Остання ніч довічного президента

      У Туркменії офіційно оголошено про смерть президента Сапармурата Ніязова. Державне телебачення показує державний прапор в траурній рамці. За офіційними даними, Туркменбаші помер учора на 67-му році життя о 1.10 ночі за місцевим часом від раптової зупинки серця. Похорони Ніязова заплановані на 24 грудня. У країні оголошено траур, приспускають державні прапори, знімають новорічні прикраси, розвішують чорні стрічки. А за лаштунками точиться жорстока боротьба за владу, адже в «газових еміратах» Туркменбаші не було визначено спадкоємця і взагалі системи розподілу влади — Ніязов був «їхнім УСIМ».

Аллах забрав чи хтось допоміг?

      Несподівана смерть Ніязова викликає багато запитань. Всі ми ходимо під Богом, але не всі маємо у постійному розпорядженні кращих лікарів країни та зарубіжжя. Хани і раніше помирали цілком несподівано, але не завжди з природних причин. Втім наразі більш вірогідною видається версія про природні причини смерті. Про те, що здоров'я 66-річного довічного президента є не найкращим, було відомо віддавна якщо не на батьківщині, де всі дані про самопочуття керівника-ікони були найсуворішою державною таємницею, то принаймні за кордоном. Ще 1997 року Ніязов переніс складну операцію на серці — коронарне шунтування. Рік тому він пройшов обстеження в Ашгабатському міжнародному медичному центрі.

      Батьку всіх туркменів стало привселюдно зле 2 жовтня, після того, як він побував на урочистостях з нагоди 15-річчя Міністерства національної безпеки. Обстеження підтвердило: проблеми з серцем (ішемічна хвороба серця та хронічне порушення кровообігу), і лікарі на засадах анонімності повідомили «довічному», що він може не дожити до кінця цього року. Таку інформацію передає «Рейтер».  За інформацією опозиції, два тижні тому Ніязова оглянула група запрошених закордонних кардіологів, але лікарі відмовилися робити операцію президенту.

Боротьба за владу

      Думки експертів розходяться стосовно справжнього місця у внутрішній політиці сина Туркменбаші. Частина з них стверджує, що Сапармурат Ніязов вивів з тіні на політичну арену та наділив широкими урядовими повноваженнями свого 39-річного сина Мурада Ніязова з метою зробити його своїм наступником. За даними інших, Мурад Ніязов вирішив прискорити процес успадкування влади і приєднався до лав антипрезидентської опозиції.

      Добре обізнаний у туркменських справах казахський політолог Костянтин Сироєжкін в інтерв'ю «Інтерфаксу» стверджує, що Ніязов був самітником і що «за ним не стоїть добре розгалужена система родинних зв'язків, тому спадкоємця в нього не може бути». Туркменбаші був однією з небагатьох осіб на цій планеті, яка власними руками творила історію. Відповідно до його одноосібних рішень, були скасовані балет і цирк, перейменовувалися назви міст, вулиць, планет і днів тижня. І все на честь себе, улюбленого. Він навіть створив новий Коран туркменського народу — «Рухнаму» («Духовність»), яку мали вивчати всі туркмени, і ця книга лежала в мечетях поруч із Кораном. Туркменбаші, майже за Джорджем Оруеллом, перейменував Міністерство юстиції на Міністерство справедливості. Туркменбаші оголосив поза законом усі інфекційні захворювання, включно з холерою та СНІДом і заборонив навіть згадувати про них. Шкода, що він не відніс до цієї категорії і серцеві захворювання. Чи така людина з абсолютною владою та культом особи, яких не мали навіть найбільші доки в цьому питанні — Мао і Сталін, думала про передачу влади?

      Але потайки думали інші. Представник туркменської опозиції, який побажав залишитися неназваним, повідомив РІА «Новості», що Туркменбаші помер приблизно три дні тому, а зволікання з повідомленням про його смерть пояснюється бажанням уникнути вакууму влади, запекла боротьба за яку триває і, ймовірно, невдовзі спливе прізвище нового «батька туркменів».

      Керівником комісії з організації похоронів президента призначений заступник прем'єр-міністра Курбангули Бердимухамедов. У Туркменії законсервована стара радянська система влади, тому це прізвище варто запам'ятати. У ситуації повного одновладдя неможливо розібратися, хто стоїть другим у черзі до влади. Тому моменти, які ми пам'ятаємо з радянських часів, наприклад хто очолить комісію з поховання, можуть вказати на те, хто може стати новим главою країни», — припускає керівник туркменської служби Бі-Бі-Сі Хамід Ісмаїлов. А опозиційний туркменський журналіст Ак Велсапар, який мешкає у Швеції, заявив у програмі «Ранок на Бі-Бі-Сі»: «Якщо він (Бердимухамедов) призначений головою похоронної комісії, то всім зрозуміло, що оточення президента віддає йому перевагу. Але він сам по собі є незначною фігурою». На його думку, найзапекліша боротьба розгорнеться між опозицією і ніязовською елітою: «Опозиція вже проводила роботу весь останній рік, готуючись до цієї несподіваної, в лапках, події».

      За Конституцією Туркменії, «якщо президент з тих чи інших причин не зможе виконувати свої обов'язки, то до обрання нового президента його повноваження переходять до голови Меджлісу». А вибори нового президента повинні відбутися не пізніше, ніж через два місяці. Нині головою парламенту є Овезгельди Атаєв. І він автоматично вибуває з президентських перегонів, оскільки Конституцією визначено, що «особа, яка виконує обов'язки президента, не може бути запропонована на посаду президента».

Усе пахне газом

      У надрах Туркменії зосереджено 30 відсотків світових запасів природного газу. Його промислові запаси оцінюють у 26 трильйонів кубометрів. А до цього ще варто додати 12 млрд. кубометрів нафти, родовища кольорових металів та сірки. За таких природних багатств туркмени мали б бути однією з найбагатших націй світу. Але туркменська опозиція стверджує, що економіка республіки перебуває в стані занепаду, в країні спостерігається тотальний дефіцит всього, а середня зарплата туркменів коливається від п'яти до 30 доларів на місяць.

      Газ завжди був в основі економічних відносин Туркменії з Росією і ці відносини завжди були складними. «Газпром» у переговорах з туркменською владою вміло використовував свою головну козирну карту — експортний газопровід, який належить Росії. Оскільки Туркменія не мала іншої труби, то змушена була продавати «блакитне паливо» «Газпрому» за «смішною» ціною — 40 доларів за тисячу кубометрів, а росіяни перепродують його в кілька разів дорожче. Лише два роки тому, коли «Газпрому» не вдалося різко підняти видобуток газу в Росії, і він, з огляду на потребу виконувати підписані контракти, змушений був погодитися з пропозицією Ніязова про підвищення ціни до 60 доларів. Щоб уникнути дальших ускладнень, «Газпром» викупив увесь туркменський газ (Ніязов пообіцяв підняти видобуток з теперішніх 45 до 60-80 млрд. кубометрів на рік) на наступні 25 років.

      Але після цього Ніязов домовився про поставки запланованих надлишкових обсягів газу до Китаю і підписав угоду про прокладання труби в тому напрямку. Він намагався будь-що зламати транзитну монополію Росії і знайти споживачів, які будуть платити за туркменський газ за світовими цінами. Після угоди з китайцями «Газпром» погодився на підвищення ціни туркменського газу до 100 доларів за тисячу кубів.

      Від цього постраждала передусім Україна, оскільки ми імпортуємо більшу частину туркменського газу. Є сумніви, що в Туркменії найближчим часом з'явиться лідер, який буде мати такі ж міцні позиції, як Ніязов, і буде проводити таку ж самостійну політику. Це на руку «Газпрому» і означає ще гірші часи та зростання газового диктату Росії для нас.

ДОВІДКА «УМ»

      Сапармурат Ніязов народився 19 лютого 1940 року в Ашгабаті. Його батько загинув на фронті, а мати та двоє братів — під час руйнівного землетрусу в Туркменії 1948 року. Вихованець дитячого будинку, він наполегливо здіймався вгору щаблями кар'єри, яку розпочав 1970 року. 1985 року він очолив Раду міністрів Туркменської РСР, а з грудня 1985 року — ЦК Компартії Туркменістану. З січня по листопад 1990 року був ще й головою Верховної Ради Туркменської РСР. 1990 року на всенародних виборах був обраний президентом Туркменської РСР, тобто охопив усі три найважливіші владні посади в державі. Після прийняття Конституції незалежного Туркменістану 21 червня 1992 року на нових виборах заручився підтримкою 99,5 відсотка виборців, оскільки був єдиним кандидатом на найвищу державну посаду. 1 жовтня 1993 року сесія Меджлісу присвоїла Ніязову почесний титул Туркменбаші (батько всіх туркменiв). А 1999 року він отримав право залишатися президентом «без обмеження терміну повноважень».