Нелукаво під танком

      Сьогодні, коли тільки лінивий не лає «Нашу Україну» за її численні недоліки, принаймні у журналістському середовищі знайшлася чимала група людей, які сповна оцінили щонайменше одне достоїнство «помаранчевої» партії: демократичність. Позіхаючи з нудьги на традиційно нудному й «безальтернативному» з’їзді Соцпартії, представники ЗМІ з ностальгією згадували бурхливі дебати «нашоукраїнського» зібрання про склад політради, доцільність перебування деяких її членів у президії тощо. Звісно, це було давно, але, щиро кажучи, складно собі уявити, щоб після виключення з партії «правої руки» її голови, політичних пертурбацій зі змінами коаліцій тощо збори тієї ж «НУ» проходили б так спокійно.

      Натомість у ХІІ з’їзду СПУ був прогнозовано тихим не лише результат — обрання головою партії знову Олександра Мороза, — а й плин. Зауважень, дискусій чи заперечень із боку делегатів фактично не лунало, виступи основних промовців несподіванками не потішили. До слова, більшість промовців говорили російською мовою.

      Україномовний лідер свій «звіт» розпочав із другого туру президентських виборів-2004, констатувавши, що рішення про підтримку тоді кандидатури Віктора Ющенка було виправданим — таким чином вдалося започаткувати зміну системи влади. «Це головне, навіть не зважаючи на невиконання (не з нашого боку) багатьох положень угоди (про підтримку Ющенка, від 6 листопада 2004 року. — Ред.), відмови від підписів та усних гарантій щодо сприяння соціалістам, — «тонко» проїхався по колишніх партнерах Мороз. І ще «тонше»: «Ніхто, щоправда, ці відмови не називав зрадою, вони пояснювались винятково політичною доцільністю». На німе запитання журналістів, як же тоді бути з політреформою, яку Ющенко, як і обіцяв, усупереч власним інтересам сумлінно «пропустив» і навіть підтримав, знайшлася й відповідь. Виявляється, йдеться про такі зобов'язання тодішнього кандидата у президенти, якому Соцпартія (!) «забезпечила перемогу», як підвищення зарплат і пенсій, забезпечення безкоштовної освіти й охорони здоров’я, завершення розслідування гучних кримінальних справ і таке інше.

      Виборчу кампанію головний соціаліст України розцінив як провальну — партія-бо розраховувала на 14-16 відсотків підтримки замість отриманих 6. А взяти цей «реальний рубіж» не вдалося, на думку Мороза, через проблеми з кадрами, які займались виборами. З подальшої частини промови лідера склалося враження, що йшлося переважно про одного «кадра» і його симпатиків — Йосипа Вінського.

      Що ж до переходів із коаліції в коаліцію, то пояснення у Сан Санича просте: в усьому винні БЮТ із «Нашою Україною», які лаялися між собою й висували на спікерство «конфліктного» Петра Порошенка. Сам же Мороз влади геть не прагне й ніщо його там «надмірно не тримає» — тільки турбота про перспективи партії і політреформи. До слова, Блок Тимошенко і саму Юлію Володимирівну (чия харизма діє за методом Туркменбаші) лідер СПУ лаяв на всі заставки. Зокрема, й тому що БЮТ поцупив у соціалістів електорат. А популярність закосиченої лідерки цієї сили в народі й навіть серед деяких його «простих» однопартійців сивочолому «моральному авторитету» незрозуміла. «Чого, бабо, ти її захищаєш?! В неї один гудзик дорожчий, ніж увесь твій одяг!» — обурювався толерантний лідер, який колись залюбки стояв із Тимошенко на одній сцені й навіть першим підписував із нею коаліційну угоду, поки «Наша Україна» вагалася...

      Щодо того, чи потрібно було входити у владу після перемоги Ющенка, думки Олександра Мороза і лідера партійної фракції у Верховній Раді Василя Цушка розійшлися. Цушко вважав, що ні, бо «розміняли рейтинг партії на шість посад в уряді». Мороз вирішив, що це був не помилковий крок. І взагалі, суспільство «треба призвичаїти» до того, що соціалісти у владі — це «не аномалія, а факт, постійна даність», при цьому даність позитивна. Зрештою, заслужили. Адже Соцпартія, якій незабаром виповнюється 15 років, «усю свою діяльність присвятила боротьбі за справді демократичну, правову, соціально зорієнтовану державу». «На шляху нашої боротьби були успіхи і невдачі. Одне, чого не було — лукавства перед народом, загравання із владою, не було продажності», — наголосив її лідер. І тезу про продажність підкреслив ще раз.

ВІДДІЛ КАДРІВ

      Перед тим, як Олександра Мороза одностайно (лише один делегат «утримався») переобрали головою СПУ, він зізнався, що мав намір поступитися місцем новим лідерам у тому випадку, якби на парламентських виборах Соцпартія перемогла, здобувши 15 відсотків голосів. Але «цього (15%. — Ред.) не сталося», тому доведеться «лягати під танк» далі.

      Головою центральної контрольної комісії СПУ була обрана Валентина Семенюк, першим секретарем партії — Василь Цушко.