Повернення «будулайки»

      ... Обвинувачена у свої 24 роки не вміє ні читати, ні писати, тому протоколи допитів їй мусив уголос зачитувати адвокат. Потім вона власноруч ставила на них карлючку, схожу на букву «П», — оце й уся грамотність.

      Не набагато виграшніше виглядають і потерпілі. Двоє дівчаток, яким у березні виповнилось, вiдповiдно, дванадцять і вісім років, до нинішньої весни існували на світі фактично, але не юридично. Тільки у квітні після клопотання слідчого прокуратури їм нарешті виписали свідоцтва про народження, причому — за первинними медичними документами з пологового будинку. Зайве казати, що ні до дитячого садочка, ні до школи дівчатка не ходили. Крім них, батьки, що живуть у незареєстрованому шлюбі, мають ще трьох дітей, які, найвірогідніше, теж перебувають «на нелегальному становищі», а в матері досі немає паспорта.

      Ще восени минулого року громадянка Молдови Альбіна Плешко приїхала в Україну. А ні початкової освіти, ані спеціальності не мала, тож  заробляти на життя збиралася жебракуванням. Близько трьох місяців жила у знайомих циган у Кам'янці-Подільському, просила гроші на базарі, а в листопаді переїхала до Вінниці, щоб продовжити «промисел». Тут і познайомилася з мешканкою житлового масиву Малі Хутори Софією (ім'я змінено).

      5 січня 2007 року Альбіна прийшла до нової знайомої з проханням дозволити пожити в неї кілька днів, оскільки посварилася з господарями квартири. Очевидно, спрацювала солідарність людей однієї національності, тому Софія, не передчуваючи лихого, дозволила. Тим паче що гостя запевнила: «заробить» ще трохи грошей — і повернеться на батьківщину. Однак паспорт Плешко з обережності Софія залишила у себе. Через два дні хазяйчині дочки Неля і Сандра (імена змінено) пішли до головної міської ялинки, разом з ними — Альбіна. Коли звечоріло і діти стали збиратися додому, старша супутниця взяла обох за руки і силоміць повезла на вокзал, де змусила просити милостиню. А щойно підійшла вечірня електричка, заштовхала дівчаток до вагона й повезла в Жмеринку.

Відтоді почалися півторамісячні поневіряння Нелі і Сандри в ролі малолітніх рабинь, якими цілковито розпоряджалася молода жорстока рабовласниця. Насамперед Плешко примусила обох жебракувати, забираючи всі гроші собі, а за непослух била.

      У Василькові та Києві експлуатація дітей тривала. Альбіна привела їх на базар, де прилаштувала на «прибуткове» місце. За день дівчатка приносили по 20—30 гривень, і Плешко забирала все до копійки. Київський період відзначився ще одним епізодом: старшу дівчинку вона використала для надання сексуальних послуг. Знайшовши клієнта, рабовласниця за 50 гривень привела йому малолітню, і той силоміць оволодів нею в салоні автомашини...

      Затим переїхали електричкою до Хмельницького, де всі разом поселились у сім'ї місцевих циган. Жебракували на базарі та в інших місцях, а за житло розраховувалися сигаретами й горілкою. Як правило, просити милостиню посилали старшу, а меншу тримали вдома як заручницю з цинічним розрахунком: без сестрички дівча нікуди не втече. Варто було невільницям заїкнутись, що вони хочуть поїхати додому, як їх лупцювали.

      Трохи пізніше Плешко уклала із сином господарів своєрідну бартерну угоду: вона віддає йому Нелю «в дружини», а натомість перестає платити за квартиру. Вдарили по руках — і дівчинку перевели спати в ліжко молодика...

      А що ж у цей час у Вінниці? Коли Неля і Сандра не повернулися з ялинки, Софія та її матір кинулись на пошуки. На другий день звернулись у міліцію із заявою про зникнення дітей, туди віддали й паспорт Альбіни. Але то лише після крадіжки «губернаторського» онука (шістьма роками раніше) на пошуки було відразу задіяно понад дві тисячі чоловік особового складу. Тепер же обласна міліція, очолювана генерал-майором Василем Дремлюгою, не надто поспішала підніматися по тривозі чи вводити масштабні оперативні плани, хоча дівчаток можна було виявити вже на жмеринському базарі або в електропоїзді. А коли ще взяти до уваги, що оперативники мали в розпорядженні паспортну фотографію підозрюваної у викраденні, шанси швидко розшукати дітей зростали неймовірно.

      ...А Плешко прийшла до рук мiлiцiї сама. У лютому вона вирішила вертатися в Молдову, згадала, що паспорт залишився у Вінниці, і приїхала за ним. Повідомила Софії, ніби «Неля вийшла заміж», і зажадала свій документ. Матері залишалося ще «тепленькою» здати Альбіну правоохоронцiв і притьмом рвонути до Хмельницького по дітей.

      Остаточного завершення справа набула в Староміському районному суді Вінниці. Альбіну Плешко суд визнав винною за трьома статтями Кримінального кодексу України — зокрема, у викраденні людини, вчиненому щодо малолітнього, та у торгівлі людьми. Міра покарання — дев'ять років позбавлення волі. Матеріали щодо молодика, який «придбав» дівчинку «в дружини», виділено в окреме провадження і направлено в прокуратуру Хмельницького.