Навіщо я притяг той розкурочений ткацький станок додому на Липки наприкінці дефолтівського літа? «Бо дурень єси», - самокритично казали колись мандрівні дяки.
Стояли кросна у кутку біля ліфта, стояли, бо не могли в нашому кублі їм ради дати, аж поки батько не проявив ініціативу. І поїхали у сміттєзбірнику до загальної геєнни останні залишки побуту тих, хто жив якраз навпроти Ігоревої могили у Немирівці...