Двоголовий Козин

23.02.2007
Двоголовий Козин

      Ще у 2005 році селище Козин під Києвом не сходило зі сторінок газет та телеекранів. Ще б пак! Мальовничі краєвиди Козина приваблюють багатьох столичних можновладців, які будують тут «хатинки», тож під час розборок у селищі «спливає» чимало відомих прізвищ. Утім уже у 2006 році інтерес ЗМІ до теми розколу громади навколо вкрай дорогої козинської землі значно вщух. Набридло? А може, працівники пера вирішили, що проблема зникла, як крісло посів інший селищний голова?

      Утім тут продовжують відбуватися цікаві події. Рік судового протистояння між двома групами селян наразі приніс нові плоди: у Козині активно готуються до нових виборів селищного голови та всього складу селищної ради (22 депутати), які призначено на 25 березня. Вже створено дільничну комісію, півтора тижня тому завершено реєстрацію кандидатів на посади голови та депутатів ради. Адже нинішній склад селради на чолі з Валерієм Гартіком визнано нелегітимним, а всі їх рішення скасовано. Головою ж Козинської селради суд визнав Валентину Горобець, принаймні до нових виборів. У нинішніх перипетіях козинського дуалізму спробувала розібратися «Україна молода».

 

Копайте тут!

      Витоки конфлікту сягають 2004 року. Що й казати, нині сотка козинської земельки «на ринку» коштує 20—30 тисяч доларів! Такі ціни продукувало близьке розташування Кончі-Заспи із садибами урядовців та парламентаріїв. Але платити за ринковою ціною товстосуми не бажали. Лише протягом 1996—2003 рр. у територіальної громади відібрали за безцінь більше двох тисяч гектарів землі комунальної власності. Після обрання селищним головою Валентини Горобець громада відмовилася віддавати землю задарма. То що робити, коли хочеться придбати сотні гектарів і заплатити за сотку, скажімо, якихось 200 гривень, а селищний голова не погоджується? Усе просто: треба його змінити! На більш керованого, «свого».

      Як розповіла «УМ» пані Горобець, оскільки рада, обрана у 2002 році, не хотіла працювати в інтересах громади (депутати не збиралися на сесії, не приймали бюджет), було прийнято законне рішення переобрати її. Нові вибори принесли новий депутатський склад. Утім рада-2002 (умовно назвемо її так) не визнала цього i намагалася керувати Козином з вулиці. Скільки горщиків тоді побили між собою рада-2002 і рада-2005 та їхні прихильники з числа виборців, важко порахувати. Були і трактори під дверима селради, i її штурм, i арешти Валентини Горобець — роздвоєння Козина сталося саме тоді. До речі, й на вибори-2006 опоненти прийшли двома колонами. Обидві ради створили свої територіальні виборчі комісії, відтак бажаючі стати головою чи депутатом реєструвалися там, де їм більше подобалося, а передбачливіші — навіть в обох ТВК.

Голосували «проти всіх»

      Обидві сторони вважали саме свою ТВК легітимною. Так, голова місцевого осередку Партії захисників Вітчизни Володимир Солянок, інакше як політичними рейдерами опонентів із ради-2002 не називає. «Порушуючи закон про місцеві вибори, вони створили другу, «замовну», ТВК, щоб Гартіка зробити головою, а його команду — депутатами, — вважає пан Солянок. — Відтак скористалися послугами «комерційного» Печерського райсуду Києва, щоб відсторонити від участі у виборах утворену, відповідно до законодавства, за поданням 22 партій, ТВК Козина. I Печерська Феміда тихенько, не повідомивши про засідання, узаконила «замовну» ТВК, а та не допустила до виборів 46 кандидатів у депутати та на посаду селищного голови».

      У день виборів чимало козинців через великі черги пішли, не проголосувавши. Найстійкіші ж виборці, отримавши бюлетні й не знайшовши там кандидатів, за яких хотіли віддати голос, висловили протест — поставили хрестика навпроти графи «не підтримую жодного з кандидатів». Підрахунок голосів засвідчив: «проти всіх» проголосувало 706 виборців, а з-поміж кандидатів на посаду голови найбільше набрав пан Гартік — 564 голоси. Тим самим фактично у Козині ледь не вперше в Україні народ відкрито скористався законним правом на повторні вибори. Адже, згідно з законом про місцеві вибори (ч. 2 ст. 73), кандидат вважається переможцем, якщо одержав більшість голосів виборців, але лише за умови, що кількість голосів, поданих за нього, перевищує кількість голосів виборців, які не підтримали жодного з кандидатів. У даному випадку, як бачимо, все було інакше.

      Здавалося б, нові вибори — справа часу. Та замість цього «замовна» ТВК визнає обраним головою пана Гартіка та депутатів по всіх двадцяти виборчих округах. Тричі Обухівський районний суд скасовував ці постанови, а Апеляційний суд області залишав ці рішення в силі. Але на сцені Козинського «театру абсурду» знову з'являється «комерційна» Феміда з печерських пагорбів столиці, яка «зобов'язує» ТВК визнати обраним селищного голову та більшість депутатів і призначити перевибори лише по чотирьох виборчих округах. При цьому Печерський суд перебрав на себе повноваження Конституційного суду, встановивши, що ч. 2 ст. 73 закону про місцеві вибори... суперечить Конституції! Тобто маємо прецедент, коли районний суд може трактувати та скасовувати закони, прийняті Верховною Радою.

      I якщо рішення Обухівського суду ТВК не виконувала місяцями, не зважаючи на припис виконавчої служби, то рішення Печерського суду було виконане раніше, ніж висохли чорнила підпису судді під постановою, — у той же самий день. «Де ми тільки не були! У Центрвиборчкомі, Верховній Раді, обласній міліції, — пригадує події піврічної давнини депутат трьох скликань Катерина Бондаренко. — Але закон не виконувався.

      За даними «УМ», лише днями Генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактами невиконання судових рішень членами ТВК.

Горищний голова

      Саме так Валерія Гартіка називають його опоненти. Мовляв, до будівлі селради він та бритоголові молодики влізли через горище. Згодом найняв охоронців, які нібито кілька разів били пікетників під адмінбудівлею. Про це «УМ» розповідало чимало людей біля селради під час одного з відряджень до Козина. Міліція? Вона у ситуацію не вмішується за принципом «моя хата скраю», ніхто нікого не бив.

      «Вибори — не дійсні! Вимагаємо нових виборів!», «Банду геть з Козина!», «Геть горищного голову-самозванця Гартіка, який дерибанить козинську землю!» — з такими плакатами люди приходять до селради й нині, ледь не щодня, незважаючи на негоду. I так уже майже півроку. Кажуть, що їм вхід до ради заказаний, але журналіст «УМ» вільно увійшов до будинку. Пан Гартік спілкувався цілком невимушено, щоправда, тільки-но автор вийшов на вулицю, до людей, броньовані двері зачинилися, а над ними з'явилося оголошення, що нині неприйомний день.

      Звісно, Валерій Гартік вважає себе легітимним головою. На пікет на ганку не звертає уваги, мовляв, опоненти вже приходили до нього із заявами про виділення по 15 соток землі кожному. Хочуть отримати земельну ділянку i продати її, тому й галасують. Про свою попередницю Валентину Горобець говорить негативно, мовляв, це вона розділила село, а новій владі потрібно «розгрібати завали», наводити лад.

      «Валентина Іванівна взагалі не була учасником виборів-2006, але намагається повернутися на цю посаду. Яким чином, не зрозуміло. Вона ж не реєструвалася, була легітимна комісія, зареєстрована в Обухівській РДА, є свідоцтво», — стверджує пан Гартік, хоча зрозуміло, що пані Горобець саме раду-2005 вважає легітимною, відтак реєструвалася у створеній цією радою ТВК, а не у тій, у якій був зареєстрований Гартік. Інакше вона визнала б її легітимність.

      Пан Гартік відкидає звинувачення у дерибані землі й каже, що не в курсі ринкових цін на неї: «Цін на землю я не знаю, бо я її не продаю!» У Козині мешкає чимало заможних людей, але ніхто на нього ніби не тисне, навпаки, хочуть селищу допомагати. Мабуть, безкорисно? Пані Горобець стверджує протилежне. Каже, що її опонент, не маючи жодних повноважень, роздає землю, підписує документи, акти.

      «Він уже підписав угоду про продаж 303 га по 200 гривень за сотку, й ще 207 га — в оренду з такою ж оцінкою надають ЗАТ «Трипільське підприємство «Пролетарська правда», за яким стоїть народний депутат Олексій Кучеренко. Це така земля! Ольжин острів i землі поблизу нього. Навіть грошова оцінка за 1998 рік складала 1,5 тисячі гривень за сотку, — обурюється пані Валентина. — «Трипільці» на цю землю давно око поклали, я з ними судилася два роки. Пан Кучеренко особисто приходив на сесію до нас i вимагав продати землю. Але ми відмовили через смішну ціну. Гартік не відмовляє».

Повторні вибори: бути чи не бути?

      Ще влітку 2006 року на рішення печерських суддів було подано скаргу до Вищої ради юстиції. Тоді ж опоненти Гартіка, які ведуть боротьбу за чесні вибори, клопотали до Вищого адміністративного суду зробити поворот виконавчого провадження по постанові «печерської Феміди», яка всупереч волі громади посадила в крісло голови Валерія Гартіка. Два місяці тому — 26 грудня — саме Печерський райсуд змушений був виправляти власні помилки — керуючись рішенням Вищого адміністративного суду про легітимність ради-2005, зробив поворот виконавчого провадження по власній постанові. Саме суд своєю ухвалою i зобов'язав ТВК, створену радою-2005, скасувати рішення іншої ТВК про проведення першої сесії Козинської селради п'ятого скликання, про реєстрацію Гартіка селищним головою. Як зазначається в ухвалі Печерського райсуду, ТВК, яка оголосила Гартіка головою, визнана нелегітимною, відтак «повноваження селищного голови Гартіка не підтверджені й не визнані належним чином». Усі справи, документацію, печатку, штампи він має передати «чинному та повноважному на даний час селищному голові Горобець В. І. та депутатам Козинської селищної ради 2005 року обрання».

      Рішення суду вступило в законну силу після Різдва — 9 січня 2007 року. А вже після Водохреща — 20 січня — ТВК Козина виконала рішення суду добровільно: було встановлено результати виборів — по низці округів визнані такими, що не відбулися, а по інших — недійсними. Повторні вибори призначено на 25 березня, про що офіційно повідомлено в районній газеті «Обухівський край» за 23.01.07 р. А у переддень Дня святого Валентина — 13 лютого — завершилася реєстрація кандидатів. Близько 40 кандидатів претендують на крісла місцевих депутатів, п'ятеро — на посаду селищного голови. Прізвище Горобець серед них є, а от прізвища Гартік — немає. Він не реєструвався, тим самим демонструючи, ніби нічого не сталося, а виборів ніби й не буде. I це тоді, як вже створено i дільничну комісію, але немає де її розмістити. Адже чиновництво, що засіло в кабінетах селради, відверто «морозиться».

      За словами пані Горобець, виконати рішення суду добровільно пан Гартік мав до 26 січня. Але за день до цього її ледь не викинули з адмінбудівлі — силоміць і зовсім не по-джентльменськи. Разом з виконавчими листами та ухвалою суду. Через прикру помилку в даті ухвали Печерського суду (2006 рік замість 2007) Валерій Гартік зміг тимчасово призупинити виконавче провадження в Обухівському райсуді. Але ж рішення суду ніхто не відміняв! Досі з незрозумілих причин державний реєстратор Світлана Дуцик не реєструє пані Горобець як селищного голову в державному реєстрі, отже, теж не виконує рішення суду. I це тоді як рахунки селищної ради заблоковано, бо Гартік вже не має права підпису i печатки. Реєстратора не цікавить, що через її бездіяльність немає харчування в дитячому садку, що бюджетники Козина вже місяць не отримують зарплату.

      Два тижні тому пані Горобець намагалася провести збори громади у місцевому будинку культури, але двісті селян наштовхнулися на закриті двері — директору БК заборонили його відчиняти. Так i спілкувалися без мікрофонів та на морозі...

      «Люди хочуть виборів, але вибори можуть i не відбутися, якщо ми не увійдемо до селищної ради, не отримаємо справи згідно із законом, — каже Валентина Горобець. — Адже потрібно відновити фінансування селищної ради, без чого неможливе фінансування виборів. Не розумію, якщо Гартік такий упевнений у своїй перемозі, чому не схотів вийти на чесні вибори?»

  • Бізнес на безробітті

    Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині. >>

  • Геть із пляжу! «Прокурорського»...

    Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки... >>

  • Цвинтарні війни

    Жити нині нелегко, але й відійти на той світ часто–густо теж непросто. У тому розумінні, що багато кому на цьому так і хочеться по­гріти руки. У Кривому Розі людей допекли настільки, що іншого виходу вони не бачать, як ініціювати всеукраїнський рух проти монополізації ринку ритуальних послуг. Бо де монополізація, там і цінова сваволя. Певна річ, відбувається це не без протекції з боку влади. >>

  • Утопія «закритого типу»

    Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн. >>

  • Земля мерців і землекрадів

    Навіть герої вже пішли «по руках», а корінні ірпінцi й досі виборюють право стати законними власниками декількох соток міської землі. Нещодавній скандал із розбитими на ділянки і розданими невідомим людям землями навколо святого для міста місця — парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів, сколихнув широку спільноту. >>

  • Чи є життя на «острові невезіння»?

    Місяць тому «УМ» розповіла про проблеми мешканців донецького «острова невезіння», оточеного залізничними коліями. За кілька днів ми отримали роз’яснення від прес–служби ДП «Донецька залізниця» із запевненням, що підприємство не усунулося від проблем мешканців цих будинків. Відтак кореспондент «УМ» вирішив на власні очі подивитися, як живеться мешканцям так званих колійних казарм.

    Із Донецького залізничного вокзалу переходжу підземним переходом на протилежний бік. До «острова невезіння» вирішую йти пішки. «Тут недалеко — приблизно кілометр», — на диво досконалою українською підказує один з аборигенів. За якихось десять хвилин повз мене пролітає кілька вантажних ешелонів, шокуючи як швидкістю пересування, так і висотою децибел. Аж ось помічаю три будинки, що виглядають із–за бетонного паркану. Поруч одразу 12(!) колій, причому з обох боків. >>