Мавка-заводій

03.06.2006
Мавка-заводій

Валентина Токарчук. (Фото автора.)

      Ліс, лісник — слова чоловічого роду. І тому не зовсім звично звучить: головний лісничий Кіровоградської області — Валентина Токарчук. І справді, головних лісничих обласних господарств — жінок — у нашій країні всього лише двоє — у Кіровоградській та в Херсонській областях. Валентина Токарчук розповiдає «УМ» про магiю професiї, про те, чому вирубують 100-рiчнi дуби i скiльки лiсiв бракує Українi для екологiчного балансу.

 

«Влітку всією сім'єю ми спали під дубами»

      Про свою професію, нетипову як для жінки, пані Валентина розповідає просто: мабуть, це доля. «Мої батьки працювали хоч і не лісниками, але в лісництві: мама на лісорозсаднику, тато — там же водієм. До семи років жили в лісі, влітку всією сім'єю спали на вулиці під дубами, — розповідає Валентина Токарчук. — Я часто залишалася сама вдома, цікавилася точними науками й після школи спробувала вступити на фізмат. Не набрала балів, відразу забрала документи. Через кілька місяців дізналася, що був недобір і брали всіх... Наступного року за направленням вступила на лісогосподарський факультет Київської сільгоспакадемії. Потім — в рідну область. Тут вийшла заміж, із задоволенням працюю». До речі, чоловік Валентини теж лісівник, точніше — очолює мисливський відділ.

      «Головне хобі у мене — робота, — веде далі ліснича. — Ще з дитинства цікавилась, чому вирубують столітні дуби біля мого села. Вже тепер дізналась відповідь: це був стиглий ліс, який невдовзі міг пропасти. А так на його місці посадили нові дерева. Тепер сама відповідаю за лісовирощування, рубки догляду, відновлення лісу в цілій області».

      А щодо комфортності, то, як зізнається Валентина, і справді, не всі чоловіки легко сприймають її керівництво. Хоча з часом звикають і вони.

«На нашу галузь уперше за багато років звернула увагу держава»

      Шмат роботи, який дістався Валентинi Токарчук, — не з легких. «Наша область розташована на межі лісостепу і степу, — каже лісничий. — Збільшенням лісистості займаємося впритул, адже вона у нас дуже мала — трохи більше п'яти відсотків. Науково обгрунтований показник складає 10-11 відсотків, але щоб мати таку лісистість, нам треба посадити десь 100 тисяч гектарів лісу. А це не один рік праці. І не тільки посадити, а й зберегти. Тільки цього року ми посадили 1195 гектарів молодих лісів. Тепер працюємо над створенням бази для збільшення захисного лісорозведення у наступні роки».

      Головний лісничий Кіровоградщини каже, що цього року на їхню галузь вперше за багато років звернуло увагу керівництво країни: Президент провів нараду з лісовою охороною, Кабмін схвалив Концепцію реформування та розвитку лісового господарства, прийнято рішення про передачу всіх лісів в державний лісовий фонд. «Але все не так просто. Ліси нам віддавати не поспішають. Особливо Міністерство оборони і залізничники, — каже Валентина. — Лісосмуги так і стоять (де залишились) практично нічийними. Переважно це землі сільрад, яким не до лісосмуг або які їх успішно зрубують на свої потреби. Якщо раніше ми садили 200—300 гектарів полезахисних лісосмуг, то сьогодні ми їх не садимо. Для того, щоб лісники засадили лісосмуги, окремі підприємці пропонують купувати землю...»

І в лісі без креативу не можна

      На думку Валентини Токарчук, слід змінювати культуру поведінки й мислення українців. Типове питання — а навіщо садити, якщо я все одно не побачу лісу? — виникає у багатьох наших громадян, коли ми їх запрошуємо на акції з посадки дерев, — розповідає панi Токарчук. — Слід людини усюди: 70 відсотків лісових пожеж стається саме через людську недбалість. А підпал сухої трави! Шкода неймовірна — у землі гинуть усі мікроорганізми, забруднюється повітря, горять молоді дерева. І переконати когось в необхідності лісових насаджень і екологічній цінності лісу непросто. Починати потрібно змалку, і наших сил тут недостатньо, адже потрібно змінити ставлення до довкілля суспільства в цілому. Здається, що більшість людей живуть одним днем. А в ліс, на природу потрібно їздити не лише на відпочинок. Адже коли сам посадиш у лісі дерево, то наступного разу зламати деревце рука не підніметься. Ми, наприклад, під час акції «Майбутнє лісу в твоїх руках» намагалися залучити якнайбільше кіровоградців. У результаті, для бажаючих не вистачило місця в автобусах і дерев для посадки. Тому і виходить, що сільські жителі ставляться до природи з більшою повагою: саме вони активно беруть участь у наших акціях».

      Окрім як захисником лісу, Валентина Токарчук є ініціатором і двигуном більшості акцій і неформальних заходів у лісовому господарстві області. Квіткові букети, лотереї, ідеї конкурсів, оригінальних подарунків — це все за нею. «Спочатку колеги кажуть: «От, знову щось придумала...» Бувають і незадоволені — вона придумала, а всім лісовим господарствам необхідно брати участь, щось виготовляти, співати, грати тощо.

      «Ноу-хау в лісовому господарстві стала й моя пропозиція щодо виготовлення кепок із написом «Я садив ліс». Їх ми використали під час акції «Майбутнє лісу — в твоїх руках»,— розповiдає Валентина. — Віктор Ющенко, який брав участь в акції і садив дерева, теж отримав у подарунок нашу фірмову кепку. Втілювати ідеї дозволяє і те, що керівництво щоразу мене підтримує — і забезпечує фінансово».

      За 20—30 років стажу лісівника не побачиш результатів роботи — уже стиглого лісу. Але за цей час з сіянцю вже виростає деревце, у тіні якого можна сховатися. Сьогодні ж ми користуємося дарами лісів, які були посадженi 120 років тому.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>