром молодого Оскілка мобілізували у царську армію. Під час Першої світової війни енергійний волинянин дослужився до чину поручика. У бурхливому вирі революційних  подій він теж не загубився. Якийсь час він навіть був губернським комісаром російського Тимчасового уряду в Тулі та незабаром повернувся на рідну Волинь, де активно включився в українізацію військових частин і здобув серед солдатів-українців неабияку популярність. Військово-організаційний талант Оскілка був належним чином оцінений Симоном Петлюрою, і стрімка кар'єра молодого командира продовжилась в армії УНР. У грудні 1918 року Оскілко стає полковником, а вже за два місяці - генерал-хорунжим і командуючим Північної групи військ Директорії, загальна чисельність якої наближалася до 40 тисяч бійців. Про неабиякі особисті якості Оскілка згадував рідний племінник Петлюри Степан Скрипник - згодом перший Патріарх Київський і всієї України УАПЦ Мстислав, якому в ті роки довелося служити черговим старшиною у штабі Північно-західного фронту: «Там був отаман Оскілко такий. То з історії Оскілко був. Дуже цікава людина була, культурна, вольова людина».

      Бойові операції Північної групи військ, якою командував Оскілко, переконували у здатності військ УНР перемагати ворога. Водночас Володимир Оскілко робить і досить успішну політичну кар'єру, ставши одним iз керівників української партії соціалістів-самостійників.

      Тим часом загальна військово-стратегічна обстановка складалася для України на кінець квітня 1919 року далеко не кращим чином. Сам Оскілко вважав, що  владу в держапараті та армії УНР захопили більшовицькі агенти, і саме їх підривна діяльність і призводить до невдач українців на фронтах.

«Червона загроза» в петлюрівському уряді

      Наприкінці березня 1919 року Головний Отаман Симон Петлюра прибуває у Рівне і визначає це місто тимчасовою столицею УНР. За кілька днів сюди прибувають і члени уряду. Спочатку Оскілко зрадів прибуттю таких високоповажних гостей. Однак уже за кілька днів, досить розчарований, видає наказ коменданту Рівного про припинення продажу спиртних напоїв та заборону бальних вечорів. У цьому наказі Оскілко обурено вказує, що «коли ллється кров наших лицарів-козаків... не час займатися веселощами широкої річки тої розваги, якою упивається наше громадянство по театрах, кінематографах, бальних вечорах, ресторанах і кафе, а час тверезої і впертої праці». У своїх спогадах Оскілко пізніше напише: «Рівне було правдивим Содомом... Гульня. Кидання направо і наліво державного гроша йшло без перерви день і ніч...»

      12 квітня 1919 року Петлюра сформував новий уряд на чолі з українським соціал-демократом Борисом Мартосом. Новий кабінет міністрів не приховував своїх намірів створити в Україні «республіку трудових Рад» і укласти мирну угоду з більшовицькою Росією. Це відразу ж позначилось різким загостренням політичної обстановки в Рівному, адже отаман Оскілко не сумнівався в тому, що «українські більшовики» рано чи пізно доведуть справу до приєднання України до радянської Росії.

      Блок партій - соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, народні республіканці, які, як і отаман, бачили в новому уряді «червону загрозу», доручили Оскілку довести Петлюрі їх меморандум про негайну відставку уряду Мартоса. 20 квітня цей меморандум вручили Петлюрі у Здолбунові, але той прилюдно розірвав цей «історичний документ». Такі кроки опозиціонерів примусили Петлюру діяти більш рішуче. Своїм наказом він усунув з посади начальника штабу Північної групи генерала Агапієва, однак Оскілко відмовився підкоритись цьому розпорядженню. Це був уже відкритий виклик Головному Отаманові армії УНР. З кожним днем молодий командуючий все більше виявляв схильність до непокори. Володимир Винниченко пізніше писав про Оскілка: «...досить енергійний і здібний молодий хлопець, який під час повстання визначився деякими успіхами в боротьбі з гетьманцями. З прапорщика чи поручика він став «отаманом». Це закрутило йому голову. Вся ж система отаманського режиму, безконтрольність і безвідповідальність зробила його маленьким сатрапом на своєму участкові. Він не слухався ніяких наказів ні військового міністра, ні «головного отамана», ні Директорії...».

      Соціалісти-революціонери, які підштовхували Петлюру до порозуміння з більшовиками, вимагали від нього усунути від командування й заарештувати отамана Оскілка, адже той різко виступав проти будь-якої згоди з ними. Однак, коли 28 квітня в Рівне прибула віддана Петлюрі військова частина під командуванням отамана Беня, а Оскілко одразу ж відправив її у Дубно, Головному Отаману терпець таки увірвався і він передав командування Північною групою більш вірному генералу Желіховському, а самому Оскілку наказав «відправитися в моє розпорядження».

Уряд в арештантському вагоні

      Однак ще раніше, у ніч з 24 на 25 квітня, відбулася нарада ЦК партії соціалістів-самостійників, на якій було прийнято рішення: «Доконати державний переворот, усунувши С.Петлюру як Головного Отамана і Голову Директорії». Мандат на проведення цієї акції вручили отаману Оскілку. Переворот було заплановано на 30 квітня, але у зв'язку з тим, що 28 квітня Петлюра позбавив Оскілка посади, він вирішив завдати удару по «зрадницькій владі» вже вранці 29 квітня.

      Близько шостої години ранку голову уряду Бориса Мартоса заарештував начальник контррозвідки групи Оскілка і замкнув його в арештантському вагоні, який стояв на залізничній станції. Незабаром там же опинилась і переважна більшість інших петлюрівських міністрів. Їхній арешт відбувся легко і безкровно: майже всі міністри не користувались особистою охороною. А ще раніше Оскілко і його штабісти заарештували генерала Желіховського.

      На дев'яту годину ранку столиця УНР опинилася під контролем заколотників. Однак арештувати самого Петлюру, який перебував не у Рівному, а на сусідній залізничній станції Здолбунів, оскілківцям у той день не вдалося.  Бунтівний отаман чомусь вирішив на певний час відкласти справу арешту Петлюри. Натомість одразу ж почав формування нового уряду та надіслав до Варшави довірену особу, яка від імені Оскілка мала запропонувати урядові Польщі припинити українсько-польську війну. Учасники державного перевороту вимагали призначити «диктатора» Західноукраїнської Народної Республіки  Євгена Петрушевича тимчасовим президентом усієї України до скликання Установчих Зборів та усунути Петлюру від керівництва військовими справами. Рівненські газети надрукували кілька звернень отамана Оскілка до українського народу, в яких він сповіщав про повалення «влади зрадників», обіцяв селянам віддати землю у приватну власність, а також тверду владу, порядок і спокій. Себе ж Володимир Оскілко оголосив новим «Головнокомандуючим усіма озброєними силами Наддніпрянської України».

      Головний Отаман тим часом узявся ліквідовувати оскілківський заколот. Спочатку над Рівним з літака розкидали його звернення до козаків і старшин, у якому Оскілка було оголошено зрадником українського народу. А вночі Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців та загони польової варти, підтримані бронепотягом. На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки. Усі міністри і воєначальники Петлюри, захоплені заколотниками, після доби арешту були швидко звільнені, хоча соратники радили отаманові Оскілку їх розстріляти.

       Самому Оскілку вдалося втекти. Впевнений, що на нього полює контррозвідка Петлюри, отаман постійно переїжджав iз місця на місце. 12 травня отаман здався представникам польського війська.

Ще одна поразка отамана

      Якийсь час Оскілко перебував у польському таборі для інтернованих, а потім вигулькнув у Відні. Та надовго він там не затримався. ЦК його рідної партії соціалістів-самостійників у січні 1921 року ухвалив виключити колишнього отамана з партійних лав «за порушення партійної дисципліни і вчинки, направлені на розбиття єдності і сили партії». У «Додатку» до рішення ЦК про Оскілка та його однодумця Мацюка вказано: «До Відня вони вже приїхали не тими людьми, що були в Україні: зарозумілість, жадоба грошей, негація всякої дисципліни настільки великі, що всяка думка, ріжна од їхньої, вважається ними абсурдною (і все це при їх малій освіті і малім життєвім досвіді...)».

      Тож у 1921 році Володимир Оскілко повертається до Рівного, де почав видавати газету «Дзвін». А незабаром у нього з'явилася чудова нагода нагадати про себе. Адже саме в цей час волинські українці досить активно перейнялися виборами до польського парламенту. У вересні 1922 року в усіх повітових містах відбулися українські з'їзди, на яких обирали кандидатів до сейму і сенату. Володимир Оскілко, звісно ж, теж поринув у передвиборчу кампанію, створивши Українську народну партію. Колишньому отаманові довелося боротися за голоси виборців з Блоком національних меншин, у якому об'єдналися українці, росіяни, євреї та німці Волині. На з'їзді у Рівному він назвав блок «жидівською махінацією», однак український загал зустрів промовця свистом і криком. На передвиборчих зборах і з'їздах, що відбувалися у краї, Оскілко зазнавав одну за одною відчутні поразки - йому закидали намагання розбити українську єдність під час передвиборчої кампанії.

      Про його бойові заслуги швидко було забуто, а от про спробу державного перевороту виборці пам'ятали добре. Щоб остаточно скомпрометувати колишнього отамана, його звинуватили в тому, що, тікаючи від Петлюри з Рівного, він захопив із собою армійську скарбівню - понад 50 мільйонів карбованців (на той час - один мільйон 250 тисяч доларів). Сам Оскілко вважав це наклепом, демонструючи документ, підписаний польськими офіцерами, в якому зазначалося, що під час його затримання поляками грошей при ньому було дуже мало. Опоненти Оскілка зазначали, що він «обдурив народ і військо», «знюхався з польськими партіями та польським урядом» і працює серед українського населення в пропольському напряму.

      Навіть у своєму рідному селі Городок він був змушений тікати з віча від потенційних виборців. «10 жовтня до нас у Городок прийшов з Рівного колишній отаман Оскілко, котрий хотів скликати віче. Але з цього віча нічого ні вийшло. Селяни пригадали Оскілкові ті гроші, що він вивіз до Варшави, та нарешті попросили його йти геть iз села. Так зустрічають і проводжають цього пана майже в усіх селах Рівненщини, бо добре знають, хто він єсть і ким був», - писала рівненська преса.

      Зазнавши на виборах нищівної поразки, Українська народна партія Оскілка зовсім утратила авторитет серед населення.

Від національного героя - до «хруня»

      Хоча дороги Володимира Оскілка та Симона Петлюри розійшлися ще у 1919 році, проте на обох чекав схожий кінець. 25 травня 1926 року Петлюра був убитий у Парижі агентом більшовицького ЧК Шварцбатом, а вже через місяць - 19 червня в селі Городок під Рівним був убитий і Оскілко.

      Після видання чергового номера газети «Дзвін» він повернувся з міста в Городок, де мешкав із сім'єю. Після вечері, близько одинадцятої вечора, сидів з дружиною у їдальні, коли з відчиненого вікна несподівано пролунав один постріл. «Скритовбивець», як писала оскілківська газета, виявився вправним стрільцем і, «поціливши прямо в серце, скориставшись з темної ночі, втік». Для того, щоб зробити такий влучний постріл, вбивця вибрався до вікна на другому поверсі по ринві. Хто так професійно зробив свою чорну справу, невідомо. Польські слідчі, які займалися розслідуванням, дійшли висновку, що Оскілка вбито більшовицьким агентом. Існує також версія, що цей замах - справа членів Української військової організації, які не могли йому пробачити прислужництва польській владі, з якою Володимир Оскілко «лояльно співпрацював». До того ж, таємне повідомлення поліції свідчить, що коли польська прокуратура вела слідство у справі письменників Антона Нивинського та Галини Журби, саме Оскілко обіцяв рівненському старості дати «докази», що саме вони організували підпільні повстанські боївки. Таких людей тоді називали «хрунями», а члени УВО їх вважали «слабодухами, яких не бракує ні в якій нації, пережитками нашого минулого, що не можуть умістити себе в нових умовинах боротьби на життя і смерть...»

 

 

Статті по темі Друкована версія
Біографія Рисвянки
Обговорити у форУМі
РОЗДIЛИ
ІнФорУМ
Політика
Регіони
Світ
Селяни і Ко
Освіта
Суспільство
Здоров'я
Культура
Спорт
Калейдоскоп
Листи
ПОГОДА
Погода в Києві і по всій Україні.
КУРСИ ВАЛЮТ

НБУ

ГОРОСКОП
НОВИНИ САЙТУ
Реклама (06.09.10)
 



Разрешение на работу для иностранцев