Політична Шевченкіана

      ...Тільки Помаранчева революція (з усіх локальних столичних революцій) обійшлася без того, щоб зробити наріжним каменем свого тла бронзову постать Шевченка. Квадратні метри біля нього менші за Майдан, до того ж у листопаді-грудні 2004-го була конкретна прив'язка до виборів та правильного «підрахуя». До Шевченка йдуть, коли весна, а політичний загарбник встановлює власні правила гри. От тоді поетове «борітеся — поборете!» набуває особливої актуальності.

Табачник хоче миру і переводить стрілки. Годинникові

      Утім сказане стосується суто народних «хаджів» до пам'ятника. Поруч із ними існує також вінконосний офіціоз, що передбачає присутність біля підніжжя Тараса Григоровича перших осіб держави. У якій компанії і якої тривалості — це вже залежить від політичної ситуації в країні. А оскільки остання зараз є не найкращою, вчора Прем'єр і спікер робили свою «квітучу» справу окремо від Президента.

      Рівно о 8.30 ранку Віктор Янукович та Олександр Мороз поклали вінки до пам'ятника Шевченка в парку ім. Шевченка навпроти університету ім. Шевченка. Їх супроводжував віце-прем'єр Дмитро Табачник, який пояснив, що Мороз із Януковичем прибули на місце події на півтори години раніше, ніж це планувалось — щоб не провокувати опонентів «антикризової» коаліції на «негативні реакції».

      Але дарма віце-прем'єр будив на світанку свого патрона — негативна реакція таки була. Доки голова уряду і керівник Верховної Ради віддавали шану Шевченку, натовп гукав: «Ганьба!». Гостре око Дмитра Табачника угледіло серед порушників спокою представників «Нашої України» (що майже відразу чомусь спростував член цієї партії Ігор Жданов). «Антикризовий» віце-прем'єр, звертаючись до політичних опонентів, зазначив, що зараз «не місце і не час» влаштовувати подібні акції.

      Щодо часу, то його, вочевидь, пан Табачник мав учора вдосталь. Проводивши перших гостей «іменника», він залишився й на момент приїзду до пам'ятника Шевченку Віктора Ющенка. Президент прибув разом iз мером Києва Леонідом Черновецьким і виголосив коротку промову. У ній Ющенко зазначив, що в Україні немає місця тим, хто «розпалює ворожнечу і не хоче бачити Україну соборною».

      Відтак група демонстрантів із червоними знаменами пiд керiвництвом Петра Симоненка освистала і Ющенка — вочевидь, за згадку про УПА та необхідність загальнонаціонального порозуміння і примирення. Що ж, люд, котрий спостерігав за зміною промовців біля монумента Тараса Григоровича, був надто різним, щоб одностайно вітати чи ганьбити одних і тих самих персон. У пістряві знамен навіть не для всіх знайшлося місце — Наталію Вітренко, приміром, міліція не пропустила взагалі. Так принаймні скаржилась вона сама.

      Зате пліч-о-пліч із Президентом ішла Юлія Тимошенко в білому пальто і п'ятьма червоними гвоздиками. У Тарасика, якого тримав на руках батько Президент, була блакитна шапочка і жовтий шарфик.

Дев'ять, помножене на шість

      А в такий самий день, тільки шість років тому — 9 березня 2001-го — події розгорталися значно гостріше і драматичніше. Деякі спільні риси між двома датами, щоправда, відстежуються. Приміром, тодішній Президент України Леонід Кучма також прибув до пам'ятника Шевченку мало не на світанку — аби уникнути «негативної реакції» суспільства, значна частина якого брала активну участь у русі «Україна без Кучми». Подальший розвиток подій і їхній результат є широко відомими: у Києві відбулися сутички маніфестантів із міліцією, а відтак сталися чисельні арешти молоді і, зрештою, зразково-показовий суд над 19 учасниками «УБК» та засудження їх до різних термінів ув'язнення.

       Зараз усі політв'язні — на волі, проте жоден так і не був амністований. Щоправда, четверо з них нещодавно отримали державні відзнаки (про що був виданий відповідний президентський указ), проте ця четвірка цікава передусім своєю приналежністю до «Народної самооборони» Юрія Луценка. Вочевидь, саме з цієї причини і відбулося їхнє нагородження — як заохочення рядових членів проекту та легітимізації «нової УНСО» в цілому.

      Що ж, головна причина програшу «УБК» зразка 2001-го полягала в розпорошеності опозиційних сил. Навряд чи й зараз можна сказати, що основні їхні представники єдині як ніколи. А маленький (не в сенсі віку чи ваги) «Кучма», між іншим, підростає і вчиться покладати квіти так само, як це робив наш загальноукраїнський «папа». В разі чого — Табачник поруч, він і надасть необхідну консультацію.

      ...У часи застою до пам'ятника Шевченка на день народження поета приходили дисиденти. З-за кущів їх фотографував і записував КДБ. Мабуть, вони мріяли про сім'ю «вільну, нову», якої ми, по суті, так і не маємо сьогодні. А, можливо, і про те, що вивільнити Шевченка з типового для України політичного контексту.

ДО РЕЧІ

      Учора з нагоди 193-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка мітинги відбулися в усіх регіонах України. Зокрема, в Дніпропетровську понад 100 представників правих партій — НСНУ, НРУ, «Собор», КУН тощо — вимагали негайної відставки віце-прем'єра з гуманітарних питань Дмитра Табачника. Як передає кореспондент УНІАН, у резолюції зібрання наголошено, що саме Табачник є провідником ідеї про позбавлення української мови державного статусу в Україні.