Не встигло Міністерство освіти та науки відійти від провального експерименту з тестування майбутніх абітурієнтів, як навколо українських ВНЗ зріє новий скандал. Цього разу його ініціаторами збираються стати недержавні навчальні заклади, причому обіцяють надати широкого міжнародного розголосу. Минулого тижня Конфедерація недержавних вищих навчальних закладів України (поєднує близько 40 ВНЗ) звернулася в ЮНЕСКО з проханням захистити приватні ВНЗ від виконуючого обов'язки міністра освіти Станіслава Ніколаєнка. В зверненні вказується, що своїми діями міністр грубо порушив міжнародну конвенцію 1960 року, яка покликана усунути будь-яку дискримінацію в освіті.
Про конфлікт між «приватниками» і профільним міністерством відомо давно. З приходом у міністерство Ніколаєнко пообіцяв узяти курс на «поліпшення якості освіти в країні». Головною ж причиною цього самого «неякісного рівня» чомусь стали комерційні ВНЗ. Боротьба із проблемною освітою поступово перетворилася на справжнє соцзмагання - за рік, за інформацією самого Міносвіти, обструкції піддали близько сотні ВНЗ та їхніх філій. Звичайно, боротьба за чистоту рядів у ВНЗ - справа потрібна й корисна. Якби не кілька важливих «але». По-перше, приїжджі чиновники з Києва дивним чином звертали увагу винятково на приватні ВНЗ, чомусь випускаючи з виду державні. По-друге, масові перевірки цих самих «приватників» мали цікаву передісторію.
Торік Міносвіти й науки настійно рекомендувало недержавним ВНЗ пройти перереєстрацію й прийняти нову форму власності - «установи». Головний зміст нововведення - засновники ВНЗ втрачали більшу частину управлінських функцій. А керівники навчальних закладів повинні були призначатися з відома державних органів. Навіщо міністрові Ніколаєнку знадобився такий ненав'язливий спосіб контролю над ВНЗ? Недержавна освіта - це не тільки суспільно корисна річ, а й ринок з більшим обігом. За результатами минулого року, доходи українських приватних ВНЗ перевищили позначку один мільярд гривень. Тому цілком зрозуміле бажання контролювати такі фінансові потоки на додачу до 9,2 мільярда гривень державних коштів (саме стільки одержить Міносвіти з Держбюджету-2006).
Погодилися на перереєстрацію не всі ВНЗ. Деякі, як, наприклад, найкрупніша академія управління персоналом, навіть вирішили відстоювати свої права в судовому порядку. Причому небезуспішно - суди різних інстанцій визнали необгрунтованими ініціативи Міносвіти з перереєстрації. Правда, такі борці за справедливість першими й потрапили в списки перевірок iз заздалегідь відомим результатом. «Недержавним ВНЗ завжди доводилося нелегко у стосунках із профільним міністерством, але такої кількості перевірок, починаючи від вищої атестаційної комісії й закінчуючи податковою з міліцією, не було навіть в епоху, яку зараз прийнято називати «злочинним кучмізмом», - ремствує представник одного із приватних ВНЗ.
Водночас «приватники» вказують, що звертаються в ЮНЕСКО не від гарного життя. Просто в Україні їхнє прохання об'єктивно розібратися в конфлікті з Міносвіти залишилося без відповіді. Хоча писали й Президенту, і Прем'єру, і в інші високі кабінети. І це при тому, що, за результатами минулого року, недержавні ВНЗ заплатили до бюджетів різних рівнів близько 2 мільярдів гривень.
Утім діра в бюджеті, яка може утворитися з вини чиновників, - це зовсім не єдина проблема масового цькування приватних ВНЗ. У системі недержавної освіти сьогодні задіяно близько 25 тисяч викладачів і 14 тисяч інших фахівців. Не секрет, що рівень заробітної плати в приватників перевищує оклади в державних ВНЗ. Із чого напрошується зовсім не риторичне запитання - чи готова держава в особі Міносвіти забезпечити гідну роботу цим людям? Навряд чи міністр Ніколаєнко готовий на нього відповісти.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
