Писати про поетичні антології — справа невдячна. Переважна більшість видань такого типу грішить неповнотою, або ж викривленням дійсної картини літератури, чи конкретної літературної групи, періоду, якому й присвячуються антології.

Рік тому лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка письменник і журналіст Григорій Гусейнов заснував премію «Глодоський скарб» — за назвою села в Новоукраїнському районі Кіровоградської області, називається найбільший за вмістом золота скарб, знайдений в Україні. (Знайшов його учень старших класів у тих же Глодосах, на місці поховання слов'янського князя. Нині золоті прикраси зберігаються в Києві). Поклавши на депозит 100 тисяч гривень Шевченківської премії, оргкомітет премії запланував щорічно 15 тисяч, отриманих із рахунку, вручати митцям, які відзначилися працею у відродженні духовності незалежної України.

Федір Манайло разом із Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм творять «велику трійцю» закарпатського образотворчого мистецтва. Кожен із них — глибоко індивідуальний і зовсім несхожий на інших двох. Але в сукупності вони позначили оті три русла, якими після них почало розвиватися крайове малярство.

Від того, що хтось колись уперше (й уже давним-давно) сказав: картини — просто вікна до внутрішнього світу художника, ця стара істина не втратила правдивості. Хоч як змагається митець із собою заради задоволення модних потреб ринку, хоч як «обморочуй» власне бачення заради актуального успіху в чужих очах, але принаймні тінь від авторського Я — хай би навіть віддзеркаленою R — завжди залишається в кожній його роботі. Інакше кажучи, картини — це неповторні відбитки різних станів митцевої душі. Тієї ідеалістичної субстанції, від якої не ризикують відмовитися навіть найзатятіші матеріалісти, що натомість сором’язливо приховують її під квазібіологічним евфемізмом «внутрішній світ»...