Юля: була Прем'єром, стала прем'єрою

      Однією з п'яти прем'єр, якими у вихідні відкрився Театр Ганса Отто у Потсдамі (місто неподалік Берліна, земля Бранденбург), стала вистава під назвою... «Юлія Тимошенко». Цей феєрверк прем'єр було приурочено до «інавгурації» нової будівлі театру, на яку прибула політична та мистецька еліта Німеччини, зокрема й президент Хьорст Келлер. Як передає «Німецька хвиля», вистава про Тимошенко отримала великий успіх серед глядачів, а квитки були розкуплені за кілька днів до прем'єри.

      «Ідея поставити виставу про Помаранчеву революцію виникла відразу після пам'ятних подій 2004 року. Розмірковуючи над нею, ми дійшли висновку, що найяскравішою особистістю на чолі «помаранчевого руху» була Юлія Тимошенко, - розповіла «Німецькій хвилі» режисер постановки Ансеві Кеніг. - Чесно кажучи, як театральний персонаж Віктор Ющенко нам здався нецікавим. Цілком можливо, він є ефективнішим як політик. Але Юлія є чимось особливим: як поп-зірка, як революційна ікона, як людина, з якою виборці ідентифікують свої сподівання». А виконавиця головної ролі Анне Лебінськи зізнається, що в цій постановці грає із натхненням,  а от роль канцлера ФРН Ангели Меркель для неї була б абсолютно нудною.

      Німецьке театральне життя настільки різноманітне, що в ньому є місце й цілій окремій течії - політичному театру, свідчить драматург Олександр Ірванець, багаторічний член журі фестивалю «Бієнале дер Вісбаден». «У Німеччині є плеяда маленьких, так званих «зупен-театрів», де перед виставою глядачеві дають миску супу (зупи) і кусень хліба, а коли миски спорожніють - виходять актори і грають сценки, умовно кажучи, про вчорашній день у Бундестазі, - розповідає «УМ» Ірванець. - Тому п'єса про Тимошенко не є якимось надзвичайним винятком.  Леді Ю. дуже колоритний персонаж - в її житті були і тюрма, і переслідування, що «лягає в драматургію», Тимошенко - це така собі Марія Стюарт».

      Олександр Ірванець, відомий своїми актуальними куплетами на політичні теми (вони друкувалися, зокрема, і в «УМ»), шкодує, що актуального політичного театру не існує в нашій країні, що немає такого собі «театру-газети». «Свого часу в США користувалася шаленою популярністю опера «Ніксон у Китаї», це коли Вашингтон налагоджував стосунки з Піднебесною у 70-ті роки. Гадаю, в Україні з цікавістю дивилися б постановку «Янукович у Брюсселі», - не без частки іронії фантазує Ірванець, - або виставу десь на малій сцені про прийняття держбюджету в першому читанні».