Шлях крізь Биківню

23.05.2006
Шлях крізь Биківню

      «Нам необхідно знати правду. Чому без війни наша нація втратила понад 10 мільйонів людей», — сказав Віктор Ющенко на мітингу-реквіємі вшанування жертв комуністичного терору у Биківні. У своєму слові перед кількатисячною громадою глава держави наголосив, що трагедія Биківні стоїть в одному ряду із такими злочинами, як Освенцим, Бухенвальд чи Дахау... «Сьогодні ми говоримо не тільки про Биківню, а й про Вінницькі, Харківські, Сумські, Львівські могили. Вони є не тільки в кожному обласному центрі, а й у райцентрах. Це свого роду «філії» Биківнянських могил».

      Вшанувати пам'ять загиблих до биківнянського меморіалу загалом прийшли понад 2 тисячі чоловік. Ієрархи українських церков відслужили панахиду біля братської могили.

      Із 1936-го по 1941 рік у цьому сосновому бору на схiдній околиці Києва щоночі закопували трупи розстріляних енкаведистами політв'язнів. Для цього тут облаштували спеціальну зону для таємних поховань. В архіві Київських землеупорядних служб зберігається документ про виділення земельної ділянки столичному НКВС у 19-20 кварталах Дарницького лісництва біля села Биківня — «для спецпризначення». Перші жертви закопані тут ще в кінці 1920-х років, їх привозили з Лук'янівської в'язниці.

      B ямах між корінням сосон поскидали тіла близько 100 тисяч убитих у катівнях НКВС. Десятиліття потому негода вимивала з тутешнього піщаного грунту кістяки. Однак і кількість жертв, і «політичну приналежність» ініціаторів кривавих розправ було оприлюднено лише через півстоліття після злочину.

      Довгий час радянські органи держбезпеки переконували стурбованих місцевих мешканців, що в страхітливому лісі поховано жертв нацизму. Утім саме німці, зацікавлені у викритті попереднього режиму, оприлюднили дані власних розкопок велетенського кладовища в Биківні, що розтяглося на 15 тис. кв. м. Ще у вересні 1941 року про нього в газеті Berliner Morgen Zeitung написав П.Кольмус.

      Коли влада знову стала радянською, у Биківні в різний час «працювали» три державні комісії, які «намагалися дізнатися правду» про масові поховання. Тим часом поет Василь Симоненко з однодумцями з Клубу творчої молоді «бунтував людей», поширюючи інформацію про не вигаданих, а реальних винуватців злочину. У 1963 році поет помер після жорстокого побиття невідомими. А в травні 1968 року на узбіччі дороги перед лісом опікуни серпасто-молоткастої свідомості встановили камінь із написом: «Тут поховано 6329 радянських воїнів, партизанів, підпільників, мирних громадян, закатованих фашистськими окупантами у 1941—1945 рр.».

      «Вікно в пам'ять» відкрилося наприкінці 1980-х. Отож сьогодні завдяки історико-просвітницькому товариству «Меморіал», науковцям і публіцистам правда про Биківню доступна всім. А в день пошанування жертв комуністичних репресій сюди, як до символічно-центрального місця пам'яті поблизу столиці, приходять родичі й близькі загиблих у концтаборах Сибіру й Соловків, а також дисиденти-шістдесятники, які й самі пройшли митарства «радянського перевиховання».

      «Нам треба перестати боятися говорити про нашу історію. Нам треба написати правдиві сторінки цієї історії», — сказав глава держави, пожалкувавши, що автошоу й концерти зірок сьогодні збирають більше людей, ніж вшанування пам'яті. «Але я говорю це не як докір нації, — сказав Президент. — Прийде день, коли десятки тисяч українців приходитимуть на Биківнянські могили, щоб вшанувати загиблих».

      2001 року Кабінет Міністрів України, на той час очолюваний Віктором Ющенком, прийняв постанову «Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». А днями Ющенко-Президент підписав указ про надання «Биківнянським могилам» статусу національного заповідника. Рік 2005 став знаковим для об'єктивізації знань про минуле — вперше на державному рівні поставлене питання Інституту національної пам'яті, осучаснення й підтримка музеїв, створення меморіалу жертв Голодомору. А в переддень цьогорічного Дня пам'яті жертв комуністичного терору за дорученням Президента та на виконання двох його указів уряд прийняв рішення про створення Інституту національної пам'яті як центрального органу виконавчої влади. Прес-служба Президента повідомляє, що, згідно з рішенням Кабінету Міністрів, новоутворений Державний комітет національної пам'яті має опікуватися низкою питань, серед яких: забезпечення реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті українського народу, координація діяльності інших органів влади, допомога у всебічному вивченні історії української нації та поширення об'єктивної інформації про історію України у світі. Новий Держкомітет також працюватиме над увічненням пам'яті жертв голодоморів і політрепресій в Україні та учасників національно-визвольної боротьби.

      «Цей проект зовсім новий для нас, — сказав кореспонденту «УМ» міністр культури Ігор Ліховий. — Це буде орган виконавчої влади, якого ще не було в Україні». На думку міністра, одним iз основних завдань новоствореного комітету буде координація зусиль різних міністерств і музеїв. Адже музеї і заповідники сьогодні розділені між кількома органами виконавчої влади і потребують координування. Питаннями національної спадщини, історії України сьогодні займається Академія наук, Міністерство культури і туризму, Мінбуд. Міністр не заперечує, що започаткування інституту національної пам'яті може стати відправною точкою у зміні ставлення до історичної спадщини в Україні, утім, наголошує, що це «тільки форма, вектор» і наповнювати його конкретною роботою буде непросто, адже в штатах обласних держадміністрацій не передбачено підрозділу, який займався б питаннями збереження культурної спадщини. «Минулого року питання про стан пам'яткоохоронної діяльності тричі виносилося на засідання Верховної Ради. Більшість депутатів не голосували, вони не бажають впливати на ситуацію», — розповів міністр культури.

      У Биківні Президент оголосив ім'я голови новоствореного державного комітету національної пам'яті. Ним став академік Ігор Юхновський — знакова постать української науки й громадського життя, депутат від фракції «Наша Україна», голова Всеукраїнського об'єднання ветеранів.

  • «Устина могила»

    На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>

  • Легіон січовиків

    У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>

  • Поховали Гію

    Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>

  • «Афганська» родина без Олега

    «...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>

  • Криваве Вогнехреще

    Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>