Два крісла і один портфель

02.11.2006
Два крісла і один портфель

      Тихцем і потроху, нахрапом і одразу — для захоплення влади всі методи добрі. Однак розумні і далекоглядні сили тим і вирізняються, що вдало поєднують обидві стратегії. Так, як це зараз роблять ті, кого ми називаємо евфемізмом «синьо-білі». Вдало використана політреформа, вдало проведена виборча кампанія, вдала розстановка кадрів на місцях — і ось уже павутинням «Регіонів» обплутана значна частина України.

      Однак дірки все-таки залишаються, і чи не найпомітніше зяє та, що у столиці. Тут  завдяки ухваленому в 1999 році Закону «Про місто-герой Київ», панує інша команда. І хай навіть її методи не менш «чисті», але ж і цілі вона переслідує власні, автономні. Очевидно, тому у Верховній Раді й з'явився проект закону, покликаний цю «несправедливість» виправити.

 

«Донецький» комуніст знає, як облаштувати Київ

      Автор законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України (щодо розмежування функцій і повноважень київського міського голови та голови Київської міської державної адміністрації)» — член правлячої коаліції Микола Кравченко. Депутат-комуніст (який, до слова, мешкає у Донецьку) пропонує нарешті зробити те, проти чого так довго й успішно боровся попередній столичний голова Олександр Омельченко: розділити посади міського голови Києва і глави КМДА. За пропозицією товариша Кравченка, мера, який керуватиме Київрадою (себто «законодавчою» владою), кияни обиратимуть собі самі, а главу міської держадміністрації їм призначатиме... ну звісно ж — Кабінет Міністрів (за погодженням із Президентом). Окрім того, якщо Верховна Рада схвалить законопроект Кравченка, уряд призначатиме і звільнятиме з посад не лише «градоначальника», а й усіх без винятку заступників голови Київської адміністрації. Себто виконавча влада столиці повністю перебуватиме під контролем Кабміну.

      Нагадаємо, що зараз обраний виборцями столиці голова автоматично обіймає й посаду керівника КМДА, на яку його своїм указом «за умовчанням» призначає Президент.

      Здавалося б, з огляду на те, що робиться зараз у Києві і як ним керують, наміри автора таких законодавчих змін цілком доречні. «Останні події в м. Києві («Еліта-центр», забудівля Русанівських садів, зоопарк, Бессарабський ринок, розпродаж земель) підтверджують необхідність прийняття закону, який би розділив повноваження та відтворив баланс між Київською міською радою та Київською міською державною адміністрацією», — зазначає Микола Кравченко у пояснювальній записці до законопроекту. Натяк зрозумілий: ви ж самі обрали таке керівництво, яке землю дерибанить, центр забудовує, тарифи піднімає...

      Але, по-перше, хто сказав, що коли й у київську «комуналку» прийде панувати Кабмін, стане краще? Принаймні по загальній ситуації в країні цього не скажеш.

      А по-друге, не варто забувати про те, що свого часу щодо розмежування повноважень мера і голови КМДА був даний висновок Конституційного Суду. Тоді, нагадаємо, із цією проблемою зіштовхнувся Олександр Омельченко, причому не вперше.

Ми це вже проходили

      Уперше із незабутнім Сан Саничем така оказія трапилася під час виборчої кампанії 2002 року, коли, «пригнувши» столицю потужним адмінресурсом, мер і за сумісництвом голова партії «Єдність» вирішив піти у виборчу відпустку. Обурений тим фактом, що Омельченко «нагинає» киян не заради результату провладного блоку «За єдину Україну!», а для своєї «Єдності», Президент Кучма видав указ, яким призначив виконуючим обов'язки глави КМДА Омельченкового заступника Ігоря Шовкуна. Однак тоді справу вдалося зам'яти — подейкують, збентежений Сан Санич таки погодився «попрацювати» й на «Єду».

      (Між іншим, у законопроекті Миколи Кравченка є й пункт про в.о. голови Київської міськдержадміністрації — за пропозицією комуніста, на цій «умовній» посаді можна перебувати не довше, ніж 90 днів.)

      Удруге Омельченка намагалися «піти» з керівника КМДА, коли йому виповнилося 65 років — граничний термін для держслужбовця. Саме тоді на прохання групи народних депутатів Конституційний Суд і дав висновок, визнавши суміщення двох керівних посад у столиці не лише правомірним, а й фактично обов'язковим. Так Омельченко залишився мером, і питання було зняте аж до жовтня нинішнього року, коли ним перейнявся нардеп Кравченко. Очевидно, не без «натхнення» з боку партнерів по «антикризовій» коаліції. Адже комуністам, за великим рахунком, у Києві навряд чи світить солідна посада, тоді як «старший брат»-«регіонал» залюбки всівся б у крісло столичного керманича.

Проти — і київська влада, і опозиція

      Здавалося б, з огляду на боротьбу з Леонідом Черновецьким, ідею «антикризових коаліціонерів» повинні були б гаряче підтримувати і «не сині» противники чинного голови КМДА у столичній мерії. Однак вони, на диво, виступають категорично проти.

      «Я вважаю, що питання про розмежування повноважень міського голови і керівника держадміністрації є не зовсім коректним, адже таким чином ми породимо у Києві дві влади, а це місту на користь точно не піде», — пояснив «УМ» свою позицію представник фракції Блоку Віталія Кличка у Київраді Володимир Бондаренко, член ПРП.

      Затятим противником ухвалення такого закону виявився і найпалкіший опонент Черновецького, нібито все ще БЮТівець Михайло Бродський. «Нам треба інший закон — який забороняє депутатам Київради обіймати ще будь-які посади. Бо поки Черновецький може підкупляти їх посадами, усі голосування будуть на його користь, — вважає Бродський. — А щодо розподілу посад київського міського голови і керівника КМДА, то я категорично проти. Я — за те, щоб у Києві було Магдебурзьке право. Тут має бути мер і взагалі не повинно бути голови адміністрації».

      Щоправда, Олександр Бригинець — соратник Бродського по фракції й опозиції до Черновецького — у коментарі «УМ» виявився не таким категоричним: «Якби в Києві був голова, який захищає інтереси киян, цього не треба було б робити. А сьогодні, коли у столиці такого мера немає, а з іншого боку, є ще й уряд, який також працює проти українців, я й сам не знаю, що треба... Як на мене, обидві ситуації погані».

      Однак і Бродський, і Бригинець переконані, що Верховна Рада не проголосує за законопроект Кравченка або інший йому подібний. А якщо раптом таке й трапиться, то Президент накладе на нього вето.

      Що ж до самого Леоніда Черновецького, то мерові, за його словами, однаково, буде ухвалений такий закон чи ні. «Щодня я наступаю на нові мозолі різних людей, які мають різні інтереси в міському майні, у тому числі — й [мозолі] депутатів Верховної Ради. Вони намагатимуться розділяти мої повноваження або множити їх... Мене це не хвилює. Мене обрали кияни, і я до останнього дня буду виконувати обов'язки. Скільки буде мені відведено часу, стільки я і буду робити хороше», — пообіцяв Черновецький.

      Коментарі тут зайві. А на користь того, щоб «оформлення» влади в Києві збереглося в нинішньому вигляді, можна навести ще один, мабуть, головний аргумент. Якщо вірити в те, що наступного разу кияни нарешті не помиляться з вибором, то не хотілося б, аби обраний ними голова замість діяти на благо громади, витрачав сили й час на протистояння з призначеним від уряду «губернатором».

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>