Червоний Кен-переможець

30.05.2006
Червоний Кен-переможець

Лауреат «Золотої Пальми» Кен Лоуч iз французькою акторкою Емманюель Беар.

      Позавчора журі 59-го Каннського фестивалю після перегляду 20 конкурсних фільмів узяло фінальний акорд цього найбільшого та найгамірнішого кінодійства світу. Голова журі, кінорежисер із Гонконгу Вонг Кар-Вай повідомив, що всі вісім членів цієї суддівської кіноколегії одноголосно визнали кращою роботою стрічку британського кінорежисера Кена Лоуча «Вітер, який розколихує ячмінь» (у Росії та в Україні стрiчка вийде в прокат під назвою «Здіймається вітер»). 69-річний Лоуч — визнаний метр англійського кіно, але оскільки він є лівим радикалом і постійно знімає фільми гноблення робiтничого класу в умовах капіталізму, то навіть ліберальні критики ставляться до його творчості дещо насторожено. «Золота пальма» є найвищою з його нагород та гідним вінцем творчості цього пристрасного, відданого своїм ідеалам митця.

      У фільмі «Вітер, який розколихує ячмінь» йдеться про боротьбу Ірландії за незалежність у 20-х роках минулого століття, про жорстокість англійських окупантів та перші кроки у становленні Ірландської республіканської армії (ІРА). Англієць iз величезною симпатією показує бажання ірландців унезалежнитися від впливів співвітчизників режисера. Це те ж саме, якби якийсь російський режисер із симпатією зняв стрічку про боротьбу військ УНР із більшовицькими ордами Муравйова та чесно показав на екрані кадри різні, яку вони влаштували в окупованому Києві. Сценарій фільму, який Лоуч написав зі своїм давнім колегою Полом Лаверті, базується на драматичній історії перетворення Союзу ірландських добровольців в Ірландську республіканську армію. Цікаво, що Лоуч є одним з останніх представників напряму соціального реалізму і задіяні в його фільмах актори не читають перед зйомками сценарій і не знають, чим фільм закінчиться. Тому вони ніби вростають у своїх героїв, проживають перед камерами їхнє життя, чим досягається найбільший рівень реалізму. Бі-Бі-Сі зазначає, що у стрічці натуралістично та великими планами демонструються тортури, яким британські солдати піддавали ірландців. Під час отримання нагороди Лоуч заявив, що його фільм проводить історичні паралелі між подіями майже сторічної давнини та теперішньою американською окупацією Іраку. «Можливо, якщо ми розповімо правду про минуле, то таким чином розкажемо і правду про сьогодення», — сказав режисер.

      Гран-прі Каннського кінофестивалю, другу за значимістю фестивальну нагороду, отримав фільм французького режисера Брюно Дюмона «Фландрія», в якому також розповідається про війну та її вплив на життя людей. У фільмі не вказано, на якому саме фронті воював головний герой, лише зазначається, що це було десь далеко, що він заглядав в очі смерті і, ймовірно, сам убивав. Режисера цікавить лише одне питання: чи після такого життєвого досвіду можна повернутися до нормального життя, стабільності, кохати і бути коханим? Цього року журі дуже здивувало фестивальну публіку та кінокритиків тим, що призи за кращу чоловічу та жіночу ролі дісталися не окремим акторам, а акторським ансамблям двох фільмів. Колективну нагороду за акторську майстерність отримали виконавиці головних ролей у фільмі іспанця Педро Альмодовара «Вольвер», а кращими акторами визнано акторський ансамбль стрічки французького режисера Рашида Бушареба «Дні слави», в якiй показано внесок солдатів із Північної Африки у визволення Франції в роки Другої світової війни. У стрічці з гіркотою розповідається, що Франція не завжди гідно віддячувала воякам з Алжиру та Марокко, які з такою відданістю боролися за її свободу.

      Кращим режисером визнано мексиканця Алехандро Гонсалеса Іньярріту за фільм «Вавилон». «Вавилон» — це символ сучасного світу, в якому зникають кордони між країнами, але поділи залишаються в серцях людей. Іньярріту вважає себе не мексиканцем, а громадянином світу. У своєму фільмі він розповідає про існуючі розбіжності між людьми на різних географічних широтах. Він показує, як люди не можуть порозумітися і як часом звичайний жест симпатії та солідарності може допомогти в нещасті. Ця стрічка також отримала нагороду екуменічного журі.

      Ніхто не заперечує артистичну та соціальну вартість фільму-переможця, але впродовж усього фестивалю незаперечним фаворитом вважали фільм Педро Альмодовара. Нагорода за сценарій, яку отримав режисер, та колективна відзнака жіночого акторського ансамблю на чолі з Кармен Маура та Пенелопою Крус — це мало, як для такого видатного фільму, вважає більшість присутніх на фестивалі кінокритиків. 55-річний Альмодовар є одним із кращих та найбільш оригінальних творців сучасного кіно. Іспанець укотре «розминувся» із «Золотою пальмою». Його останній фільм «Вольвер», назву якого перекладають і як «Повертатися», і як «Повернення», став незаперечним фаворитом у фестивальної публіки та кінокритиків уже після першого показу. Фахівці вважають цю стрічку незаперечним тріумфом Альмодовара. «І цей фільм дійсно є поверненням — до витоків, до родинного дому та до великої режисерської форми», — написав у «Газеті виборчій» метр польської кінокритики Тадеуш Соболевський. І обгрунтував свій висновок наступними словами: «Вольвер» має найкращі риси іспанського стилю бароко — одночасно і реалістичного, і фантастичного, який дозволяє, ніби нічого не сталося, переходити межу між трагедією і комедією, життям і смертю, буденним і чудом. Альмодовар, як колись Фелліні, без комплексів поєднує низьке і високе. «Вольвер» є кітчувато-пастельною мелодрамою, як перші зняті в кольорі голлівудські фільми. Це фільм у світлих тонах, який одночасно заглядає у найтемніші, найбільш сороміцькі закамарки життя. Альмодовар є великим жонглером форм. Він вибудовує сюжет, який міг би стати поживою для бульварних ЗМІ, що вишукують найдивакуватіші людські таємниці. Але одночасно режисер розмовляє з нами, як поет. Основою мелодрами є чисті, незамулені кітчем кіносимволи: вітер, вогонь, вода. Сестринські і материнські поцілунки жінок. І врешті-решт, велике прибирання, яке робиться як у кухні, так і власній душі». Усі фільми Альмодовара — про жінок, але цей є найбільш феміністичним. Фільму цілком пасувала б інша назва, яка пояснює фабулу — «Незвичні пригоди звичайних жінок». Бо це переплетіння історій звичайних сестер, матерів, бабусь, доньок та тітоньок i... духів окремих із них: звичайних домогосподарок, повій, бізнес-леді та перукарок, які з почуття жіночої солідарності вплутуються у вир несамовитих подій — вивезення вночі та закопування холодильника з трупом чоловіка однієї з них.

      На пресовій конференції після показу фільму Альмодовар заявив: «Мене виховували жінки. Я присвячую цей фільм моїй матері, оскільки їй я зобов'язаний усім у моєму житті». Бі-Бі-Сі зазначає, що режисер зібрав чудовий ансамбль акторок на чолі з Кармен Маура (мати) та Пенелопою Крус (донька). Перша повернулася з того світу, щоб попросити вибачення у другої за колишню образу. Бі-Бі-Сі вiдзначає, що у фільмі стільки добра, тепла, пристрасті, етнографії та вітряних млинів, що починає здаватися, що дух Сервантеса ніколи і не покидав меж сонячної Ламанчі, звідки походить режисер і де він знімав цю стрічку. Пенелопа Крус, яка після короткої голлівудської пригоди знову повернулася до співпраці з Альмодоваром, сказала: «Педро — мій кумир та наставник. Я щаслива, що ми знову змогли працювати разом!»

      Без нагороди залишилася Софія Коппола, фільму якої «Марія-Антуанетта» перед початком конкурсних показів пророчили перемогу. Виявляється, французькі кінокритики перехвалили її, бо фільм не здіймається вище банального переказу відомих історичних подій.

      Велику увагу на фестивалі привернув 20-хвилинний рекламний кіноролик нового фільму американського режисера Олівера Стоуна з робочою назвою «Світовий торговельний центр». Фільм розповідає про акцію порятунку після замахів 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. Це історія двох поліцейських, які виявилися ув'язненими під руїнами хмарочосів (роль одного з них виконує Ніколас Кейдж), про їхніх дружин та дітей, про неймовірні зусилля врятувати ув'язнених. Перед сеансом Стоун повідомив глядачам, що його наміром було показати терористичний замах через трагедію звичайних людей. Прем'єра фільму Стоуна відбудеться наприкінці серпня, напередодні п'ятої річниці трагічних подій.