«Київрада — це не Верховна Рада. Тут не повинно бути політики»

30.05.2006
«Київрада — це не Верховна Рада. Тут не повинно бути політики»

Олесь Довгий. (Фото Володимира СТАДНИКА. )

      У приймальні секретаря Київради завжди людно: сюди приходять поважні й сивочолі чиновники, досвідчені апаратники. А зустрічає їх зовсім молодий керівник — Олесь Довгий, новообраний 26-річний заступник київського мера Леоніда Черновецького. Олесь Станіславович приємно посміхається, жартує і запевняє, що в його кабінеті, у якому раніше працював Олександр Омельченко, привидів немає: мовляв, усе змінили, «підмарафетили» — і тепер це вже інше приміщення з новими меблями й новим мешканцем: на стіні нова картина, на шафі — фото Олеся з молодшою сестрою Оксаною. Про те, що працює в цьому кабінеті молода людина, свідчить i потужна стереосистема з плазмовим телевізором — Олесь, очевидно, полюбляє слухати музику. Однак говорили ми з секретарем Київради про інше: про його інтелігентну родину, плани щодо покращення життя киян, роботу з Леонідом Черновецьким. 

 

«Охорона з'явилася у мене вже після університету»

      — Олесю, ви із досить відомої родини, ваш дідусь — Олексій Довгий — знаний поет. Розкажіть більше про свою сім'ю, атмосферу, у якій виховувалися...

      — У мене інтелігентна українська родина. Народився я в Києві, у Михайлівському провулку, в кооперативному будинку, який побудував мій дідусь-письменник. У нас була двокімнатна квартира загальною площею 39 квадратних метрів — в одній із кімнат більшу частину займала бібліотека батька, в іншій — жив я і моя молодша сестра Оксана. Квартира наша була значно менша, ніж мій нинішній кабінет (посміхається), але ніколи не здавалося, що там було тісно — у нас завжди було багато гостей. Батько мій — учений, зараз він уже вдруге обраний народним депутатом, колись працював міністром науки. Він — доктор Наук, член-кореспондент Національної академії наук України. Мама — Лариса Михайлівна, мистецтвознавець, кандидат філософських наук, займається історією бароко. Працювала, коли я ще був маленький, у Національному музеї українського мистецтва. Я, до речі, також великий прихильник мистецтва, особливо українського живопису. У мене вдома багато картин — в основному вітчизняних авторів.

      Дідусь по маминій ліній — Михайло — теж був художником (мама, до речі, зі Львова). У деяких львівських кав'ярнях ще залишилися стіни, на яких мій дід Михайло особисто викладав картини-фрески. Інший мій дід — Олексій Довгий — відомий поет. Написав понад 30 книг, більшість віршів присвятив моїй бабусі, яку він дуже любить. Родина Довгих також має й козацьке коріння — його вивченням зараз займається мій дідусь.

      — Ви вже маєте ступінь кандидата економічних наук?

      — Саме так! Можу навіть диплом показати, якщо не вірите (сміється). Захистився у Національному авіаційному університеті. Другий університет, який я закінчив, — це Київський національний економічний університет. Навчався якийсь час я і в Англії. Потім захистив кандидатську. Зараз працюю над докторською.

      — Кажуть, що працювати ви почали на п'ятому курсі й відтоді ходили на лекції тільки з охороною...

      — Правдою є те, що я почав працювати набагато раніше, і неправдою, що ходив на лекції з охороною. Я працював усюди, де мав можливість, із самого малку — на громадських засадах, як помічник — і ніколи не мав вільного часу. Почав працювати з другого чи третього курсу. А охорона з'явилася у мене значно пізніше, після університету...

«Я не приховую, що є небідною людиною»

      — Як вам працюється з Леонідом Черновецьким? Кажуть, він досить складна людина, з непростим характером...

      — Леонід Михайлович — є нетиповим для бюрократії, для тих людей, яких ми звикли бачити в адміністраціях. Леонід Михайлович є людиною нового підходу, неординарним. Це людина, яку я дуже поважаю, і працювати з ним у команді дуже комфортно. Він — ліберал, демократ, сприймає критику і не любить підлабузництва. Він дає можливість розвиватися людям зі своєї команди. Ми всі щоденно вчимося від нього багато чого.

      — Саме він лобіював вас на посаду секретаря Київради?

      — Леонід Михайлович виносив на голосування мою кандидатуру, надавши мені кредит довіри. Перед голосуванням він відрекомендував мене, як ту людину, за порядність якої він несе відповідальність. Я пам'ятаю це, і щоденною роботою намагаюся довести, що він не помилився.

      — І ви дійсно пройшли через детектор брехні?

      — Клянуся! Я навіть не знав, коли буду його проходити. Це сталося зненацька, несподівано для мене. Леонід Михайлович запросив мене до себе й запропонував пройти детектор брехні. Більше того, він пройшов його сам. Нічого страшного там не відбувалося — я щиро відповідав на усі запитання. Якщо ти боїшся, значить, ти щось приховуєш. У мене такого немає. Я не приховую того, що є небідною людиною. Тому переді мною на цій посаді не стоїть мета збагатитися. Розумію, що я молода людина, якій довірили досить серйозний шмат роботи. І що нас зовсім незабаром почнуть запитувати, що ми, окрім того, як давати обіцянки, ще робимо.

«Ми повинні ділити не владу, а відповідальність»

      — Політична картина в Київраді не для багатьох прийнятна: кияни на виборах в основному голосували за «помаранчеві» сили, зокрема за БЮТ, а коаліція вийшла «помаранчево-синьою». Чи не здається вам, що це не зовсім чесно по відношенню до столичних виборців? Очевидно, вони не на це розраховували.

      — Тут я з вами не згодний. Кияни голосували не тільки за БЮТ, а й за Партію регіонів, Блок Леоніда Черновецького, «Нашу Україну», ГАК, Блок Литвина, Соціалістичну партію... Наша принципова позиція, що Київрада — це не Верховна Рада. Тут не повинно бути політики — «помаранчевої» чи «блакитної». Тут — господарство, яке ввірене цим людям киянами і яке повинно ефективно працювати на благо громади. Кожна людина, яка працює в Київраді, повинна нести відповідальність перед киянами за те, що відбувається у Києві. У нас немає опозиції, коаліції, більшості. Є депутати, які хотіли одразу конструктивно працювати на благо киян. А є інші депутати, які замість того, щоб займатися житлово-комунальним господарством і нагальними проблемами, граються у політику. Як тільки члени цієї фракції («а ля опозиційної») скажуть, що політика закінчилася, ми хочемо працювати й допомагати киянам, ремонтувати ліфти, боротися із заторами, підвищувати якість води, оптимізувати витрати, займатися лікарнями, — усе буде нормально.

      Я не від вас першої чую запитання, чи справедливо це по відношенню до киян? Ця фракція демонструвала своє небажання співпрацювати з мером і з його командою тільки тому, що лідерами цієї фракції було задеклароване бажання об'єднатися з фракцією Черновецького й залишити всіх решту поза межами цього об'єднання. А це неможливо! Це найлегше, що можна зробити, — об'єднатися двом найбільшим фракціям. Такий підхід свідчить про бажання поділити владу. Це неправильно. Ми повинні ділити не владу, а відповідальність. Не можна нехтувати жодним киянином — ні тим, який проголосував за соціаліста, ні тим, хто за Литвина голосував. І той киянин, який вважає, що його лавочку відремонтує краще представник БЮТ, нічим не гірший від того, який проголосував за Партію регіонів. Фракція БЮТ задекларувала в Київраді, що вони готові співпрацювати, якщо все буде поділене на «помаранчеве» й «блакитне», — київський міський голова не може допустити такого.

«Головне для нас — налагодити ефективний діалог із киянами»

      — Якось ви сказали, що Київ для вас — це тільки «перша вершина». Що ви мали на увазі?

      — Я мав на увазі не себе особисто, а нашу команда. У разі, якщо ми покажемо на прикладі Києва, що здатні змінити на краще ситуацію реальними показниками, а не балачками, і люди відчують добрi змiни, то це буде лише першим нашим кроком до змін в Україні. Якщо ти щось робиш добре, сусіди про це знають і хочуть це запровадити в себе. Через 5 років будуть нові вибори. Якщо нам вдасться навести порядок у Києві (а я переконаний, що нам це вдасться), було б правильно наводити порядок і там, де його немає (посміхається). Але це далека перспектива.

      — А чи існує вже якийсь певний план розвитку міста?

      — План розробляється, над ним працює велика група людей. Програму розвитку міста ми зможемо презентувати вже найближчим часом. Зараз ви маєте можливість спостерігати всілякі дії — можливо, десь і не стандартні, якими нова команда намагається налагодити ефективний діалог із жителями Києва. Налагодити систему збору інформації з найболючіших питань і за допомогою цього дослідження, аналізу розставити акценти й пріоритети. Бо не можна говорити, сидячи в кабінеті, як ефективно розвивати ту чи іншу галузь, — потрібно запитати киян, відмоніторити це питання. Тобто те, що стосується першочергових наших дій, — це вивчення й розуміння проблем киян. Можливо, хтось сміється із цих громадських слухань, я не раз читав іронічні відгуки. Але це не піар, повірте мені. Це бажання працювати з киянами й почути все те, що за багато років у них наболіло. Ми зіштовхнулися з тим, що та кількість людей, яка працювала у КМДА над зверненнями киян, не могла фізично опрацювати й 10 відсотків того, що люди хочуть сказати. Тому ми збільшуємо вдесятеро ці структурні підрозділи і запровадили громадські слухання як під міською радою, так і в кожній районній адміністрації.

      Для нас є першочерговими питання і будівництва соціального житла, і проблема «Еліта-Центру», і вирішення проблем із транспортом, заторами на київських вулицях, знаходження нових джерел для збільшення бюджету, детінізація економіки й багато іншого.

      — А як вам працюється в колишньому кабінеті Олександра Омельченка?

      — Це не кабінет Омельченка. Це кабінет секретаря Київради, заступника київського міського голови Олеся Довгого. Все, що ви бачите в ньому, несе свіжий, новий подих і відображає, певним чином, мене. Але ніяким чином не асоціюється з попередником Леоніда Михайловича.

      — А чи передавали вам ці попередники справи? Ви з ними спілкувалися?

      — Ви відслідковували нашу передвиборчу кампанію, і приховувати не доводиться: нам «з боями» колишні керівники не те що передавати справи не хотіли, віддавати владу не збиралися.

 «У нашій дружбі з Андрієм Ющенком немає ніякої меркантильності»

      — Про вашу дружбу з Андрієм Ющенком ходить багато чуток...

      — Не мучте мене... (зітхає) Із Андрієм (я вже усім це казав!) у мене немає жодних проблем, окрім того, що всі журналісти про нього допитуються. Андрій — мій друг, я його щиро шаную і дружу з ним ще задовго до того, як його батько став Президентом. Ця дружба не несе нічого більшого, ніж просто людські дружні стосунки. І як би хтось чогось не шукав, у нашій дружбі немає ніякої меркантильності або комерційної жилки чи навіть натяку на це. Андрія я вважаю моральною, порядною i цікавою людиною.

      — А коли востаннє з ним бачилися?

      — Скажу чесно, я останнім часом не бачуся ні з ким зі своїх друзів, оскільки живу на роботі. Але маю велику надію побачитися найближчим часом.

 

ДОВІДКА «УМ»

      Олесю Довгому 26 років, киянин. У 1997-му році він із відзнакою закінчив київську школу №58. У тому ж році визнаний кращим студентом Bournemouth Tutorial College. Закінчив Національний авіаційний університет, Київський національний економічний університет. Із 1997 по 2004 роки був референтом, секретарем, віце-президентом Української асоціації молодих юристів. У 2001—2003 роках працював у Державному університеті інформаційно-комунікаційних технологій на посадах наукового, старшого наукового співробітника науково-аналітичного центру, виконував обов'язки доцента кафедри економіки. 2004 — 2005 роки — старший науковий співробітник Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору. З грудня 2005 року займав посаду директора з питань розвитку Міжнародної громадської організації «Міжнародний центр перспективних досліджень». Кандидат економічних наук. Досконало володіє англійською мовою.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>