Проща до Зарваниці

02.08.2006
Проща до Зарваниці

Собор Зарваницької Матерi Божої.

      Цей рік присвячений збереженню прав дитини, керівники християнських церков можуть особливо присвятити його захисту духовних прав, духовному росту дитини. Маємо не тільки забезпечити дітям одяг і теплу хату, а й духовну опіку», — закликав багатотисячну громаду прочан предстоятель Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар під час цьогорічної прощі у Зарваниці. Цього року понад 60 тисяч паломників з усіх областей України, з Америки й Австралії, Польщі, Італії й найдальших закутків Росії прибули до цього села на Тернопільщині, де зберігається чудотворна ікона Матері Божої. До святині приїхали, а то й прийшли пішки, гурти дітей зі всіх єпархій УГКЦ, а також учителі християнської етики з тих областей, де у школах уже викладають цей предмет. На прощу до Зарваниці прийшли також родини українок, які працюють в Італії (ініціювали такий духовний акт на підтримку тисяч сімей заробітчан греко-католицька громада м. Болоньї (Італія) та «Карітас» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ). Тимчасово осиротілі чоловіки й діти, а також жінки, які приїхали до своїх сімей на Батьківщину з Піренейського півострова, йшли до чудотворної ікони молитися про довіру, яка так потрібна для збереження роз'єднаних родин. «Моя дружина вже два роки в Італії, — каже кремезний чоловік, тримаючи на руках шестирічну доньку. — Мені дуже важко, а ще важче дитині».

      У проповіді під час архієрейської літургії кардинал Любомир нагадав, що кілька років тому таку прощу було присвячено молитві за українську родину. І наголосив, що для миру в сім'ї, у суспільстві, державі потрібно створити світ довіри: «Щоб дитина була щасливою, треба створити довкола неї відповідний світ, побудований на любові, на довірі». За словами владики, комуністичний режим, ера якого закінчилася 15 років тому, хотів створити «нову людину», яка «одне думала, інше казала, третє робила». Людину, якій зовсім не можна було довіряти. «Ми ще несемо цей тягар, — сказав кардинал Любомир. — Але хочемо струсити його з наших плечей, позбутися тієї жахливої спадщини. Ким би ми не були, маємо створити отой світ довіри, де ми будемо почуватися спокійними, захищеними. Де зможемо з чистим сумлінням сказати: ми нашим дітям, внукам забезпечили добрий світ. І вони будуть нам вдячні». На завершення літургії владика зачитав привітання для прочан від Президента України Віктора Ющенка. Після цього єпископи та паломники спільно помолилися за батьків та дітей.

      Велелюдні прощі відбуваються в Зарваниці щороку (щоправда, з перервою від 1939-го до 2000-го).

      За легендою, чудотворна ікона з'явилася тут у 1240 році. Коли ченці з Києво-Печерської лаври тікали від монголо-татарської навали, один зранений монах упав тут, знеможений, помолився і заснув. У сні з'явилася йому Діва Марія і доторкнулася до нього своїм омофором. Чернець прокинувся, побачив криничку, а в ній — образ Богородиці. Він омив водою з кринички свої рани і відчув, що одужує. Монах влаштував в одній iз тутешніх печер келію і переніс туди дивний образ. А місце, де до нього «зарвався» такий дивний сон, назвав Зарваницею. Ікона довгий час зберігалася у дерев'яній церкві Святої Трійці. У 1867 р. папа Пій ІХ надав Зарваниці відпустового значення (тобто грішник, який розкаявся і сповідався священику, може отримати тут остаточне прощення гріхів).

      У 1944 році більшовики зруйнували монастирську церкву, а в 1960 році підірвали капличку Діви Марії і закидали піском джерело з цілющою водою. Утім сюди потай приходили люди для молитви.

      У 1988 році селяни повернули до храму Святої Трійці чудотворну ікону, яку весь цей час переховували. На початку 1990-х джерело розчистили, капличку відбудували. На честь 2000-ліття Різдва Христового збудували собор Зарваницької Матері Божої, співоче поле. У червні 2001 року перед зарваницькою іконою, яку привезли до Києва, молився папа Іван Павло ІІ.

      Тепер у Зарваниці є чоловічий монастир, хресна дорога, молодіжний духовний центр. У церкві, де зберігається чудотворна ікона Матері Божої Зарваницької, можуть служити представники усіх християнських конфесій. Духовний центр «Зарваниця» організовує всеукраїнські літні табори для дітей, щоліта приймаючи понад 550 дітей.

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>