Депутати змінюються, а ми залишаємося...

06.05.2006

      Відомий вислів давньоримського чиновництва про цезарів, який у перефразованому вигляді винесено у заголовок цього матеріалу, є цілком актуальним і для сучасних реалій в українському парламенті. Уперше в історії Верховної Ради найвищий законодавчий орган країни чотири місяці поспіль працює без кошторису, бо чиновники не дають його приймати. Як пояснив «УМ» політолог Євген Костенко, добре обізнаний з нюансами «апаратної кухні» ВР, така ситуація склалася через те, що парламентські чиновники... заборонили видавати народним депутатам проект кошторису на 2006 рік.

 

      За словами пана Костенка, проект Постанови «Про кошторис видатків на здійснення повноважень Верховної Ради України в 2006 році» за №9112 від 16.02.2006 р. вже наступного дня (тобто 17 лютого) за дорученням керівництва парламенту було надруковано Головним управлінням документального забезпечення Апарату ВР тиражем 550 примірників. Тобто їх «з головою» вистачало для кожного парламентарія, плюс зацікавленим службам тощо. Примірники отримав завідувач сектору документального забезпечення та реєстрації учасників пленарних засідань пан Дегтяр i... відмовився передавати вже надрукований проект нардепам. Мовляв, немає дозволу заступника керівника апарату ВР Ясенчука. Цікаво, що невдовзі цей текст проекту постанови таки був зареєстрований, але при цьому з ним неможливо ознайомитися навіть на сайті Верховної Ради, бо електронну версію кошторису не розмістили в базі даних «Законопроекти».

      Ситуація ідіотична. Звернення народного депутата Юрія Кармазіна до спікера Володимира Литвина із закликом припинити порушення так i зависли у повітрі. Та й узагалі ще чинний тодi Голова Верховної Ради три місяці не реагував на депутатські запити. Тож між парламентаріями, повноваження яких добігають кінця, поширюються чутки i припущення. За однією версією, прийняття кошторису досі блокується через особисту зацікавленість спікера Литвина покерувати бюджетом Верховної Ради в ручному режимі, за іншою — справа у фінансах. Адже без кошторису економиться більше 4 мільйонів гривень за рахунок фонду оплати помічників-консультантів народних депутатів. У порівнянні із фондом зарплати народних обранців та працівників апарату ВР фонд помічників підвищується із запізненням на півроку і більше. I ці кошти можна використати саме на преміювання апаратників.

      Євген Костенко стверджує, що, окрім апаратників, у цьому можуть бути зацікавлені й комуністи. «Червоні» нардепи практично не мають своїх помічників-консультантів, що видно по інтенсивності їхньої законотворчої роботи. Й тому не зацікавлені у збільшенні цього фонду оплати, бо кожен окремо передає «свою» частку (виділену на зарплатню для його помічників) представникам регіональних парторганізацій, оформленим як помічники-консультанти. Таким чином, комуністи можуть зменшувати витрати на утримання партії й говорити своїм виборцям та однопартійцям за межами Верховної Ради, що отримують по 4 тисячі гривень, у той час, як з урахуванням премій за економію, до свят і відпусток отримують по 10—20 і більше тисяч гривень.

      «Цей приклад блокування роботи Верховної Ради засвідчує потребу змінити недолугу практику, яка існує в Україні, на відміну від парламентів європейських країн. Бо у нас усіх заступників керівника апарату ВР, керівників управлінь i відділів та їхніх заступників призначає не призначений парламентом керівник апарату, а особисто голова Верховної Ради. У якого, через зайнятість, часто не доходять руки, щоб поставити на місце чиновників, які забули свої посадові обов'язки i зарвалися», — переконаний політолог Костенко.

      От i виходить, що деякі чиновники перейшли всі допустимі межі, і більшість депутатів сприймаються ними лише як статисти, які після складання повноважень підуть звідси назавжди. А от вони, апаратники, залишаться, багато хто з них працює тут іще з радянських часів. Та й спікера іноді можна пожаліти, особливо коли він постійно не отримує відповідь на власне доручення типу «прошу невідкладно повідомити, чому не виконується моє доручення»...

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>