Основа «Основ»

20.04.2007
Основа «Основ»

Валентина Кирилова.

      Валентина Кирилова народилася на Черкащині, у віці 2 років переїхала на Київщину, до мiста Богуслав, де закінчила середню школу. Вчилася на історичному факультеті Київського педагогічного інституту ім. Горького (нині університет ім. Драгоманова), по закінченні якого працювала у видавництві «Молодь». Від 1992 року працює у видавництві «Основи», директором якого стала в 1998 році.

      Видавництво «Основи» було найпершим принципово нерадянським видавництвом, видавництвом нового типу, яке виникло в незалежній Україні в перший рік після розвалу СРСР. Воно перше видавало українською мовою книжки світових філософів та економістів, деякі з яких ще не існували в російській версії, а деякі взагалі не видавалися на території колишнього СРСР. Згодом з'явилися інші видавництва подібного спрямування, які конкуренції «Основам» не склали, оскільки світова гуманітаристика представлена в українських версіях дуже неповно.

      «Основи» нерозривно пов'язані з іменем Соломії Павличко, яскравої української інтелектуалки, яка навіть через кілька років після своєї трагічної загибелі впевнено присутня в культурному просторі України. Сьогодні видавництво «Основи» носить її ім'я. І ще одна жінка асоціюється з «Основами». Це Валентина Кирилова, спортивна, елегантна, впевнена в собі. Також інтелектуальна, дотепна, розкута.

      Ми п'ємо незмінно чудову каву в офісі «Основ» на Печерську. Говоримо про видавництво, про книжки, про Соломію й про саму Валентину.

 

Проект Соломії

      — Давайте зорганізуємо нашу розмову в хронологічному порядку. Що ви робили до того, як потрапили до «Основ»?

      — Я закінчувала історичний факультет Педагогічного інституту імені Горького. Дуже не хотілося йти до школи викладати історію, якій вчили в тому навчальному закладі. Просто з вулиці Дехтярівської, тодішньої Пархоменка, завітала до будинку видавництва «Молодь», де влаштувалася на роботу і пропрацювала до розвалу СРСР. Спочатку працювала секретаркою головного редактора, потім — молодшим редактором у відділі сучасної прози. Згодом — редактором у відділі реклами. Тобто процес професійного становлення пройшла в повній мірі.

      — Реклама видавництва ЦК ЛКСМУ? Це поняття намертво асоціюється в нас із ринком, якого тоді не було.

      — У мої обов'язки входило писати короткі тексти про книжки, які виходили у видавництві, й розміщувати їх в українській пресі. Мені подобалася та робота. Видавництво «Молодь» було одним із тодішніх осередків української культури, де працювало й друкувалося багато людей, які стали відомими, знаковими для української літератури.

      — І роботу в «Основах» ви знайшли завдяки зв'язкам із «Молоді»?

      — Певною мірою. Мій колега підказав, що створюється принципово нове видавництво, робота в якому має бути для мене цікавою. Я прийшла на співбесіду, яку проводив тодішній директор «Основ» Олекса Логвиненко. Кілька років працювала на посаді випускового редактора.

      — А на якій посаді була Соломія Павличко? Ми багато чуємо, що видавництво «Основи» було проектом Соломії. Чи не могли б ви конкретніше прокоментувати це?

      Валентина Кирилова дістає перший, іще з чорно-білою поліграфією, каталог «Основ».

      — Ось ці книжки Соломія вважала за потрібне видати в перші роки незалежності України, і майже все було видано. Власне, це й продиктувало саму назву видавництва: дати українцям основні, базові знання світової гуманітаристики й економіки. Деякі з цих книжок не видавалися й російською, деякі видавалися, але реально існували тільки в приватних бібліотеках та в читальних залах великих публічних бібліотек. Але Соломія не тільки усвідомила й обгрунтувала необхідність видання цих книжок українською, вона й знайшла можливість втілення своєї ідеї. Вона обрахувала все, включаючи кошти, які підуть на оплату праці та на друк. То було чи не найперше приватне видавництво в Україні. Спочатку були спроби замовляти ці книжки в тодішніх державних видавництвах, але вони виходили дуже дорогими, адже в ціну книжки входила й зарплатня численних працівників державних видавництв. Нас в «Основах» було зовсім небагато, до десяти працівників. І ми працювали успішно. Це справді було видавництво нового типу. Так, спочатку в нас було достатньо коштів, видавництво створювалось як проект фонду «Відродження», який тоді дуже переймався видавничими програмами. Завдяки «Відродженню» в «Основ» і був успішний старт.

      — А Соломія Павличко була першим директором «Основ»?

      — Ні, Соломія ніколи не була директором. Вона була головою редакційної ради видавництва. То була робота на громадських засадах. Вона не отримувала зарплатню, але щодня приїздила до «Основ», знала всі тонкощі його діяльності, відслідковувала і координувала його роботу. Це сприймалося добре, адже всі ми розуміли, що це саме її дітище. 

      — А як і коли стали директором «Основ» ви?

      — Коли Олекса Логвиненко пішов на посаду керівника видавничої програми Міжнародного фонду «Відродження», Соломія наполягла, щоб директором стала я. Більше того, вона багато разів повторювала: ти станеш обличчям видавництва «Основи». Отже, я сама певною мірою також є проектом Соломії.

      — Так, на сьогодні ваша особистість справді асоціюється з «Основами» і навпаки. А якою мірою діяльність «Основ» є проекцією вашої особистості?

      — Поки була живою Соломія, я завжди радилася з нею в усьому. Соломія любила повторювати: я віддала вам свою дитину на виховання, тож виховуйте її достойно. Тож, враховуючи, що дитина все-таки не моя, я, образно кажучи, завжди узгоджувала з «матір'ю», на які гуртки водити цю «дитину». Але в останні години 1999 року Соломія трагічно загинула. Мені треба було працювати самотужки.

      — Наскільки ви продовжуєте видавничу політику, яку окреслила Соломія Павличко?

      — По змозі. Ми видали всі праці, які залишила після себе Соломія, маємо п’ять її авторських книжок. Продовжуємо ті напрямки, які вважала за потрібне розвивати вона. Видаємо книжки з філософії, економіки, менеджменту й міжнародного права. Знаючи, яке велике значення Соломія надавала фемінізму, видали антологію феміністичної філософії.

      — Так, Соломія Павличко найперше в уяві тих, хто знає про неї, асоціюється з фемінізмом. Більше того, її публічний імідж успішної жінки перетворив фемінізм із маргінального в поважний академічний напрям.

      — Я добре знала Соломію, і для мене її особистість означає значно більше, ніж її зірковий публічний статус.

Проба клавіатури

      — А взагалі, як для вас узгоджуються особистість, тексти, написані цією особистістю, та її публічний вимір?

      — Для мене нічого не значить публічний імідж! Я скептично ставлюся до самого поняття «зірки»! Ті, хто знає відповідні технології, можуть кому завгодно створити «зірковий» публічний імідж! А от тексти, автором яких є та чи інша особистість, можуть змінити мою думку про неї. Якщо текст вартісний, безперечно, ця думка поліпшиться. Так, авторам белетристики доводиться мати публічний імідж, щоб продавати свої книжки. Але я видаю й продаю книжки іншого роду, де важливий, у першу чергу, текст, його новизна, його потрібність для суспільства на даному етапі.

      — І як ідуть справи у видавництві Соломії Павличко сьогодні?

      — Відверто — не так добре, як це було напочатку. Але ми не впадаємо у відчай, працюємо й далі. Продовжуємо якісно видавати книжки зарубіжної гуманітаристики. Видали «Енциклопедію постмодернізму», відому в західному світі працю Джонатана Долімора «Сексуальне дисидентство», багато інших цікавих праць. Але вони не завжди продаються так, як нам того хотілося б. Підтримка видавництвам від посольств і благодійних фондів суттєво скорочується, але не хочеться нарікати на це. Адже підтримка міжнародних структур існувала як тимчасова, поки державні структури України не зорієнтуються, як їм підтримувати національне книговидання. Від держави всі українські видавництва чекають головного: масштабної закупівлі книжок до бібліотек. Це б суттєво поліпшило видавниче життя: збільшило б наклади, здешевило б книжки для покупців. Від того б виграли і читачі, і видавці. Але цього не відбувається. І тому на сьогодні видавниче життя досить мляве. І навіть книгою «Творення політики в Європейському союзі» мало хто цікавиться. Навіть серед тих, хто весь час повторює про необхідність поступального руху України до Європи. Та й у світі, як свідчать дані книжкових ярмарків, на сьогодні зменшується зацікавлення гуманітаристикою.

      — То чи збираєтесь ви міняти видавничу стратегію?

      — Я думаю про це. Маю намір видавати сучасну українську літературу. Перекладні книжки за даної ситуації стають дуже дорогими, адже в ціну входить вартість перекладу, авторських прав. Книга українського автора матиме значно меншу собівартість. Я стежу за сучасною українською літературою і, можливо, зовсім скоро почну новий проект.

      — Якщо вже ми заговорили про белетристику, то висловлю таку несподівану думку. Їдучи на зустріч з вами, перечитала вашу сторінку спогадів про Соломію Павличко із виданої вами книги «Соломія». Без перебільшень, я відчула ваш літературний хист. Чи не пише Валентина Кирилова сама?

      — Минулого літа у мене була травма, яку я отримала під час занять із кік-боксингу. В період вимушеної бездіяльності, який тривав аж сорок днів, я таки направду почала писати. І навіть друкувала на сторінках газети «День» рубрику «Вихідні з філософами й без них», де намагалася у прикольній формі осмислити сучасну ситуацію. Так, у мене відбувається... раніше б сказали «проба пера», а тепер це, певно, варто було б назвати «проба клавіатури». Так, я відчуваю в собі потенціал писати наразі якщо не романи, то есеї.

      — І які ваші творчі плани?

      — Свої основні творчі плани я й надалі пов'язую із видавництвом Соломії Павличко «Основи». Сподіваюсь і надалі видавати твори світової гуманітаристики, які за будь-яких політичних обставин мають бути представлені в будь-якій культурі, і українська тут не виняток. Маємо в роботі працю німецького автора Роберта Яуса «Літературна герменевтика», «Історію Польщі» Нормана Девіса, автора всесвітньо відомої «Історії Європи», яку ми видали кілька років тому. А також до нас приніс свій двотомник Дмитро Павличко.

      — Вірші?

      — Ні, цього разу не вірші, а збірку  праць із літературознавства й літературної критики. Дуже цікаві нариси й есеї з української та зарубіжної літератури.

     — Так! І поки є несподіванки, є й надія на зміни на краще!