«Ми цi землi взяли, щоб порядок навести»

15.08.2006
«Ми цi землi взяли, щоб порядок навести»

Машинний двір — гордість керівника агрофірми. (Фото Ігоря МАТВЄЄВА.)

Де хліб — стіною

      Коли ми були на зернотоку у Малій Рибиці, під'їхав голова Краснопільської районної ради Микола Приходько: «Господарство показуєш? А оте поле, що пшениця стіною стоїть, показував?.. Так це ж треба побачити!» — з якимось аж азартом запевняв він. І ми поїхали дивитися ще одне поле агрофірми «Псьол».

      Грунтова дорога лежала між пшеницею, але дуже відмінною: з одного боку жовтіло суцільне колосся, з іншого — колоски густо змішувалися з бур'яном і часто поступалися йому зростом. «Оце поле — Миколи Петровича, — хвалився, наче власним, показуючи на чисте, Приходько. — А це — сусіднього господарства».

      Приїхали й до того, де пшениця стіною, і, чесно кажучи, не змогла пригадати, коли таке поле бачила востаннє — хіба на рекламних фото. Сходи стояли чисті, міцні, явно відрізняючись від полів-сусідів. Як воно таким вдалося? Тут, як кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло. Озимі понівечила зимова негода. Загалом у Краснопільському районі від неї постраждало понад 4 700 гектарів посівів. На Сумщині у господарствах усіх форм власності, за словами першого заступника голови обласної держадміністрації Володимира Сапсая, загинуло через кліматичні умови близько 50 тисяч гектарів. Це поле не просто не загинуло — стало практично зразковим. Бо керівник агрофірми Микола Калініченко першим не лише в районі, а в усій області здогадався підживити пшеницю з літака. Адже техніка на поле вийти ще не могла, а щонайраніша підкормка вирішувала немало. Пізніше огріхи в озимих досіяли яровими. Результат перевершив сподівання. «Сорок центнерів із гектара буде», — прогнозує Калініченко. «Не скромничайте, — каже Приходько, — тут усі п'ятдесят».

      Зауважмо, по області попередня врожайність зернових складає двадцять два центнери. Але, стверджує Володимир Сапсай, стовідсотково: область буде з хлібом.

      ...Загалом поля ТОВ «Агрофірма «Псьол» втішають і високою кукурудзою, і відмінним соняшником. На столі у кабінеті Миколи Калініченка лежали викопані «на пробу» більш ніж півторакілограмові буряки. А їм ще стільки рости й додавати ваги. «Найгірше пшеничне поле, з якого жнива почали, — розповідає Калініченко, — дало по 30,6 центнера, клейковина — двадцять п'ять». І при нас уже дзвонили покупці з непоганою для господарства пропозицією ціни.

      ...На цих землях Микола Калініченко працює з 1984 року. Очолював колгосп «Червоний жовтень», потім — агрофірму. «До реформ, — розповідає він, — мали 1200 гектарів землі. У двотисячному вирішили ще брати землі людей». Відтоді господарство розширилося на три населені пункти, з двох приєдналися до «Псла» окремі люди.

      Перед поїздкою до господарства дізналися: агрофірма має в користуванні близько чотирьох тисяч гектарів. Коли приїхали на місце, Микола Калініченко цифру відкорегував: близько п'яти тисяч. Нещодавно взяли вісімсот гектарів, що в Миропіллі, і ось буквально днями дали їй лад. Було це непросто: землю десять років не обробляли. Розповідають, у тих бур'янах навіть тракторів не було видно. «Хлопці чорні стали, поки розорали те поле, — каже Микола Калініченко. — Ну а я вже, як той генерал у фільмі, вручив кожному по пакунку — «все, що можу», бо за таку працю й віддячити важко».

      Окрім важкої праці опанування подібної землі — й чималі грошові вкладення. Микола Калініченко добре уміє рахувати, але на такі витрати господарство йде. Так само, як на п'ять кілометрів дороги між Великою та Малою Рибицями, що споруджена за допомоги районної та обласної влади, але силами «Псла»; на транспорт для мешканців «своїх» сіл; на продукти для шкіл...

      «Ми ці землі взяли, щоб порядок навести», — каже Калініченко. Як саме його наводити, вирішували немало. Вивчали досвід у області, інших країнах. Висновок зробили такий: тільки нова техніка й нові технології допоможуть господарству стояти на ногах. З цього року вийшли на чітку систему сівозмін — чотирьохпілку.

      Усе це дає і ще дасть свої результати. Принаймні сьогодні, розповідають, у тих же миропільців настрій став набагато кращий — чекають добрих змін.

«Техніка на межі фантастики»

      Коли ми приїхали до Великої Рибиці, накрапував дощ. І велетенський комбайн застиг на полі ячменю, чекаючи погоди. Цей комбайн купили місяць тому, розповідає керівник, — «Лексіон 560». У лютому плануємо купити новий обпризкувач, теж імпортний. Один італійський уже є у господарстві, як і канадський трактор «Версіталь», і французький комбайн для збирання буряків... Прикро чи ні, але агрофірма не може послужити рекламою для вітчизняної техніки. І вибір цей цілком свідомий: наша техніка, ми дійшли висновку, здатна розорити господарство — візьмеш кредит, сплатиш, а вона вже й розвалилася. Звичайно, вітчизняного виробника треба підтримувати, але селянина поки підтримують не так добре, аби вижити, використовуючи цю техніку. Закупівельні ціни на сільгосппродукцію залишають бажати кращого, особливо, якщо порівнювати їх із промисловими цінами. А той самий «Версіталь» за добу обробляє 200—250 гектарів. Уся придбана техніка енергозберігаюча. Кажуть, за два-три роки може окупити себе лише за рахунок пально-мастильних матеріалів.

      Звичайно, машини мають величний вигляд — особливо на тлі наших стареньких тракторців, що стоять на машинному дворі неподалік «фантастичного» «Версіталю» й видаються поруч iз ним пігмеями.

      Щодо обслуговування, то тут також проблеми вирішуються. Раптом якась неполадка, — набираєш номер телефону сервісного офісу в Києві й через вісім годин необхідна деталь буде на місці. Хоча в перший рік роботи про таке не йдеться: гарантія спрацьовує.

      Набрати ж київський номер зовсім просто: у кожного комбайнера з собою «мобілка».  А неподалік машинного двору височіє побудована господарством вишка «Київстару».

      «Ми купили двадцять мобільних телефонів для всіх керівників, механізаторів — тих, кому потрібен постійний зв'язок, — розповідає Микола Калініченко. — За рік платимо тисяч сімдесят за переговори. Але якось відключили зв'язок через затримку з оплатою, то за дві години вже проблеми з'явилися».

      Жити в сучасному світі — все вирішувати по-сучасному. Це, напевне, одне з основних правил, яке зрозумів і намагається впроваджувати голова. Брати кредити — розплачуватися за них. Купувати техніку — так кращу. Насіння підбирати — найпродуктивніше.

      «...Тим більше, зараз умови хороші. Ми беремо комбайн під п'ятнадцять відсотків кредиту. Один платимо ми, чотирнадцять — держава. Хто ж так не господарюватиме? За попередню техніку за схожою схемою розраховувалися. Щоправда, зараз, поки в Києві вони своїми проблемами займаються, то ми повністю платимо самі. Але ж, може, почнуть працювати, знов усе налагодиться. Аби в Києві був лад, то робити можна».

      У «Пслі» зараз росте п'ятсот гектарів буряку, наступного року має бути тисяча. «Я ж буряком за кредити розплачуюся!», — пояснює Калініченко. І планує, як використає наступний кредит. Звичайно — і на техніку. Жартома, з огляду на вигляд, називаємо машини «космічними», але Микола Петрович застерігає: космічними вони стануть, очевидно, вже з наступного року, коли налагодять супутникове управління ними. Комбайнеру треба буде тільки до поля доїхати А далі ввімкнув автопілот, і машина сама працюватиме, орієнтуючись по рядкам. Тоді й огріхів, які зараз хоч мінімальні, але є, практично не буде.

«Шукаємо агронома на велику платню»

      «Якщо в Сумах кажуть, що там — кадровий голод, то у районі чи в селі — кадровий вакуум», — констатує голова райдержадміністрації Іван Бортник. Ці слова підтверджуються й цифрами, наведеними першим заступником голови обладмiнiстрацiї Володимиром Сапсаєм: на перше січня цього року агрономів було 345 при потребі 426; зоотехніків 282 при потребі 345; ветеринарних лікарів 348 — до 411; інженерів-механіків 568 — до 665...

      «Під Калініченком» зараз працюють чимало людей: 107 — у «Пслі», 15 — у рибному господарстві, 30 — у сільпо (бо в кожному селі магазин — із холодильними прилавками та кондиціонерами — «не гірше, ніж у Сумах»). Зарплата тут найбільша в районі, у середньому — понад сімсот гривень. Механізатори за минулорічні жнива заробили по шість тисяч плюс кольорові телевізори. «Цього року хлопці вже й не питали, скільки платитиму, — розповідає Калініченко, — сіли й почали працювати». Фахівцям платять відповідно. Але на брак кадрів Микола Петрович так само скаржиться.

      «Приїхали два агрономи на практику з Сумського сільгоспуніверситету. Я їм як практикантам кажу: спочатку будемо вам чотириста гривень платити, а далі — більше. То й практики не добули!.. Дружини їх, бач, у місті працюють, у село не хочуть. ...Ми зараз у Миропіллі шістнадцятиквартирний будинок доладовуємо, проводимо газ — нема кому жити! На рік три-чотири агрономи змінюються. Звичайно, я вимогливий, і по шістнадцять годин у жнива працюю. Але платив би агроному з квітня по жовтень по п'ять тисяч. У квартирі б і пластикові вікна поставили. Де його взять?».

      Звичайно, Калініченко вимогливий. «Дисципліна тут!.. — розповідав заступник голови райдержадміністрації Юрій Яремчук. — Тільки, не дай Боже, впіймаємо, що вкрав, — лишишся без роботи. Ну а як можна інакше за наших умов?». Жартували й щодо агрономів: Миколі Петровичу треба такого, щоб він глянув, а агроном його вже зрозумів. Але, справді, чи можна інакше, якщо хочеш працювати нормально в хорошому господарстві й жити добре, і мати надію на майбутнє? І чи була б отака агрофірма, якби не Калініченко з його «крутим» характером?

      Проблема в іншому: молодь поки не навернута ні до села, ні до сільської праці загалом. «Шукають он у господарстві пастуха на літо. Сімсот гривень платні й дворазове харчування, — ділиться Іван Бортник. — Це б і старшокласник міг працювати й таку непогану копійку заробити. Але ж черги немає!».

      Рік села, що був оголошений в Сумах на Всеукраїнській нараді Президентом, триває нині і суть якого полягає саме в залученні молодих кадрів на село, поки результатів не виявляє. Добре, аби вони хоча б проектувалися...

      Навіть у Краснопільському районі, де шість господарств сильні, а переважна більшість — хороші середняки; який неподалік обласного центру, проблема, бачимо, є. Може, ще тяжіє враження півторарічної давності, коли в районі «померло» сім господарств. До речі, тих, де засновниками були члени команди екс-голови області Володимира Щербаня. Та й справді: чи повинні аж настільки залежати люди від того, хто там десь нагорі щось може чи не може поділити...

* * *

      Ось так живе «Псьол», господарство вже далеко не вчорашнього дня, але ще віддалене й від завтрашнього.

      Це найважче — пережити час перемін, вирватися з минулого в майбутнє. Але ж практика свідчить: можливо! Аби був керівник на місці, аби люди хотіли працювати і аби ніхто не заважав.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>