Щасливий «натурпродукт»
Олесь Заднiпровський про театр i свої 50 Людмила ГУРЕНКО   

Перефразовуючи героїв фільму «Москва сльозам не вірить», можна стверджувати напевно, що у п'ятдесят життя в мистецтві тільки починається. Досвід — величезний, бажання працювати — ще більше, словом, у цьому віці загроза нового творчого підйому для людини по-справжньому творчої дуже навіть реальна. Цьогоріч народний артист України Олесь Задніпровський відсвяткував п'ятдесятирічний ювілей, а нещодавно потішив своїх прихильників новою цікавою роботою на кону — роль слуги Осипа у гоголівському «Ревізорі» була досить несподіваною навіть для тих театралів, які за сценічною долею Задніпровського слідкують не один десяток років. Сам же Олесь Михайлович завжди наголошував на тому, що всілякі там амплуа — герой-коханець, комік чи трагік — це не для справжнього актора, який мусить уміти бути різним. 12 грудня в театрі імені Івана Франка — бенефіс Олеся Задніпровського у виставі«Я, Генрі ІІ».

«Мамапапасинсобака», Дроздова, Нейолова, Чулпан і всі-всі-всі...

Любов московського «Современника» і київських театралів уже 5 років триває на регулярній основі. Постійність, якою сьогодні можуть похвалитися небагато театрів. Цього разу «Современник», яким понад 30 років керує тверда жіноча рука Галини Волчек, приїде в Київ 27—30 листопада і знову орендує франківську сцену. Зірок очікується непристойно багато — Марина Нейолова, Олена Корікова, Чулпан Хаматова, Авангард Леонтьєв, Ольга Дроздова, Галина Петрова, а вистав усього дві.