Політв'язні чи політрепресовані?

03.10.2006

      На виконання указу Президента № 1088/2005 з метою покращення соціального захисту борців за демократію, права людини, незалежність України Кабмін розробляє проект закону про зміни і доповнення до Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Але жодні зміни до цього закону не дадуть бажаного результату, бо для вирішення проблеми потрібні інші підходи. Чинний закон ставить на один щабель як осіб, безпідставно репресованих у період безглуздого сталінського терору (які через фатальний збіг обставин потрапили в молотарку, яку самі ж і будували), так і свідомих борців за права людини, демократію, право української нації на самовизначення. Плутаються усталені у світовій практиці терміни — політв'язень та політрепресований.

      Якщо політв'язень — це людина, що перебуває під вартою в місцях позбавлення волі з політичних мотивів, то політрепресований — поняття широке, бо включає й осіб, до яких застосована смертна кара, й політв'язнів, й засланих осіб, й висланих осіб, але знов-таки обов'язково з політичних мотивів. Відповідно, політичні репресії застосовуються тоталітарними режимами щодо політичних опонентів. Закон же першим абзацем першої статті ставить у статус політв'язнів осіб, репресованих без політичного грунту: «Вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками»,  особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому  порядку за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини».

      Але таке формулювання недолуге. Бо що таке, наприклад, «з політичних мотивів необгрунтовано засуджені»? Це політрепресовані! І не має значення, чи вони засуджені за політичну діяльність відповідно до законів тоталітарної держави, чи за сфабрикованими звинуваченнями, чи піддані репресіям без суду і слідства. І визначення «необгрунтовано» тут є недоречним. Чи був необгрунтовано засуджений Євген Сверстюк? Ні. Він написав «Собор у риштуванні», «Іван Котляревський сміється» й інші статті. Ідеологічно, за своїм світоглядом він протистояв системі, не визнавав і переступав закони, які сьогодні визнані злочинними. Необгрунтовано засудженими є ті, кого через помилку чи злий умисел слідчого чи прокурора, або безпідставно, за безглуздими наклепами хапали й кидали за грати або позбавляли життя. Треба усвідомлювати, що тут нема політичного мотиву і ця категорія не є політрепресованою. Включення цієї категорії у сферу дії норм закону про політрепресованих недоцільно, відгонить профанацією.

      Каральні органи сталінського  режиму нівечили душі, нищили людей, що не піддається поясненню, але називати це політрепресіями — помилка. Бо треба відрізняти репресії i боротьбу. Якщо взяти верхівку — Якір, Красін, Тухачевський, Блюхер. Чи були вони політрепресованими? Ні, бо вони самі сумлінно будували систему, яка знищила їх самих. Аналогічно й на нижчих соціальних сходинках. Хтось учора написав донос на ближнього, а через день написали на нього, хтось стріляв у потилицю, та раптом і з ним це сталося.

      Суспільство завинило перед безпідставно репресованими і має компенсувати втрати цих людей. Але чи протистояли ці люди злочинній системі? Ні, горе впало й на їхні голови. I вони не борці, не політрепресовані — вони жертви. Не буде зайвим відзначити, що чимало серед цих людей в 1988—91 роках були супротивниками національного відродження, державної незалежності України й досі з ностальгією згадують брежневщину. Отже, як i в усьому цивілізованому світі, в Україні мають діяти правові норми компенсації незаконно заподіяної посадовцями шкоди, згідно з якими вони мали б відшкодовувати збитки безпідставно ув'язнених. Але надання цим особам статусу політв'язня, борця за демократію, за незалежність  України, поширення на них пільг —  це порушення принципу справедливості, а для держави це зайві витрати.

      Інша справа — політрепресовані. Це люди, які обрали служіння високій посвяті, самі пішли назустріч випробуванням, лихоліттю, віддали найкращі роки своєї молодості відчайдушній боротьбі за високі суспільні цінності, в ім'я суспільних інтересів. Таких людей шанують в усьому світі. Юрій Литвин, Олекса Тихий, Василь Стус, Валерій Марченко — багато їх, тих, хто не витримав умов радянських катівень. Ці особи не просто жертви — вони борці, герої. Боротьба дисидентів не обчислюється роками ув'язнення чи заслання. На волі вони перебували під постійним пильним наглядом  в умовах дискриминації, в очікуванні обшуків і нових арештів. Їм не давали квартир, їх звільняли з роботи, приймали на роботу найнижчої кваліфікації, з мізерною зарплатнею. Через це і пенсії в них мізерні. Тому, безперечно, вони потребують особливого соціального захисту, піклування з боку держави. До цієї соціальної групи варто приєднати вояків Української Повстанської Армії, бо вони, як і політв'язні, не потребують реабілітації, адже робили те, що вимагало від них сумління і до наслідків були готові. З огляду на це держава, за яку вони боролися, має визнати їхні заслуги, а не реабілітовувати як жертв.

      До речі, колишніх політв'язнів ображає термін «жертва політичних репресій». Справа демократії, гарантування прав людини, незалежності України — перемогла, а провісники цієї справи чомусь — «жертви». В Україні має бути Закон, скажімо, «Про статус учасника руху опору тоталітарним режимам». Цей статус розповсюджувався би як на борців проти тоталітарного режиму, так і на жінок, що поїхали за своїми чоловіками на заслання, де добровільно ділили з ними покарання. Закон «Про реабілітацію жертв політичний репресій на Україні» служить більше тій категорії осіб, що не є політрепресованими, адже на волі вони мали пристойні зарплати. З огляду на це додаток, що забезпечує обчислення виробничого стажу з розрахунку (згідно iз Законом «Про  реабілітацію») три роки за один проведений у місцях позбавлення волі, дає вагомий додаток при обчисленні пенсій. Але, коли пенсії призначаються у пропорційній залежності від середньої зарплати, то політв'язні, яких усе життя переслідували, зазнавали безкінечних звільнень з роботи, могли влаштуватись вантажниками, підсобниками, різноробами, може, у кращому випадку —  листоношами. Відповідно, був i заробіток — на хліб iз гіркою редькою.

      З цієї причини відомий політв'язень Юрій Бадзьо за особливі заслуги перед Україною має орден «За заслуги» та пенсію 371 грн. (дані за березень ц.р.) Найнижчі чини — тюремні наглядачі: сержанти, прапорщики «заслужили» пенсії  у незалежної України утричі більші. Тому й підхід до питання соціального захисту колишніх політв'язнів має враховувати особливість, специфіку цієї категорії. Адже збільшення процентної ставки для призначення пенсії призведе до ситуації, коли левова частка державних витрат піде людям, які цього, власне, не потребують, а проблеми справжніх провісників незалежності, що сьогодні ледве зводять кінці з кінцями, — так і не вирішать.

Валерій КРАВЧЕНКО.
  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>