Молитву перед Свято-Софійським собором провадять священики традиційних церков. (автора.)
Християнські центри, де створено умови для цікавих зустрічей, перегляду фільмів, ознайомлення з новинками літератури й релігійною пресою - не новина для світу. Скажімо, Центр комунікації і культури (ECCC) уже 5 років діє у Варшаві. У цьому католицькому закладі, оснащеному сучасною технікою, щороку удосконалюють свою майстерність сотні журналістів, психологів, менеджерів християнських видань різних конфесій з Центральної та Східної Європи. «Ми служимо журналістській спільноті і через неї - суспільству, - каже співробітник Центру отець Артур Колодзєйчик. - Передусім це обмін досвідом, закоріненим у різних народних і релігійних традиціях. Найбільшим скарбом нашого Центру є спілкування і постановка питань, на які можна отримати відповідь у колег або експертів, яких запрошують для проведення занять». Центр має багату бібліотеку та відеотеку праць польських та закордонних журналістів.
Центр православної культури відкрили у 1999 році i в Білостоку (Польща). Він міститься в 5-поверховому будинку, де є конференц-зал, бібліотека, архів, музей і невеличкий готель.
У Росії подібні центри підтримує держава. Упродовж 1998-2005 року центри православної культури були створені майже в кожній області РФ. Там влаштовують лекторії, гуртки традиційного мистецтва, мистецькі виставки, збирають відповідні книжки і фільми, розробляють методики викладання «християнської етики» та паломницькі маршрути для молоді російськими святинями. «Головна мета центру - ввести дитину у світ національної культури, - сказано в документах Центру православної культури Сєвєродвінська. - Тому тут розвивають три основні напрями: азбука моральності, літопис рідного краю, знайомство з традиційними ремеслами».
В Україні найпотужніший центр - «Ліствиця» в Дніпропетровську. Як і його російські відповідники, він називається «Центр православної культури». Тут є велика книгозбірня видань з богослов'я, філософії, педагогіки й мистецтва, представлена також на iнтернет-сайті. У 2001 році створене творче об'єднання «Ліствиця-Парадиз», що знімає відеофільми про святині Наддніпрянщини. У центрі систематично зустрічаються і спілкуються вчителі, медики, соціальні працівники.
У греко-католиків і православних однакові канони, система ієрархії, свята, обряди, наголошує доктор богослів'я Дмитро Степовик. Ініціатори нового Центру вважають, що громадська організація, не пов'язана ні з державними структурами, ні з якоюсь певною конфесією, зможе налагодити співпрацю між розколотими частинами єдиної тисячолітньої Української Церкви. Хоча, як зазначив один iз співорганізаторів «круглого столу» Святослав Варення, предстоятелі київських церков розуміють, що в роз'єднанні їхній вплив на стан суспільства набагато менший, ніж міг би бути у цілісної Помісної Церкви.
Предстоятель УПЦ КП, Патріарх Філарет:
«Відновлення братніх почуттів між православними і греко-католиками можливе на основі християнської любові... Така любов, підкріплена справами, зможе сприяти єдності Русi православної та Русi греко-католицької...»
«Церква Київської традиції сягає корінням часів князя Володимира Великого, - сказав у вступній доповіді на «круглому столі» протоієрей Іван Рибарук (Криворівня, Івано-Франківщина). - Сьогодні маємо говорити кожному про те, що ми єдині. Коли ми сформуємо це бачення - воно діятиме вже саме, як модель, у різних сферах громадсько-церковного життя». Кожна Церква має свої особливості, зокрема національні. Українська Церква, яка у своєму корені об'єднує церкви київської традиції, за висновком релігієзнавця Олександра Сагана, вирізняється демократизмом, віротерпимістю, незалежністю від світської влади; високою освітою духовенства і мирян. Тільки хто з нинішніх пересічних «відвідувачів церкви» знає про ці особливості своєї традиції? Немає ще в «місті на семи пагорбах» Українського музею церковної історії й мистецтва, не продаються у книгарнях видані масовим накладом книги і диски з фільмами про українських святих праведників, видатних діячів Церкви. Усе це якщо і є, то розпорошене, і уявлення про цілісність духовної спадщини народу не дає...
Засновники Центру почали з простого - з упорядкування каталогів фільмів і бібліографії книг, інтернет-розсилки новин. Як тільки з'явиться постійне приміщення, активісти розмістять там книгозбірню, зібрання записів християнської української музики й відеотеку, облаштують читальню. Це все стане своєрідною базою для постійних зустрічей, лекторіїв, семінарів. Адже одна з основних цілей Центру - «надавати громадським діячам, журналістам, науковцям, учителям і всім зацікавленим достовірну й багатопланову інформацію про життя традиційних церков України та взаємини між ними». Також Центр упорядковуватиме спадщину видатних українських церковних подвижників - митрополита Іларіона (Огієнка), Патріарха Мстислава (Скрипника), Патріарха Володимира (Романюка), митрополита Андрея Шептицького та інших; українських святих і блаженних, які сприяли об'єднанню Церкви. Збиратиме документи про Українську церкву в діаспорі і налагоджуватиме контакти з різними мирянськими спільнотами і братствами.
На «круглому столі» пролунало стільки конкретних пропозицій і запрошень до співпраці, що стало очевидним: такого заходу дуже чекали. «Працюючи з дітьми, важливо наголошувати на нашій київській традиції, - вважає голова молодіжної комісії Стрийської єпархії УГКЦ отець Олег Кобель. - Діти виростуть і будуть свідомі нашої спільності». Викладачка недільної школи київського Патріаршого собору святого Володимира Аліна Андрусенко запропонувала «дружити школами», тобто водити вихованців недільних шкіл у гості до дитячих осередків у інших парафіях. Братчик осередку «Неопалима Купина» (УАПЦ, Львів) Володимир Фриз запросив молодь у паломництво по святинях Львівщини і нагадав, що українські монастирі, церкви, мироточиві й чудотворні ікони, незалежно від нинішньої належності, - це надбання всієї Помісної Церкви. «Ми налагодили контакт iз братством Московського патріархату, ходили один до одного в гості, - розповів Андрій Когут iз Луцька. - Там змінили ставлення до нашої Церкви і тепер знають, що у Київському патріархаті люди не «тільки те й роблять, що захоплюють і палять храми», як їх намагаються переконати».
Предстоятель УГКЦ, кардинал Любомир:
«У нинішній Україні серед усіх, хто відчуває приналежність до віковічної київської традиції, зріє усвідомлення, що оте нове сяйво слави Божої «на нашій - уже своїй - землі» може і повинно променіти з єдиної Київської церкви».
Львів'янка Анна Трофімова похвалилася досвідом Центру мирянського лідерства, де керівники мирянських спільнот опановують ази менеджменту й стратегічного планування. Є двотижнева Літня школа мирянського лідерства і Школа лідерства для підлітків, де вони відкривають для себе Бога і завдання християнина у світі. «Ці школи відкриті для всіх», - наголосила Анна і запросила до участі в них лідерів молодіжних рухів різних конфесій. Вона поділилася планами організувати екуменічну Школу мирянського лідерства на базі досвіду УГКЦ. А отець Іван Гуня (Тернопіль, УГКЦ) зізнався, що греко-католицька молодь потребує «глибшого пізнання східних традицій нашої Церкви, глибшої східної молитви і духовності». І запропонував православним побратимам організувати спільне паломництво по Центральній і Східній Україні.
Окрема тема - реабілітаційні центри для тих, хто лікується від наркоманії та алкоголізму. Таких центрів, що базувалися б на досвіді традиційних церков, в Україні майже немає.
«Ми живемо в країні, де посіяно каміння замість зерна. Як говорити з народом, який є більшою мірою сповідником обрядів, ніж віри? Треба розбивати каміння словом, ширити інформацію», - вважає редактор православної газети «Наша віра», філософ Євген Сверстюк. Він створив газету, яка мовою культури промовляє про духовність. У цю газету, окрім православних, пишуть католики і протестанти.
Протодиякон Олег Ведмеденко започаткував новий різновид місійної діяльності - виїзд із лекціями на запрошення спільнот та світських організацій, скажімо, наукових інституцій. Отець Олег (інспектор з питань місійної діяльності Волинського єпархіального управління, УПЦ КП) керує в Луцьку біблійною школою, яку щонеділі відвідує близько 300 осіб. Він пояснює, що Божественне вчення Христове нині спотворено - як форма його, так і зміст. Форма - це духовна символіка Святого Письма, сьогодні майже ніхто її не знає. «Дискредитоване поняття смирення, тобто невипромінювання зла як шлях здобуття внутрішньої духовної сили, - розповідає протодиякон. - Переставлені місцями буква і дух, віра і обряд, форма і зміст. Ми бачимо, як обряди перетворюються в обрядовірство, а догмати - у догматизм. Служіння нашої біблійної школи полягає, у першу чергу, у відродженні духовного вчення Христового».
Архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (УАПЦ):
«Панування нормальної християнської атмосфери має бути першим етапом у творенні цієї помісної Церкви, а не якісь організаційні зрушення. Без налагодження дружніх братніх взаємин між християнами різних юрисдикцій на сьогодні нам здається неможливим просуватися далі до організаційних об'єднань.
Словом «розбиває каміння» і головний редактор екуменічного часопису «Лоза виноградна» протоієрей Іван Рибарук, який упродож десяти років веде щотижневу радіопередачу «Зустріч з Богом» і поширює касети на основі цих програм - «Слово потіхи». У бібліотеці його церкви - книжки російські, українські, католицькі, видавництв «Свічадо» та «Дух і Літера». Гості Криворівні бачать на церкві меморіальні дошки греко-католицькому митрополитові Андрею (Шептицькому), православному патріархові Володимиру (Романюку) і греко-католицькому священикові Олексі Волянському, який служив у православному храмі.
Харківська єпархіальна бібліотека УАПЦ святого Бенедикта Нурсійського (спільного і для західних, і для східних християн) отримує поповнення від православних, греко-католицьких і римо-католицьких видавництв, передплачує і зберігає християнську періодику. «У звичайних бібліотеках Харкова бракує видань про історію України тих часів, які досить однозначно висвітлювалися за радянських часів і не було протилежної думки, наприклад, українців діаспори, - розповідає харків'янин Дмитро Шаповалов. - Студенти й дослідники, які хочуть працювати з цією тематикою, приходять до нашої бібліотеки. Тут також відбуваються семінари про спадщину святих отців. Наша практика показує, що це один із фундаментів, на якому можна будувати розуміння церковної єдності». Нещодавно єпархія започаткувала новий проект - сайт релігійної інформації, позбавленої конфесійної упередженості. Однією з головних цілей Київського центру, на думку Дмитра, має стати допомога світським ЗМІ у висвітленні релігійної тематики: «Іноді те, що звучить по радіо, ТБ або друкується в газетах, дуже далеке від дійсності. Просто у журналістів не було повноцінного джерела інформації і вони не знали, куди звернутися за кваліфікованою і неупередженою порадою».
Слово молитви також «точить камінь». Це відчули учасники молитовного руху «Схід і Захід в єдності під покровом Пресвятої Богородиці», які щомісяця збираються перед стінами Свято-Софійського собору в серці Києва. Тут разом моляться за єдність і зміцнення християнської любові віруючi п'яти церков України (УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УГКЦ та РКЦ). «Якщо людина не має страху, а має віру, мир до всіх, а в першу чергу до братів і сестер у Христі, вона прийде на цю молитву, - каже парафіянка одного з храмів УПЦ Московського патріархату Алла Островська. - Це має бути спільний молебень по всій країні. Щоб, як казав Мойсей, попереду народу йшов Бог. Оця молитва і буде єднати весь народ України».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
