Зачаровані, заМУРовані...

      Нещодавно «Україна молода» повідомляла, що українці зняли перший музичний фільм-казку для дітей «Біжи, принцесо, біжи». Цей приємний факт сам по собі надзвичайно порадував — не все так погано в нашому кіно, коли режисери ще прагнуть тішити своїми роботами вибагливу дитячу аудиторію. Але водночас здивувало те, що зйомки довелося проводити аж у Прибалтиці — саме там знайшли справжній середньовічний замок та відповідні пейзажі для «Принцеси». Чому знімальну групу закинуло так далеко від батьківщини? Відповідь може бути лише одна — вітчизняна «натура» часто має занадто убогий вигляд, щоб бути яскравою «картинкою» для дитячої казки.

      Десятиліттями охорона культурної спадщини в Україні хоч і була в полі зору держави, проте здійснювалася лише теоретично. На практиці сотні архітектурних шедеврів минулого руйнувалися. Тернопілля не було винятком. Для краю, на теренах якого зосереджено чи не найбільше архітектурних пам'яток, виділялося чи не найменше коштів. Уже в часи незалежності справа зрушила з мертвої точки. Доказом цього є робота Національного заповідника «Замки Тернопілля». До його складу входять три шедеври українського зодчества — оборонні замки у Збаражі і Скалаті та Вишневецький архітектурно-ландшафтний комплекс...

Збаразький замок до останнього виконував своє оборонне призначення

      Зводити Збаразький замок змусила життєва необхідність. На той час Старозбаразький замок, який упродовж кількох століть захищав навколишні території, був знищений (1589 рік), а загроза нових нападів татарських і турецьких орд залишалася. Порівняно недалеко (трохи більш нiж 30 кілометрів на схід, коло сучасного села Токи Підволочиського району) височів могутній замок, але він не міг захищати жителів Збаража та його околиць.

      Проект нової твердині було замовлено у відомого на той час італійського архітектора Вінченцо Скамоцці. У 1627 році розпочалося її будівництво. До 1631 року на новому місці було зведено могутню фортецю з кількома лініями оборони. В архітектурному плані це була квадратна споруда, яка складалася з насипних земляних валів, укріплених кам'яними стінами з чотирма п’ятигранними вежами по кутах. Потрапити всередину можна було через підйомний міст, який вів до замкового двору та двоповерхового палацу.

      Упродовж сторіч цією твердинею володіли князі Збаразькі, Вишневецькі, Потоцькі, феодали з Бельгії, інші дрібні шляхтичі. Усі вони відіграли в долі замку свою роль.

      Зразу ж після побудови замку судилося пережити найбільше у своєму житті випробування. У 1649 році фортеця стає епіцентром національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Кровожерливий Ярема Вишневецький отаборився тут. Гетьман оточив місто і замок та впродовж семи тижнів тримав поляків в облозі. За цей час між козаками і поляками відбулося 16 великих битв, десятки сутичок і бойових вилазок.

      Саме під Збаразьким замком готувалася перемога козаків під Зборовом, де був підписаний міжнародний договір, за яким на Україні відновлювалося незалежне правління (правда, обмежене лише кількома воєводствами на сході).

      Упродовж другої половини XVII—XVIII століть замок у Збаражі не втратив свого оборонного значення, про що свідчать хроніки перебування тут російського царя Петра Першого і гетьмана України Івана Мазепи 1707 року.

      Наступні півтора століття були для замку не найкращими. Відпала необхідність зміцнювати його обороноздатність, тому твердиня перетворюється на просте феодальне помістя, руйнується. Незважаючи на втрату замком свого безпосереднього значення, доля до нього була прихильною. У 30-роках XX століття розпочинаються реставраційні роботи, які тривають до самого початку Другої світової війни.

      У 50—80 роках було проведено низку будівельних робіт, які, по суті, врятували мур. Починається його відродження. У 1994 році на базі Збаразького замку створюється історико-архітектурний заповідник. За десятиріччя його діяльності проведено грандіозні відновні та реставраційні роботи всередині самого замкового палацу, відреставровано в'їзну вежу, відбудовано замковий міст, вистелено бруківкою подвір'я, відновлено замкові каземати. На даний час ведуться роботи з відбудови його оборонних стін та бастіонів. Замок — одночасно великий музей з десятками як стаціонарних експозицій (зброя, Трипілля, нумізматика, антикварні меблі), так і залів з виставками творів мистецького спрямування.

      Сьогодні можна сміливо сказати, що Збаразький замок — знаний у світі туристичний об'єкт, і саме його відродження може слугувати прикладом, як треба берегти народні святині, відновлювати історичну спадщину.

Шедеври Вишневецького палацу було продано з аукціону

      Не менш цікаву історію має й інша пам'ятка Національного заповідника «Замки Тернопілля». Це Вишневецький зодчий палац-ансамбль XVIII ст. Саме місто і його мурована споруда з самого початку (вперше згадуються з 1395 року) пов'язанi зі славним родом князів Вишневецьких, нащадків давньоукраїнських князів Руси, переплетених з литовським родом Ольгерда Гедиміновича. Саме Вишневецькі побудували замок на річці Горинь, де було краще тримати оборону. У 40-х роках XVII ст. замок був удосконалений із застосуванням нової бастіонної системи оборони. Світову славу і визнання зазнав Вишневецький замок у 1720-х роках, коли був перебудований у палац.

      Творцем і натхненником нової споруди став Михайло Серватій Вишневецький. Саме він до створення нового ансамблю запрошує знаних у Європі скульпторів та майстрів, які протягом кількох років перетворюють палац на архітектурну перлину України.

      Продовжили справу Вишневецького графи Мнішеки. Вони прикрасили палац розкішними меблями, дорогоцінними люстрами, скульптурами та картинами. Майже 100 кімнат палацу дивували сучасників своєю розкішшю. Прикрасою маєтку була величезна колекція живопису, портретів польських королів та правителів інших держав Європи, представників знатних родин — Вишневецьких, Острозьких, Ліщинських, Потоцьких, Понятовських та iн. Була у палаці величезна бібліотека (близько 15 тисяч томів), де зберігалися книги на різних мовах. Тут зберігалося листування королів, магнатів, царів багатьох країн Європи.

      Доповнював споруду величний парк, який оточував палац і мав 217 гектарів. До його складу входила оранжерея з екзотичними видами рослин.

      На жаль, у другій половині XIX століття в палаці змінився власник, і всі замкові шедеври було продано з аукціону. Бажання нового власника — російського генерала Демидова — зібрати їх знову у Вишнівці не здійснилося.

      Перша і Друга світові війни завдали палацу великої шкоди, проте не знищили вщент. Здається, сьогодні за особистої підтримки Президента України Віктора Ющенка настає зоряний час для цього дива архітектури. Національний заповідник «Замки Тернопілля» вийшов з ініціативою перед урядом про необхідність відновлення палацу у Вишнівці. Розроблено перспективний план відбудови палацу, який поступово втілюється в життя. Хочеться вірити, що пройде небагато часу, коли Вишневецький палац, стіни якого пам'ятають засновника славнозвісної Запорозької Січі Дмитра Байду Вишневецького, українського пророка Тараса Шевченка, Богдана Хмельницького, французького письменника Оноре де Бальзака, стане, як колись, культурною та архітектурною перлиною Батьківщини.

Скалатський замок відновлять в українському стилі

      Тривають реставраційні роботи і в твердині міста Скалат Підволочиського району. У другій половині XVII століття замок став власністю Філеїв як родовий палац Вікторії Віхровської, яка вийшла заміж за Я. Фірлея, тоді сяноцького каштеляна.

      Замок у забудові був наближений до квадратного, мав чотири бійниці по кутах. П'ятикутні, подібні до бастіонів, вежі стояли на схилах глибокого рову, який оточував цілу споруду.

      У добу Визвольної війни 1648—1657 років замок брали в облогу загони Максима Кривоноса. Значних пошкоджень зазнав замок під час турецько-татарських набігів останньої чверті XVII ст., особливо 1672 року. Лише наприкінці XVIII ст. нова господарка замку, Марія Шинионова, відновлює пошкоджені муровані споруди. Будується і палац, який прилягав безпосередньо до оборонної стіни.

      З XVIII і до кінця 30-х років ХХ ст. твердиню використовували як родове помістя. Наприкінці XIX століття архітектор Маріан Тальовський видозмінив башти, надавши їм неоготичного забарвлення.

      Тепер у замку проводять облаштувальні роботи, результатом яких буде відтворення середньовічної твердині в її первісному — українському — вигляді.

Володимир ЧАЙКА,

завідувач науково-дослідного відділу Національного заповідника «Замки Тернопілля».