(Андрiя ЄЛОВIКОВА.)
Підступний він, той Тихий океан — мореходці думали, що пливуть найспокійнішою та найбезпечнішою водною гладдю у світі, а вона несподівано збурилася і поглинула необачних. Так сталося і з нами, журналістами, що йшли на чергову здибанку-презентацію із старим-добрим «Океаном Ельзи». А отримали несподіваний міні-концерт «Тихий Океан». Яка різниця між цими двома океанами? Приблизно така, як між Тихим уявним і тим, яким він є насправді. «Ми хотіли провести своєрідну аналогію. Продемонструвати, що група «Океан Ельзи», яка дуже любить великі рок-н-рольні концерти, вирішила на деякий час стати тихим океаном, заграти акустичну програму, — пояснює фронтмен Святослав Вакарчук. — Це буде такий неприхований «Океан».
Першими апробувати нову програму неприхованих «океанівців», звісно, ж випало журналістам. У той вечір усе було символічно. Презентація відбувалася в малій концертній студії столичного Будинку звукозапису, там, де рік тому писався останній альбом гурту «Суперсиметрія». Напівтемний зал помалу заповнювали відвідувачі, які, трохи адаптувавшись у сутінках, брали правильний курс на шинквас зі скляночками, наповненими коньячною рідиною. І перш ніж пригубити солоної води, майстри пера і юзери комп'ютерної клавіатури вдоволено прицмокували язиками, смакуючи аристократичний напій. Його зірковість не була важливою. В такі моменти взагалі вульгарно згадувати про надумані штучні показники якості. Звісно, можна було би сказати: «...але «зірок» вистачало і без того». Насправді ж було просто добре і тепло — від міцного напою, що зігрівав змерзлі ноги, від світла безлічі великих і малих свічок, які відбивали химерні тіні навколо. І від музики, яку творило 12 осіб (таке нове наповнення) «Тихого Океану». «Це наш респект усім журналістам», — Святослав умостився на високому стільчику, звичним рухом обхопив стійку мікрофона, обв'язану звичним атрибутом — шаликом. Як люди творчі хлопці з «Океану» розуміють усі мінуси журналістської професії, тому запропонували заховати подалі свої причандалля (навіть світло не вмикали, щоб оператори не напружувалися) і просто розслабитися: «Цей концерт ми даруємо особисто вам».
Отже, нам випала честь стати першими слухачами живого виконання солодкого хіта «Я їду додому». Далі були — «Дівчина (з іншого життя)», «Мене», «Друг» (варто особливо відзначити балканське аранжування югослава Мілоша), «Холодно» — тобто добре знані улюблені пісні, загалом вісім композицій. Деякі з них досить нелегко було впізнати з перших акордів: так, «Isn't It Сон», виконаний у стилі регі. Окремого шарму додавали струнний квартет у складі двох скрипок, альта та віолончелі, перкусіоніст і ще два жіночі вокали. Дівчата, підспівуючи й зачаровано похитуючись у такт музики, нагадували міфічних сирен. А Вакарчук у той час відривався на повну. Його емоційні рухи і голос, що зривався на високих нотах, не могли не зачепити присутніх. Протягом півгодини публіку просто рвало на шматки, як рвало струни експресивної віолончелі та скрипок. Але всього доброго в міру, і зі словами «це лише третя частина того, що ми хотіли заграти», концерт скінчився. Решта — у запланованому концертному турі.
Наприкінці січня-початку лютого наступного року хвилі «Тихого Океану» докотяться до шести найбільших міст України — Києва, Дніпропетровська, Донецька, Харкова, Сімферополя, Одеси. Шанувальники, будьте уважні — матеріали «Тихого Океану» не видаватимуться ні на аудіо, ні на відео, стверджують музиканти. Всі концерти в рамках акустичної програми пройдуть в оперних театрах та невеликих концертних залах, що робиться задля задоволення старшої аудиторії поціновувачів «Океану Ельзи». До того ж хлопці переконані, що в невеликих залах з гарною акустикою вони зможуть краще донести свої музичні ідеї до слухачів. Цим туром група підбиває певні підсумки майже десятирічної кар'єри, бо вже з наступного року хлопці займуться «вирішенням принципово нових творчих завдань».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
