«Херсонес Таврійський» та українська археологія

13.09.2006
«Херсонес Таврійський» та українська археологія

Стародавнє городище Херсонеса.

      Цей матеріал є, до певної міри, згустком побаченого і почутого автором під час його двох відряджень до Севастополя впродовж останніх років. Це свого роду «археологічний» спогад про унікальну територію на кримському узбережжі Чорного моря. Севастополь — велике за територією місто. Воно розтягнулося вздовж узбережжя на десятки кілометрів і ще на кілька кілометрів углиб материка. В самому Севастополі, як мені розповіли місцеві мешканці, діють сім радгоспів. Хто мав нагоду летіти з Києва до Севастополя, до аеропорту Бельбек, про це не пожалкував. Із літака відкривається незабутній вид на це місто, берегова лінія якого порізана численними бухтами. Враження від побаченого згори можна порівняти хіба що з першим моїм польотом до Парижа 1992 року, коли повітряна траса ще проходила над самим містом. Тоді я шаленів вiд радості, коли внизу впізнав схожий на корабель острів Сіте, а на ньому — Собор Паризької Богоматері...

      Очевидно, перлиною Севастополя є Національний заповідник «Херсонес Таврійський», який розкинувся між двома бухтами. Залишки античного міста і заповідна територія прадавнього Херсонеса належать як до національних святинь, так і до видатних пам'яток світової цивілізації. Недаремно унікальні руїни Херсонеса були зображені на першій одногривневій купюрі. Національний заповідник «Херсонес Таврійський», поряд ще з низкою інших українських об'єктів культурної та природної спадщини, внесений до попереднього Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (так званий Tentative List). Тут щороку працюють по кілька археологічних експедицій, а цілеспрямовані археологічні розкопки розпочалися у 1827 році.

      Не одне десятиліття займається розкопками в Севастополі доктор iсторичних наук (д. i. н.), провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Національної академії наук України, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віталій Зубар. Він керує археологічним загоном Інституту археології НАНУ. Вчений розповів, що прадавнє місто було засноване 2533 роки тому, в 527 році до нашої ери, і проіснувало під різними назвами — Херсонес Таврійський, Херсонес античний, Корсунь давньоруських літописів і Херсон середньовічний — майже два тисячоліття, аж до початку 15 століття.

      «Захід Кримського півострова мав з давен стратегічне значення. Тому невипадково саме там, на території сучасного Севастополя, був заснований Херсонес. Тут з'явилися грецькі переселенці з південного причорноморського міста Гераклеї Понтійської. Тобто Севастополь виник не на порожньому місці. Його виникнення було зумовлене складними російсько-турецькими відносинами».

      Археологія та історія, вважає В. Зубар — це науки, які відрізняються своєю джерельною базою. Якщо історик працює з архівними матеріалами, то археолог — у полі. «Ми вели розкопки некрополя, або міста мертвих, де херсонесити ховали своїх небіжчиків. Ми досліджували і могили, вирубані в скелі, і склепи з багатьма похованнями. Як показують поховання, до VI століття херсонесити були язичниками. Християнство пізнішої Київської держави сягає своїм корінням в Херсонес, адже після здобуття Херсонеса великим київським князем Володимиром там відбулося перше хрещення Русі. Саме з Херсонеса були привезені церковні книги. Навіть перші священики в Київській Русі були за походженням корсунянами».

      Експедиції, очолювані В. Зубарем, знайшли там ювелірні прикраси, виставлені, до речі, в Музеї історичних коштовностей України. А знайдені керамічні речі свідчать про різноманiтні економічні зв'язки Херсонеса з Малою Азією, зі східними провінціями Римської імперії. Сьогодні це територія Румунії, Болгарії та Греції.

      Ще один археолог, професор кафедри історії давнього світу і середньовіччя Харківського національного університету ім. В. Каразіна, д. і. н. Сергій Сорочан каже, що за майже 180 років розкопано лише третю частину із 40 гектарів городища. І це без хори, так званого сільськогосподарського супроводу античного міста. «Більшість чиновників, від яких залежить фінансування археологічних досліджень, не розуміють двох фундаментальних речей: по-перше, археологія — дорога наука, по-друге — це повільна наука. Вона складається з низки уколів, заглиблень у землю, і щоб відтворити, що було на тому місці колись, іноді не вистачає життя одного покоління».

      Обидва вчені — і киянин В. Зубар, і  уродженець Севастополя С. Сорочан — спільно з працівниками Національного заповідника «Херсонес Таврійський», написали фундаментальну багатотомну працю про все, що стосується цієї території та її дослідження впродовж двох століть. Подібних академічних видань в історії вивчення цього заповідника ще не було. Єдина прикрість: поки що ці унікальні праці виходять російською мовою. Коли буде здійснений україномовний варіант, автори не беруться спрогнозувати. Вже побачили світ три томи: «Херсонес Таврійський у середині І ст. до н. е. — VI ст. н. е. Нариси історії та культури», присвячений римському Херсонесові; і другий том «Візантійський Херсонес (друга половина VI — перша половина X ст. н. е.). Нариси історії та культури» у двох книгах (ці дві книги нараховують понад 1600 сторінок й охоплюють епоху ранньосередньовічного Херсонеса); «Херсонес Таврійський з кінця VI ст. до н. е. до середини І ст. до н. е. Нариси історії та культури». Цей том присвячений грецькому, або античному, Херсонесові, а останній том описує історію пізньосередньовічного Херсонеса. «Те, що зараз зроблено з цієї проблематики, — розповів у розмові зі мною С. Сорочан, — це вичерпний підсумок. Ви знаєте, коли виходять великі цікаві книги, луна від цих видань триває загалом десятиліттями. Ми присутні при неординарній події, яка, сподіваюся, буде згадуватися в історії ще не раз».

      Окрім цієї академічної багатотомної праці, англійською мовою з'явилася книжка «Кримський Херсонес: місто, хора, музей та околиці», видана в Сполучених Штатах Америки. Це — спільний проект Національного заповідника «Херсонес Таврійський» та Інституту класичної археології Техаського університету. Спочатку це прекрасно ілюстроване, з чудовою поліграфією видання задумувалося як англомовний путівник музеєм, але в процесі кількарічної підготовки вилилося в том на 250 сторінок. С. Сорочан вважає, що ця книжка — одкровення для західного читача: «Херсонес Таврійський», при всій унікальності цієї пам'ятки, довгий час для тих, хто на Заході цікавиться історією, був «терра інкогніта». І ось тепер для нього ця  унікальна пам'ятка світової цивілізації, яка  достойна бути серед низки найбільших пам'яток ЮНЕСКО, відкривається». Цього літа в заповіднику презентували  українську версію книжки.

      Спільні розкопки Національного заповідника «Херсонес Таврійський» та Інституту класичної археології Техаського університету розпочалися в 1994 році. У першій групі працювали, крім місцевих, американські, британські, данські і чеські археологи. Ініціатором був американський археолог, директор згаданого Інституту Джозеф Картер. Він — фахівець із класичної археології. Його наукові зацікавлення — сільськогосподарські території, хори, які були розташовані поряд із античними містами. Крім Херсонеса, він вів розкопки в південній Італії, на території давньогрецьких колоній Метапонто і Кротон. Херсонеська хора, на думку професора Картера, у порівнянні з іншими подібними територіями в світі, збережена найкраще.

      «Це пам'ятка, якої немає ніде більше в світі, — розповів генеральний директор Національного заповідника «Херсонес Таврійський», кандидат iсторичних наук Леонід Марченко. — Там збереглися і стародавні шляхи, й агротехнічні споруди, й садиби. Територія Херсонеської хори в IV столітті до н. е. складала 12 тисяч гектарів. Городище і хора розташовувалися на Гераклійському півострові, як тоді його називали, і були чітко розмежовані на дороги, садиби, виноградні плантації».

      Поки що в розпорядженні заповідника лише стародавнє городище, яке займає 40 га. Все інше — у власності територіальної громади, в тому числі й унікальна хора, якою дуже зацікавилися експерти ЮНЕСКО, коли приїжджали до Севастополя, оскільки подібних пам'яток у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО немає. Процес занесення унікальної пам'ятки до згаданого Списку гальмується кількома обставинами. Ще досі чітко не визначені межі заповідника, а депутати Севастопольської міської ради вже кілька років «голосують» за виділення частини території заповідникові. Заяви з проханням надати 21 державний акт на землю подалі від моря для створення археологічного парку поки що не перетворилися у необхідні для цього документи. За словами Л. Марченка, заповідник претендує всього на 400 га. Це в тридцять разів менше за територію Херсонеської хори в IV столітті до н. е.

      Національний заповідник «Херсонес Таврійський» — не тільки унікальний музей просто неба, а й науковий заклад, у якому працюють 7 кандидатів наук. 11 працівників готують кандидатські й докторські дисертації. 

      Уже кілька років у заповіднику проходять практику студенти Національного університету «Києво-Могилянська академія». Їхню практику оплачує Інститут класичної археології Техаського університету, який, у свою чергу, фінансується американським гуманітарним фондом Паккарда.

      До речі, шостий рік у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» існує магістерська програма «Археологія та давня історія», дві третини випускників якої ідуть безпосередньо в археологічну науку. Для цього є все необхідне: аспірантура, видання книжок і наукових збірників, а також археологічні експедиції. Це перша подібна програма в історії української освіти. Обов'язковою умовою для набуття фаху, на додаток до тих тридцяти спецкурсів з археології України та Європи, які їм читають найкращі українські та закордонні фахівці, зокрема сім докторів і дев'ять кандидатів наук від України, є експедиції. Традиційно студенти розділяються на дві групи. Одна експедиція їде в Черкаську область, на берег мальовничої річки Тікич, де жили, ще до трипільців, найдавніші землероби і скотарі. Друга ж експедиція перебуває в той час у Херсонесі.

      Керує програмою професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», д. і. н.,  завідувач відділу археології кам'яної доби Інституту археології НАНУ Леонід Залізняк. «Україна належить до найбільш знаних в археологічному відношенні країн Європи, — вважає він. — Це одна з найбагатших на археологічні пам'ятки країн, однак це багатство дисонує з кричущою нестачею українських археологів. Активно працюють тут усього 200 археологів. Для порівняння, у США — п'ять з половиною тисяч, у Великобританії — чотири з половиною тисячі. А така країна, як Польща, яка і територіально, і за населенням менша за Україну і незрівнянно бідніша на археологічні пам'ятки, має дві тисячі археологів. Дефіцит археологів плюс (а точніше, мінус) фінансування, падіння престижу науки в очах молоді призвели до кризи української археології. Якраз магістерська програма є спробою вирішити цю проблему».

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>