Прокуратура в обіймах корупції

19.12.2006

Головне слідче управління Генеральної прокуратури на Подолi.

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Дійсне звернення до Вас обумовлене неможливістю в інший спосіб протистояти стійким корупційним, системоруйнуючим явищам, що постійно супроводжують діяльність органів прокуратури України з розслідування кримінальних справ про особливо тяжкі та резонансні злочини.

Раніше я неодноразово звертався з даного приводу до керівництва Генеральної прокуратури України і прокуратури міста, крім того, через відсутність належного реагування виступав у засобах масової інформації, проте вказане жодного разу не мало наслідком проведення ретельної, не заангажованої перевірки викладених фактів.

Слід зазначити, що розгляд звернення з аналогічних питань старшого слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Климович Г.І. достатньо засвідчив факт небажання керівництва Генеральної прокуратури України й особисто Медведька О.І. протидіяти корупції навіть тоді, коли йдеться про виключні перешкоди розслідуванню найбільш тяжких злочинів — убивств на замовлення. З цієї причини не маю жодних підстав довіряти теперішньому керівництву Генеральної прокуратури України та не вважаю його спроможним дати принципову правову оцінку діям осіб, що, використовуючи особливо відповідальне службове становище, блокують розслідування кримінальних справ.

Отже, моє звернення є вимушеною, складною, але єдино можливою відповіддю на ті виклики, які несуть у собі для системи, де я працюю, тотальна, безкарна корупція та безвідповідальність, що знищують прокуратуру зсередини та дискредитують ззовні. При цьому, як і переважна більшість моїх колег, я хочу лише одного, найбанальнішого — мати змогу належним чином виконувати свої службові обов'язки та слугувати винятково закону, а не чиїмось комерційним або політичним інтересам.

В аспекті викладеного наводжу конкретні факти корупційних дій із боку керівництва Генеральної прокуратури України та прокуратури міста Києва, спрямованих на недопущення розслідування кримінальних справ про особливо тяжкі та резонансні злочини та притягнення винних до кримінальної відповідальності.

1. Кримінальна справа №50-2750, порушена за фактами викрадення службовими особами НАК «Нафтогаз України» та банку АБ «Укргазбанк» державних грошових коштів в особливо великих розмірах, на суму 42 373 089, 71 долара США, вчиненого у 2000 році при проведенні розрахунків між НАК «Нафтогаз України» та компанією «ІТЕRА International Energу LLC» за поставлений в Україну природний газ, та незаконного відкриття громадянином України валютного рахунку від імені офшорної фірми «Fahr European LTD»», за ознаками складів злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 208 КК України.

У даній кримінальній справі мене за період iз кінця жовтня 2002 року тричі відстороняли від розслідування, причому кожного разу саме тоді, коли вдавалось віднайти важливі докази причетності до злочину колишніх керівників держави і необхідно було проводити активні, наступальні слідчі дії.

Досудове слідство постійно супроводжувалось незаконним тиском та втручанням керівників Генеральної прокуратури України та прокуратури міста, спрямованим на недопущення об'єктивного, всебічного і повного дослідження всіх обставин скоєних злочинів, а також притягнення винних до кримінальної відповідальності й направлення справи до суду. Цей тиск і втручання набули найбрутальніших форм: від усних вказівок не проводити ті чи інші слідчі дії та відзиву доручень органам дізнання про проведення оперативно-розшукових заходів — до знищення особливо важливих доказів та звільнення з органів прокуратури осіб, що брали участь у розслідуванні за сфальсифікованими звинуваченнями.

Зокрема, у квітні 2004 року, за вказівкою тодішнього прокурора міста Києва Кузьміна Р. Р. (теперішнього заступника Генерального прокурора України), шляхом шантажу та погроз були примушені до звільнення «за власним бажанням» слідчий в особливо важливих справах прокуратури міста Базуркаєв О. А. та начальник слідчого відділу прокуратури міста Петраковський В. Ф.

Мене, у зв'язку з категоричною відмовою добровільно перевестись на нижчу посаду, Кузьмін Р.Р. спочатку обіцяв звільнити за скороченням штатів і з цією метою навіть скоротив у терміновому порядку мою посаду. Але вже наступного дня, зважаючи на нову вказівку Генерального прокурора України Васильєва Г. А., Кузьмін Р. Р. примусив підлеглих фальсифікувати матеріали моєї службової діяльності і 11.05.2004 року звільнив за такими обвинуваченнями, що, якщо б вони хоча б частково відповідали дійсності, я мав бути притягнутий не до дисциплінарної відповідальності, а до кримінальної.

28.01.2005 року рішенням Оболонського районного суду м. Києва відповідний наказ Кузьміна визнано незаконним та скасовано, а інформацію, викладену у ньому, — такою, що не відповідає дійсності(недостовірною) в повному обсязі наказу. Крім того, на мою користь присуджено відшкодування моральної шкоди.

У мотивувальній частині судового рішення суд підкреслив, що моє звільнення з роботи як таке, що є незаконним і безпідставним, порушує мої трудові права та права людини, пов'язані з повагою до честі, гідності і ділової репутації, завдає моральної шкоди, а сам наказ, підписаний Кузьміним, виданий з грубим порушенням Дисциплінарного статуту прокуратури України.

Одночасно судовим рішенням визнано факт фальсифікації документів, що лягли в основу наказу про звільнення, зокрема фальсифікації підписаного Кузьміним Р.Р. спільного розпорядження прокурора міста Києва та заступника міністра внутрішніх справ України «Про створення постійно діючих слідчо-оперативних груп для організації роботи з розкриття та розслідування кримінальних справ про злочини, що набули характеру резонансних», фіктивно датованого 30.01.2004 року.

Судове рішення вступило в законну силу і навіть не оскаржувалось Кузьміним Р.Р., який був залучений до справи як третя особа.

Як вбачається, моє звільнення, в сукупності з «добровільним» звільненням Базуркаєва О.А. і Петраковського В.Ф., забезпечило реалізацію мети Генеральної прокуратури України і прокуратури міста — не допустити подальше проведення досудового слідства у кримінальній справі №50-2750, що і було зроблено.

Узагалі ж у даній справі, незважаючи на особливу тяжкість та актуальність злочинів, за фактами скоєння яких вона порушена, численні мої рапорти та звернення з цього приводу, а також депутатські запити та звернення народного депутата України Омельченка Г.О., будь-яка активна, наступальна, системна слідча робота з кінця жовтня 2002 року не проводиться через умисне, з використанням службового становища її блокування керівництвом Генеральної прокуратури України. До теперішнього часу кримінальна справа перебуває без руху, в чому можна переконатися, дослідивши її матеріали.

Окремо, зважаючи на викладене, слід підкреслити наявність достатніх доказів, які свідчать про те, що Кузьмін Р. Р., обіймаючи посаду прокурора міста Києва, і будучи у такий спосіб службовою особою та працівником правоохоронного органу, в період квітня-травня 2004 року, вчинив зловживання своїм службовим становищем, тобто умисне, в інтересах третіх осіб, використання свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді шкоди інтересам правоохоронної діяльності(в сфері проведення досудового слідства у справі про особливо тяжкий та резонансний злочин) та охоронюваним законом конституційним правам громадян на працю і правам, пов'язаним з повагою до честі, гідності і ділової репутації; крім того, службове підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки; крім того, втручання в діяльність працівників правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків, а також грубе порушення законодавства про працю, тобто злочини, передбачені ч. З ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 343 та ч. 1 ст. 172 КК України.

Незважаючи на це, як уже зазначалось, за наказом Генерального прокурора України Медведька 0. І., виданого з грубим порушенням ст. 46 Закону України «Про прокуратуру», Кузьмін Р. Р. у теперішній час обіймає посаду заступника Генерального прокурора України і курує Управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ, що є найяскравішим свідченням глибокої хвороби системи.

Ситуація, аналогічна описаній у кримінальній справі №50-2750 спостерігається і у кримінальній справі №59-0961, порушеній за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 120 КК України, за фактом доведення до самогубства голови правління «Українського кредитного банку» Ляха Юрія Івановича, труп якого, з численними колото — різаними пораненнями шиї, 03.12.2004 року, близько 9 год., виявлено у приміщенні «Українського кредитного банку» по проспекту Перемоги, 39 у м. Києві, у власному службовому кабінеті.

Від розслідування даної справи мене було відсторонено після призначення ревізії фінансово-господарської діяльності, з метою перевірки принципово важливих для справи обставин. Мотивацією відсторонення у даному випадку була необхідність залучення мене до розслідування «ще більш резонансного злочину», за жодних претензій на мою адресу.

Після мого відсторонення дані обставини, та, відповідно, одна з найбільш перспективних версій злочину не досліджувалась, приблизно з середини 2005 року кримінальна справа перебуває без руху.

Те ж саме можна констатувати і у кримінальній справі №53-1470, виділеній з кримінальної справи №53-1171, відносно невстановлених слідством осіб, що у складі групи, за попередньою змовою з гр.гр. Кондратенком В.Г. та Морозом 0.0. (на теперішній час засуджені, вирок вступив у законну силу), з корисливих мотивів, на замовлення, вчинили (замовили) умисне вбивство депутата ВР України 1-го скликання, колишнього керівника орендного підприємства «Азовське морське пароплавство» гр. Бандури Анатолія Івановича, за ознаками складу злочину, передбаченого п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Здійснення виключних перешкод у проведенні досудового слідства набуло особливої активності, коли з урахуванням доказово встановлених обставин, здійснювалась перевірка на причетність до злочину двох осіб, яких на теперішній час обрано народними депутатами України.

Після призначення мною ревізій окремих аспектів фінансово-господарської діяльності ВАТ «Маріупольський завод важкого машинобудування», ВАТ «Азовзагальмаш», ТОВ «Торговий Флот Донбасу» та ТОВ «Фінансова компанія «Спот», в січні 2006 року, мене, без жодних претензій до роботи, було терміново відсторонено від участі у розслідуванні даної кримінальної справи у спосіб направлення до складу слідчої групи Генеральної прокуратури України до м. Одеси.

Одночасно, незважаючи на наявність нагальної потреби у належному організаційному слідчому супроводженні вказаних ревізій, їх важливість, про що прокурора міста Присяжнюка В.С. було повідомлено рапортом від 10.01.2006 року, таке супроводження забезпечено не було. Відтак, невиїзд слідчого прокуратури у відрядження до м. Маріуполя для супроводження ревізій, позбавив досудове слідство можливості вчасного, за наслідками встановлення у ході ревізій певних даних, проведення системних слідчих дій, спрямованих на здобуття важливих для справи доказів.

Зволікання в оперативному проведенні слідчих дій в м. Маріуполі мало вкрай негативні наслідки для слідства і винятково позначилось на ефективності та якості досудового слідства з розкриття особливо тяжкого злочину, з точки зору самої можливості (перспективи) такого розкриття та притягнення винних у вбивстві осіб до кримінальної відповідальності.

Одночасно, відсутність слідчого супроводження ревізій призвела до того, що значна кількість суттєвих для слідства питань в Актах ревізій вирішена, виходячи з довідок (листів) суб'єктів підприємницької діяльності, що перевірялись та офельовано пов'язаних з ними банківських установ, тобто без детального дослідження першоджерел (первинних документів). В ході ревізій ревізори неодноразово стикались з організаційними перешкодами у питаннях вчасності та повноти отримання документів, що їх штучно створювали посадові особи відповідних суб'єктів.

Незважаючи на значний обсяг роботи, що має бути здійснена для забезпечення повноти, об'єктивності та всебічності досудового слідства, а також грунтовної доказової перевірки обставин, безпосередньо пов'язаних з мотивом злочину, через перешкоджання з боку колишнього прокурора міста (який в свою чергу посилався на протидію з боку керівництва Генеральної прокуратури України) будь-яка слідча робота у справі з лютого по серпень 2006 року не проводилась. Фактично ж, активна, системна, цілеспрямована робота взагалі не здійснювалась з моменту порушення кримінальної справи №53-1470, тобто з листопада 2005 року по теперішній час.

Перелічене складає лише частину відомих мені фактів перешкоджання керівництвом Генеральної прокуратури України та прокуратури міста у розслідуванні особливо тяжких злочинів. В разі проведення перевірки, я зможу повідомити й інші, не менш суттєві факти, а також конкретизувати та деталізувати пояснення щодо вищевикладеного.

Вважаю, що саме описані методи керівництва Генеральною прокуратурою України дискредитують цей орган і формують у суспільстві уявлення про неспроможність прокуратури розслідувати найбільш небезпечні, актуальні злочини, а також про замовний характер та корупційний зміст її діяльності, що, в свою чергу, обумовлює породження численних дискусій з питань доцільності подальшого виконання прокуратурою тих чи інших покладених на неї функцій.

З урахуванням викладеного, а також зважаючи на наявні у Вас в силу ст.ст. 102, 106 Конституції України повноваження, звертаюсь до Вас iз проханням забезпечити створення незалежної комісії з професійних прокурорських працівників для перевірки фактів перешкоджання керівництвом Генеральної прокуратури України розслідуванню особливо тяжких, резонансних злочинів.

Вважаю, що якщо терміново не втрутитись у ситуацію, то прокуратура, як це вже було у 2004 році, може фактично перетворитись із державного органу у небезпечне силове знаряддя певних, пов'язаних із організованою злочинністю осіб.