Одеська єпархія УПЦ МП протягом двох років домагається передачі у свою власність «Храму святого апостола Андрія Первозванного з єдиним майновим комплексом, розташованим за адресою м. Одеса, вул. Канатна, 99», базуючи вимоги на указах Президента про повернення церкві всіх споруд, які належали їй до революції і нині використовуються не за призначенням.
Як вважають працівники Одеського державного аграрного університету (головний корпус якого з 1923 року розташований у будинку колишньої Духовної семінарії), ця будівля не є культовою спорудою і, згідно з чинним законодавством України, не підлягає передачі релігійним організаціям. Семінарську Андріївську церкву з часу створення (1903 рік) використовували винятково для навчання майбутніх священослужителів; на відміну від храмів, вона не мала парафіян, свого капіталу, штату причта, коштів на його утримання (настоятелем був ректор семінарії); тут не було дзвіниці, хрещальні та трапезної.
У 1930—1996 роках у дворі колишньої семінарії були побудовані два гуртожитки (на 400 та 160 мешканців), 3-поверховий корпус обчислювального центру, 9-поверховий навчальний корпус, культурний центр з актовим залом на 600 місць. На сьогодні головний навчальний корпус та всі названі будівлі об'єднані переходами, єдиною мережею тепло- i водопостачання. Тут розташовані п'ять із семи факультетів університету, де готують фахівців для сільського господарства півдня України, ректорат, два музеї, студентська бібліотека на 800 тисяч книг. У цьому університеті навчається 5200 студентів, проте забезпеченість навчальними площами складає всього 10,8 квадратних метрів на студента, що на 25 відсотків менше норми. Передача головного корпусу одеській митрополії МП призведе до ліквідації університету як вищого навчального закладу, вважають співробітники вузу.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
