Олек­сандр Жир: Ни­ніш­нє слід­с­т­во у спра­ві Гон­гад­зе — всьо­го ли­ше на­ма­ган­ня від­во­лік­ти ува­гу від го­лов­но­го

17.12.2003
Олек­сандр Жир: Ни­ніш­нє слід­с­т­во  у спра­ві Гон­гад­зе — всьо­го ли­ше на­ма­ган­ня від­во­лік­ти ува­гу від го­лов­но­го

Олександр Жир (лiворуч) з Олександром Єльяшкевичем. (Фо­то з архiву «УМ».)

      Сві­том ру­хає, ма­буть, скеп­сис. І пе­ре­ко­нан­ня у то­му, що є час ство­рю­ва­ти ілю­зію і час з ці­єю ілю­зі­єю про­ща­ти­ся, гля­нув­ши на неї де­що іро­ніч­но, хай і не без гір­ко­ти. Ці­єю дум­кою ме­ні хо­ті­ло­ся по­ді­ли­ти­ся з Олек­сан­д­ром Жи­ром, по­лі­ти­ком ни­ні де­що від­с­то­ро­не­ним від (не ска­жу ак­тив­но­го, але при­най­м­ні пуб­ліч­но­го) по­лі­тич­но­го жит­тя. Був час, ко­ли це ім'я зга­ду­ва­лось вель­ми ре­гу­ляр­но — на­род­ний де­пу­тат Вер­хов­ної Ра­ди по­пе­ред­ньо­го скли­кан­ня Олек­сандр Жир був дру­гим з чер­ги, хто очо­лив пар­ла­мен­т­сь­ку слід­чу ко­мі­сію у спра­ві Гон­гад­зе (піс­ля Олек­сан­д­ра Лав­ри­но­ви­ча та пе­ред ни­ніш­нім го­ло­вою ко­мі­сії Гри­го­рі­єм Омель­чен­ком). Крім цьо­го, Жир, Го­ло­ва­тий та Шиш­кін сво­го ча­су їз­ди­ли за кор­дон на зус­т­річ з Ми­ко­лою Мель­ни­чен­ком та впер­ше яви­ли «міс­ту і сві­ту» (ма­єть­ся на ува­зі — на зня­то­му влас­но­руч ві­део) ві­до­мо­го ма­йо­ра. За­раз же, ко­ли нещодавно ви­пов­ни­ло­ся три ро­ки з дня оп­ри­люд­нен­ня плі­вок, про цю по­дію вже ма­ло хто зга­дує. Як, влас­не, і про ру­ші­їв усьо­го то­го про­це­су, як­що тіль­ки про них не йдеть­ся у якій-не­будь но­вій, ак­ту­аль­ні­шій, якос­ті...

      Утім все це ли­ше дум­ки ав­то­ра пуб­лі­ка­ції, які, схо­же, пан Олек­сандр не по­ді­ляє. Бо ві­рить, що все ще вий­де на пра­виль­ний шлях. Но­вий Пре­зи­дент Ук­ра­ї­ни не змо­же ухи­ли­тися від су­ду (в ши­ро­ко­му ро­зу­мін­ні цьо­го сло­ва) Пре­зи­ден­та ста­ро­го. Су­ду і за­суд­жен­ня — як лю­ди­ни, так і сис­те­ми в ці­ло­му, твер­дить Жир. То­му зав­дан­ням но­мер один він вва­жає усу­нен­ня від вла­ди за­мов­ни­ка як зло­чи­ну про­ти Ге­ор­гія Гон­гад­зе, так i ін­ших зло­чи­нів. Від­най­ден­ня ж ор­га­ні­за­то­рів та без­по­се­ред­ніх ви­ко­нав­ців вбив­с­т­ва до­дас­ть­ся з ча­сом до ви­ко­на­но­го пер­шо­го зав­дан­ня, вва­жає Жир. До ре­чі, якісь ві­до­мос­ті про ос­тан­ніх «УМ» так са­мо спо­ді­ва­ла­ся діз­на­ти­ся від ко­лиш­ньо­го го­ло­ви слід­чої ко­мі­сії та «ар­хі­ва­то­ра» мель­ни­чен­ків­сь­ких за­пи­сів Олек­сан­д­ра Жи­ра. Для збе­ре­жен­ня у дос­туп­но­му ре­жи­мі ос­тан­ніх бу­ло ство­ре­но, як ві­до­мо, ці­лий сайт iз де­що пре­тен­зій­ною наз­вою — «П'ятий еле­мент» — ключ, так би мо­ви­ти, до всьо­го ук­ра­їн­сь­ко­го бут­тя... Зі згад­ки про ньо­го і по­ча­ла­ся роз­мо­ва ко­рес­пон­ден­т­ки «УМ» з Олек­сан­д­ром Жи­ром.

 

      — Па­не Олек­сан­д­ре, го­ту­ю­чись до на­шої зус­т­рі­чі, я пе­ре­ди­ви­лась сайт «П'ятий еле­мент», од­ним з твор­ців яко­го ви є. Чес­но ка­жу­чи, ди­вує, що цей сайт ста­но­вить со­бою ви­нят­ко­во схрон мель­ни­чен­ків­сь­ких за­пи­сів, та­ку со­бі «куч­мо­те­ку», без ви­ок­рем­лен­ня у са­мос­тій­ний сю­жет спра­ви Гон­гад­зе, до­лі Гон­гад­зе, вреш­ті-решт... Чи слід це ро­зу­мі­ти так, що ви дис­тан­ці­ю­ва­ли­ся від ці­єї спра­ви?

      — Сайт не пра­цює вже три­ва­лий час. І на ньо­му дій­с­но за­раз збе­рі­га­ють­ся ли­ше ті ма­те­рі­а­ли, які ми роз­мі­щу­ва­ли під час ак­тив­ної ро­бо­ти цьо­го сай­ту. І те, що він сьо­год­ні не пра­цює, не є моя ви­на. Це моя бі­да, як і ба­гатьох лю­дей, хто праг­не змі­ни­ти си­ту­а­цію в Ук­ра­ї­ні. А не пра­цює сайт внас­лі­док нес­та­чі кош­тів то­що. І так три­ває вже десь рік... Що­до то­го, чи я дис­тан­ці­ю­вав­ся... Я вва­жав і вва­жаю, що ті ма­те­рі­а­ли, які бу­ли нап­рацьо­ва­ні ко­мі­сією за ос­тан­ні ро­ки, по­вин­ні ма­ти ло­гіч­не за­вер­шен­ня. Ко­мі­сія пар­ла­мен­ту ми­ну­ло­го скли­кан­ня чіт­ко виз­на­чи­ла, що до зник­нен­ня жур­на­ліс­та Ге­ор­гія Гон­гад­зе має від­но­шен­ня Пре­зи­дент Ле­о­нід Куч­ма. Про це я і по сьо­год­ніш­ній день від­к­ри­то го­во­рю. Хай за­раз не бу­де вес­ти­ся мо­ва про мо­ти­ва­цію кро­ків Куч­ми як за­мов­ни­ка, го­лов­не те, що бу­ло до­ве­де­но іс­ну­ван­ня спец­під­роз­ді­лу (не пе­ред­ба­че­но­го за­ко­но­дав­с­т­вом) у ор­га­нах внут­ріш­ніх справ, яким без­по­се­ред­ньо ке­ру­вав Крав­чен­ко — мі­ністр внутрiшнiх справ на той час. Я на да­ний мо­мент не зус­т­рів ще жод­ної лю­ди­ни ані в Ук­ра­ї­ні, ані в сві­ті, яка ма­ла б най­мен­ші сум­ні­ви у то­му, що я за­раз ска­зав. Крім то­го, я б хо­тів до­да­ти, що спра­ва Гон­гад­зе — хай це не проз­ву­чить ци­ніч­но! — є ли­ше не­ве­ли­кою час­ти­ною тих зло­чи­нів, які (і це до­ве­де­но на сьо­год­ніш­ній день) чи­ни­ли Куч­ма та йо­го ото­чен­ня. Не мож­на об­хо­ди­ти сто­ро­ною й ін­ші пи­тан­ня: по­бит­тя Олек­сія По­доль­сь­ко­го (ак­ти­віс­та гро­мад­сь­кої ор­га­ні­за­ції «Ми», яка у 2000 ро­ці вис­ту­па­ла про­ти про­ве­ден­ня рефе­рен­ду­му що­до вне­сен­ня змін до Кон­с­ти­ту­ції Ук­ра­ї­ни. — Авт.) чи спра­ву Бо­ри­са Фель­д­ма­на... Чи, мо­же, хтось за­був, як фаль­си­фі­ку­ва­лись ви­бо­ри Пре­зи­ден­та? Так що об­ви­ну­ва­чень що­до Куч­ми є дос­тат­ньо, хай це за­раз і не те­ма на­шої роз­мо­ви. Го­лов­не те, що во­ни ще ні­ким не спрос­то­ва­ні, тож хтось має сіс­ти на ла­ву під­суд­них.

      — Не­за­дов­го до сво­єї від­с­тав­ки ко­лиш­ній Ген­п­ро­ку­рор Піс­кун роз­ви­нув дос­тат­ньо бур­х­ли­ву ді­яль­ність. І по­ро­див як один з про­від­ни­ків слід­с­т­ва по спра­ві Гон­гад­зе ен­ну кіль­кість сен­са­цій. I лис­ти Гон­ча­ро­ва, і пос­тать Пу­ка­ча, і всі згад­ки про «пе­ре­вер­т­нів» зов­сім не­що­дав­но бу­ли те­мою но­мер один, і, як аком­пане­мент, їх суп­ро­вод­жу­ва­ли твер­д­жен­ня про те, що рух слід­с­т­ва в бік Пу­ка­ча — це «пра­виль­ний век­тор» або­що. Що ви мог­ли б ска­за­ти з цьо­го при­во­ду?

      — Я ду­маю, що лис­ти Гон­ча­ро­ва — це ще не ос­тан­нє. І що з'явить­ся ще не один Пу­кач. І що бу­де оп­ри­люд­ню­ва­ти­ся іще ку­па ре­чей з од­ні­єю-єди­ною ме­тою: від­во­лік­ти ува­гу від го­лов­но­го. В будь-яко­му вбив­с­т­ві на за­мов­лен­ня іс­нує за­мов­ник. І для будь-яко­го слід­с­т­ва го­лов­ним є вста­нов­лен­ня осо­би цьо­го за­мов­ни­ка. Дру­го­ряд­ним є те, хто ор­га­ні­за­тор, хто ви­ко­на­вець зло­чи­ну... Всі, ма­буть, ро­зу­мі­ють, що прос­то так не з'яви­ли­ся б у пре­сі всі ці но­ві под­ро­би­ці (бу­ли ж іще якісь свід­ки з Кри­му, що на­чеб­то ба­чи­ли Гію, пам'ята­є­те?) Все це є — я гли­бо­ко пе­ре­ко­на­ний — нав­мис­ні дії, для то­го, щоб від­во­лі­ка­ти, від­во­ди­ти ува­гу сус­піль­с­т­ва від го­лов­но­го — від Пре­зи­ден­та Куч­ми. І, на жаль, пре­са бо­їть­ся за­раз про це го­во­ри­ти. Хо­ча не прий­май­те це на свій ра­ху­нок.

      — От­же, у вас до­во­лі скеп­тич­не став­лен­ня до вер­сії що­до Пу­ка­ча? Для вас Пу­кач — пі­доз­рю­ва­ний од­но­го га­тун­ку з ти­ми на­пів­мі­фіч­ни­ми нар­ко­ма­на­ми, які на­чеб­то, як ко­лись ствер­д­жу­ва­ли си­ло­ви­ки, вби­ли Гон­гад­зе?

      — У ме­не став­лен­ня ре­а­ліс­тич­не. З ог­ля­ду на те, як про­во­ди­ло­ся усе роз­с­лі­ду­ван­ня, як пра­цю­ва­ла пар­ла­мен­т­сь­ка ко­мі­сія і цьо­го скли­кан­ня Вер­хов­ної Ра­ди, і ми­ну­ло­го скли­кан­ня, як во­на ви­ма­га­ла від про­ку­ра­ту­ри більш ді­є­вих кро­ків... Як­що ми за­раз та­кі ак­тив­ні, та­кі рі­шу­чі слід­чі дії про­во­ди­мо: то лис­ти шу­ка­є­мо, то Пу­ка­ча (ні, ви ме­не зро­зу­мій­те пра­виль­но — це все, зви­чай­но, тре­ба ро­би­ти), то чо­му б не по­вер­ну­ти­ся до за­пи­сів? Не про­вес­ти ек­с­пер­ти­зу у від­по­від­нос­ті до між­на­род­них норм, які іс­ну­ють у сві­ті, і да­ти від­по­відь — мон­таж це чи не мон­таж. І з цьо­го вже ви­хо­ди­ти...

      — Хотiлося б уточнити ва­шу по­зи­цію. При­пус­ти­мо на­віть, що вста­но­ви­ти та по­ка­ра­ти ви­ко­нав­ця вбивс­т­ва є дру­го­ряд­ним зав­дан­ням по­рів­ня­но з по­шу­ка­ми за­мов­ни­ка, хо­ча й з цим мож­на пос­пе­ре­ча­ти­ся. В будь-яко­му ра­зі ви щой­но ска­за­ли, що пра­цю­ва­ти тре­ба по всьо­му фрон­ту, тоб­то ви­ра­хо­ву­ва­ти і за­мов­ни­ків, і ор­га­ні­за­то­рів, і ви­ко­нав­ців. Уя­вi­мо со­бі, що у Піс­ку­на ефек­тив­ні­ше піш­ла ро­бо­та з «ниж­чою» чи «се­ред­ньою» лан­кою, і він схо­пив за ко­мір ор­га­ні­за­то­ра зло­чи­ну. Не ма­ю­чи жод­но­го пі­є­те­ту до Піс­ку­на, я все ж на­ма­га­юся зро­зу­мі­ти, чо­му ви вва­жа­є­те якісь кро­ки в цьо­му нап­ря­мi ви­нят­ко­во ба­жан­ням від­во­лік­ти ува­гу гро­мад­сь­кос­ті? Мож­ли­во, це був пер­ший вне­сок у про­су­ван­ня ці­єї спра­ви...

      — Я так го­во­рю і так ствер­д­жую не прос­то то­му, що я ба­жаю так ствер­д­жу­ва­ти, а на під­с­та­ві то­го, що ми усі ма­є­мо. А ма­є­мо ми за­пи­си роз­мов у ка­бі­не­ті Пре­зи­ден­та що­до зло­чи­ну. Ма­є­мо та­кож ек­с­пер­ти­зу ау­ді­о­за­пи­сів, здій­с­не­ну у вiд­по­від­нос­ті до між­на­род­них норм. Ма­є­мо, на жаль, по­зи­тив­ну від­по­відь по цій ек­с­пер­ти­зі... То­го, хто вбив, ми знай­де­мо... Я за­раз ствер­д­жую і го­то­вий го­во­ри­ти про це з будь-яких три­бун: Куч­ма, Крав­чен­ко при­чет­ні до за­ги­бе­лі жур­на­ліс­та Гон­гад­зе. До­пи­ту­ю­чи їх як свід­ків, ми вий­де­мо на те, хто ор­га­ні­зу­вав убив­с­т­во і хто йо­го ви­ко­ну­вав... «Ви­ко­нав­ців» ми вже зна­хо­ди­ли — от хоча б по спра­ві Алек­сан­д­ро­ва... Хро­но­ло­гію брех­ні ко­лись ак­тив­но роз­по­ча­ли Крав­чен­ко та По­те­бень­ко, а під­хо­пи­ли її Джи­га, Смир­нов... Тож щодо Пу­ка­ча: го­во­ри­ти на сьо­год­ніш­ній день, що це та ін­фор­ма­ція, яка на сто від­сот­ків від­по­ві­дає дій­с­нос­ті або, нав­па­ки, не від­по­ві­дає, — я не мо­жу. Але пот­ріб­но все це для то­го, щоб по­ка­за­ти, що в Ук­ра­ї­ні щось ро­бить­ся. По­ка­за­ти Ра­ді Єв­ро­пи, по­ка­за­ти Між­на­род­ній спіл­ці жур­на­ліс­тів...

      — А ви осо­бис­то зус­т­рі­ча­ли­ся з Пу­ка­чем чи щось чу­ли про ньо­го до то­го, як йо­го ім'я з'яви­ло­ся у пре­сі? Як го­ло­ва пар­ла­мен­т­сь­кої слід­чої ко­мі­сії ви ма­ли б щось про ньо­го зна­ти...

      — Я осо­бис­то не мав зус­т­рі­чей з ге­не­ра­лом Пу­ка­чем — до­ля не зво­ди­ла з ним. Але ме­ні доб­ре ві­до­мо про те, що від­ра­зу піс­ля то­го, як бу­ли оп­ри­люд­не­ні за­пи­си в ка­бі­не­ті Пре­зи­ден­та, прак­тич­но пов­ніс­тю пе­ре­пи­су­ва­ла­ся вся до­ку­мен­та­ція в служ­бі, яку очо­лю­вав Пу­кач. Йшло від­вер­те за­мі­тан­ня слі­дів — це дій­с­но бу­ло, і то­му свід­ків є ду­же ба­га­то. Ще раз під­к­рес­люю: арешт Пу­ка­ча — це ін­фор­ма­цій­ний при­від. Так са­мо, як ко­лись ін­фор­ма­цій­ним при­во­дом бу­ли по­ві­дом­лен­ня про те, що знай­ш­ли вбивць Гон­гад­зе, які ви­я­ви­ли­ся кри­мі­наль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми на пріз­вись­ко Мат­рос та ін­ші. Це ми вже про­хо­ди­ли. За­раз, на мій пог­ляд, ана­ло­гіч­на си­ту­а­ція, прос­то вда­ють­ся до спро­би по­ка­за­ти, що тут щось ро­бить­ся. То­му го­во­рять про що зав­год­но, тіль­ки не про го­лов­но­го за­мов­ни­ка.

      — Доб­ре, як­що так, то чи пов'язу­є­те ви якісь на­дії зі змі­ною ке­рів­ниц­т­ва Ген­п­ро­ку­ра­ту­ри?

      — Ген­п­ро­ку­ра­ту­ра не є са­мос­тій­ним ор­га­ном. Всі її дії аб­со­лют­но під­кон­т­роль­ні Бан­ко­вій...

      — На ва­шу дум­ку, хтось уза­га­лі зда­тен зро­би­ти свій вне­сок у до­ве­ден­ні спра­ви Гон­гад­зе, як ви ска­за­ли на по­чат­ку роз­мо­ви, до «ло­гіч­но­го за­вер­шен­ня»? Ска­жі­мо, пар­ла­мен­т­сь­ка слід­ча ко­мі­сія чи ук­ра­їн­сь­ка гро­мад­сь­кість, чи між­на­род­ні ін­с­ти­ту­ції на чо­лі з «Ре­пор­те­ра­ми без кор­до­нів», чи хтось ін­ший?

      — Я від­чу­ваю тіль­ки те, що най­більш ак­тив­но діє ото­чен­ня Пре­зи­ден­та в то­му нап­рям­ку, щоб ця спра­ва ні­ко­ли не бу­ла роз­к­ри­та, щоб на­то­мість бу­ла знай­де­на якась кон­фі­гу­ра­ція, яка б доз­во­ли­ла Пре­зи­ден­ту вип­рав­да­ти­ся... Ук­ра­ї­ні на­дає за­раз ве­ли­ку до­по­мо­гу Ра­да Єв­ро­пи, і це від­чу­ва­єть­ся на всіх рів­нях. Але те, щоб знай­ти справ­ж­ньо­го за­мов­ни­ка вбив­с­т­ва Гон­гад­зе, ця проб­ле­ма, крім Ук­ра­ї­ни, нас­п­рав­ді ма­ло ко­го хви­лює. Я за­раз не ка­жу про «Ре­пор­те­рів без кор­до­нів» — це про­фе­сій­на жур­на­ліс­т­сь­ка ор­га­ні­за­ція, йдеть­ся про по­лі­тич­ний ас­пект... Прос­то іс­нує за­ба­га­то шко­ди, яку на­ро­бив Ле­о­нід Да­ни­ло­вич, ма­ю­чи на та­кі свої дії під­т­рим­ку, в то­му чис­лі з-за кор­до­ну... То­му по­шук іс­ти­ни по спра­ві має вес­ти­ся пе­ре­ду­сім в Ук­ра­ї­ні.

      — Ви ска­за­ли про се­бе: «Я — ре­а­ліст». А ме­ні зда­єть­ся, що це не так. Чи ви дій­с­но ві­ри­те в те, що «хтось ся­де на ла­ву під­суд­них», що над Куч­мою від­бу­деть­ся суд? Бу­де­мо від­вер­ті: минуло три ро­ки, і сус­піль­с­т­во вже не зга­дує про плів­ки Мель­ни­чен­ка. Влас­не, зов­сім не в плів­ках річ. Не зга­ду­єть­ся роль Куч­ми у цій спра­ві. Не зга­ду­єть­ся (чи при­най­м­ні не роз­г­ля­да­єть­ся сер­йо­з­но) мож­ли­вість ім­піч­мен­ту, всі го­ту­ють­ся до но­вих пре­зи­ден­т­сь­ких ви­бо­рів, і єди­на річ, яка тур­бує по­лі­ти­кум та іс­теб­ліш­мент, це те, чи не за­ба­жає Ле­о­нід Да­ни­ло­вич за­ли­ши­ти­ся ще на тре­тій тер­мін...

      — Я ре­а­ліст, і от чо­му: будь-то, хто сьо­год­ні го­во­рить про пер­с­пек­ти­ви Ук­ра­ї­ни, по­ви­нен спи­ра­ти­ся на ре­а­лії Ук­ра­ї­ни. Будь-хто, хто сьо­год­ні го­ту­єть­ся до ви­бо­рів Пре­зи­ден­та (а ми всі спо­ді­ва­є­мо­ся, що пе­ре­мо­же лю­ди­на з де­мок­ра­тич­них кіл), не мо­же сто­я­ти ос­то­ронь те­пе­ріш­ніх на­ших проб­лем. Кан­ди­дат чи кан­ди­дат­ка в Пре­зи­ден­ти прос­то не змо­же не да­ти оцін­ку то­му, що від­бу­ва­єть­ся за­раз і від­бу­ва­ло­ся ра­ні­ше. Ду­ма­ти так — прос­то ма­яч­ня. Май­бут­ній Пре­зи­дент обов'яз­ко­во по­вер­неть­ся до спра­ви Гон­гад­зе. І до спра­ви Куч­ми. Так, ві­до­мо, що за­раз ото­чен­ня Куч­ми про­бує до­мов­ля­ти­ся з усі­ма, го­во­ри­ти про якісь га­ран­тії, про­бує ви­су­ва­ти ви­мо­ги що­до не­до­тор­кан­нос­ті Пре­зи­ден­та, йо­го ро­ди­чів, зя­тів то­що. Це все є, і це ре­а­лії на­ших днів. Але є і про­ти­дія цим ре­чам... А що­до зга­ду­ван­ня в пре­сі, то, ма­ю­чи пе­ре­ва­гу в мас-ме­діа, проп­ре­зи­ден­т­сь­кі си­ли цю те­му дій­с­но прос­то не зга­ду­ють. Але не то­му, що це ні­ко­му не ці­ка­во або ні­ко­го не хви­лює, а че­рез зов­сім ін­ші причини.

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>