Чернігівське СІЗО має давню історію. (Фото автора.)
Що вражає непідготовлену людину в слідчому ізоляторі, то це велика кількість замків. Здається, тут немає жодних дверей, які б не замикалися на механічний або електричний замок. Металевий лязкіт став своєрідним звуковим тлом усієї моєї подорожі в Чернігівський СІЗО.
Журналістські матеріали кримінальної хроніки, які публікують на правовій сторінці, досить часто закінчуються фразою: «Зловмисника затримано. Він перебуває у СІЗО». Слідчий ізолятор — це свого роду «чистилище», після якого людина або повертається до втраченого «раю» на волю, або потрапляє у «пекло» виправного закладу. Хоча знаючі люди стверджують, що перебувати в «чистилищі» навіть важче, ніж у самому «пеклі».
Мій «Вергілій» у цій подорожі — заступник начальника СІЗО, майор внутрішньої служби В'ячеслав Козка — пояснив це тим, що особи, які потрапили до СІЗО, перебувають в умовах тюрми. Обмеження волі тут жорсткіші, ніж у колонії. Крім того, важливу роль відіграє психологічний клімат: 95 відсотків заарештованих — люди, чиї справи розслідуються чи перебувають на розгляді у суді, тому серед них відчувається велика нервова напруга.
«Коли людина вже отримала строк і прибула в колонію, вона знає про своє майбутнє на найближчі роки, — ділиться своїми спостереженнями В'ячеслав Козка. — А тут її доля поки що не визначена. Це й змушує контингент гостріше на все реагувати. Але наші співробітники стежать за тим, щоб не допустити жодних інцидентів. Це нам вдається.
Сьогодні в Чернігівському СІЗО перебуває понад 400 заарештованих і засуджених осіб. Охорону, порядок і життєдіяльність в ізоляторі підтримують 150 чоловік».
Ще кілька років тому тих, хто перебував у СІЗО, було в два—два з половиною рази більше. Але з відкриттям такого ж закладу у Новгороді-Сіверському проблема переповненості камер була вирішена. На сьогодні в одній камері — від шести до десяти осіб. У камерах для неповнолітніх — до п'яти чоловік.
Перебування в СІЗО залежить від багатьох чинників, все вирішує суд. Тож термін «відсидки» може складати від кількох днів до кількох років. Наприклад, члени прилуцької банди, на рахунку якої більш ніж десяток убивств, сидять тут уже понад два роки. І це ще не рекорд. Утім, незважаючи на це, інтенсивність зміни ув'язнених в ізоляторі досить велика, за день тут може «перевернутися» кілька десятків чоловік.
Підйом о шостій ранку. Вранішній туалет, заправка нар. Сніданок. Далі виїзд на суд чи робота зі слідчим. Година на обід. Знову спілкування зі слідчими, адвокатами тощо. Якщо в цьому є необхідність. Годинна прогулянка на свіжому повітрі. Вечеря. Під час візиту мені довелося потрапити на кухню ізолятора. Там якраз її готували. Того дня в меню була горохово-пшоняна каша з рибою і чай. Нарікань на харчування немає. Наведу лише один приклад. На один день кожен ув'язнений отримує три чвертi буханки. За день ув'язнені з'їдають 200 кілограмів хліба. Його сюди привозять із 44-ї жіночої колонії, але в СІЗО зараз пробують випікати власний. Коли цей хліб свіжий, то досить смачний. Крім того, заарештовані і засуджені можуть отримувати передачі, їх кількість не обмежена. Якщо є щедрі родичі, то отримуй «торбу» з дому хоч щодня. А якщо в ув'язненого є на рахунку гроші, то можна купувати все необхідне в магазині СІЗО. Але таких щасливчиків небагато.
Закінчується день вечірнім туалетом. О 22-й годині відбій. Життя в СІЗО йде за чітким графіком. Хоча звичайного вільного часу на обдумування своєї подальшої долі більш ніж досить. Із доступних розваг (телевізор є мало не в кожній камері, якщо рідні принесуть): настільні ігри, преса, книги. Дехто, в кого є кошти, навіть передплачує газети. Тут справді багато читають — в особливій пошані юридична література. Майже кожен за час тривалого перебування в ізоляторі так чи інакше отримує певні правові знання.
І хоча більшість із тих, хто сидить в ізоляторі, потрапляє в нього не вперше, багато хто проходить тут, так би мовити, «початковий курс» «тюремних університетів» — вивчає писані та неписані правила виживання у світі за гратами. В першу чергу, це неповнолітні. Щоб підлітку потрапити в слідчий ізолятор, треба «постаратися». Як правило, для цієї категорії суд обирає запобіжний захід у вигляді арешту, лише коли «дітки» скоюють тяжкі та особливо тяжкі злочини. За згоди адміністрації СІЗО я зустрівся з кількома такими підлітками. З п'яти хлопців двоє вже були засуджені за вбивства.
У спілкуванні підлітки дуже стримані. Але мені вдалося дізнатися, що скарг на адміністрацію у них немає. В той день навіть було невеличке свято — пельмені на сніданок. Наше спілкування проходило у приміщенні бібліотеки. Тут, до речі, з неповнолітніми проводять заняття за шкільною програмою. Кілька разів на тиждень сюди на уроки приходять учителі. Крім того, за словами бібліотекаря СІЗО Тетяни Кадюшевої, хлопці тут можуть почитати газети й отримати книжки. Як правило, це твори, що входять до шкільної програми. Є й певні обмеження. Наприклад, неповнолітні не отримують сучасні кримінальні романи.
17-річний Дмитро, невеличкого зросту худорлявий хлопчик, на вигляд дитина дитиною, засуджений на сім років позбавлення волі за вбивство (зарубав сокирою приятеля, посварившись через музичні пристрасті, не хотів, щоб у його присутності слухали радіо «Шансон»!) вперше прочитав тут «Останнього з могікан» Фенімора Купера.
Взагалі для неповнолітніх у СІЗО бібліотека — невелика віддушина у безрадісному становищі. І не тільки через уроки. Тут для них завдяки спонсорській допомозі Чернігівського жіночого правозахисного центру встановлено тренажер і тенісний стіл. Як розповів Дмитро, вони можуть двічі на тиждень пограти в теніс та «покачатись» на тренажері. Однак, незважаючи на всі ці блага, яких дехто з них міг і не бачити на волі, кожен із хлопців багато віддав би за те, щоб ніколи сюди не потрапити. Це вони й попросили передати своїм друзям, які залишилися за стінами СІЗО.
Ось такий алогізм з відомого анекдоту. Він, на жаль, стосується не тільки тих, хто сидить, а й тих, хто їх охороняє. Якось працівники СІЗО підрахували, що за 20 років роботи в закладі половину часу так чи інакше вони проводять за гратами. Грубо кажучи, відбувають строк. Зміна контролера триває 12 годин майже без відпочинку, він повинен ходити коридором між камер, постійно слідкуючи, щоб у камерах все було в порядку. Особливо не позаздриш тим, кому припадає чергувати в підвалі СІЗО, там, де штрафний ізолятор. Сирі важкі стіни тиснуть не лише на тих, хто відбуває покарання. Велика відповідальність, важкі умови роботи, небезпека підхопити якесь захворювання. Туберкульоз загрожує не лише ув'язненим, і все це при досить незначній зарплаті. За місяць рядовий контролер отримує в середньому 600—650 гривень. То ж не дивно, що в слідчому ізоляторі існує кадрова проблема. Знайти людину, яка б відповідала всім вимогам і хотіла б тут працювати, не так просто.
«У нашої служби своя специфіка, — ділиться спостереженнями В'ячеслав Козка. — Часто буває, що люди, які переводяться до нас після кількох років служби в міліції чи Збройних силах, просто не витримують і через деякий час звільняються. Всім зрозуміло, що контингент, з яким доводиться працювати адміністрації закладу, «не святий». Буває, що молодим співробітникам доводиться докладати зусиль, аби стримувати емоції. Уявіть лише, що було на душі у нашого працiвника, в якого злодії обікрали квартиру і винесли з неї все, навіть одяг, коли він побачив на одному iз заарештованих квартирних злодіїв свої туфлі та майку. Втім людина, яка пропрацювала у нас більше п'яти років і розуміє, що їй вже треба спокійно трудитися до отримання вислуги, починає ставитися до своєї роботи більш філософськи. Вона вже бачить в ув'язнених не лише злодіїв, яких треба стерегти, а ще й людей».
Незважаючи на привітне ставлення адміністрації, перебування у стінах слідчого ізолятора справляє гнітюче враження. Аура цього закладу важка. Тож коли за мною клацнув замок і я опинився на тихій вулиці, то не зміг стримати полегшення. Все. На волі.
Чернігівський слідчий ізолятор — пам'ятка архітектури початку XIX століття. Один із найстаріших виправних закладів в Україні, збудований у 1806 році.
Перший тюремний замок у місті було побудовано ще в 1705 році. Три сотні років заклад виконував свої функції за всіх правителів і режимів. Серед відомих осіб, які свого часу перебували у його стінах, — В'ячеслав Чорновіл, генерал-утікач Олексій Пукач, родичі Юлії Тимошенко.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
