Рокери i публiка — єдинi

21.11.2003
Рокери i публiка — єдинi

«Кому вниз» на «Екзистенцiї»: практично ексклюзив.

      Стільки чуток, які ходили навколо цьогорічного концерту до Дня студента, напевно, не припало на долю жодної з попередніх акцій, організованих агенцією «Арт-Велес». Судіть самі: інформація про те, що «Рок-екзистенцію» проводитимуть цього року, і так викликала неабиякий фурор, адже, як відомо, цей фестиваль відбувається з дворічною перервою, і поточний рік мав бути «неекзистенційним». Ще більшу хвилю обговорення зчинило повідомлення про можливу участь у ньому гуртів, які співають російською мовою. Той, хто хоч раз побував на «Рок-екзистенції», знає, яка атмосфера там панує і яка публіка там збирається, адже це чи не єдиний рок-фестиваль, де грають винятково україномовну музику. Подібне рішення не могло не викликати незадоволення в чисельної армії шанувальників фестивалю. Один із моїх знайомих навіть сказав: «Мало їм їхніх «чайок» та «простороків», то вони вже й «екзистенцію» споганити хочуть». Як потім з’ясувалося, це була всього лиш буря у склянці води. За словами самих «артвелесівців», це була спроба втримати молодих талановитих українців, які творять російською, від переїзду до Москви, як це часто трапляється з молодими українськими талантами. Але рівень виконання тих команд, які подали заявки на участь, виявився не таким високим, як того хотілося, і від їхніх послуг довелося відмовитися. Та й сама «Рок-екзистенція» виявилася зовсім не екзистенцією, а просто концертом, який хитромудро називався «Фестиваль «Рок-екзистенція» — українському студентству». Але, незважаючи на такі невеличкі корективи, студентство в зазначений день потяглося до вже знайомого їм Палацу культури КПІ. Організатори потурбувалися, щоб кожен бажаючий зміг стати глядачем цього дійства, і зробили вхід безкоштовним. Правда, для того, аби потрапити всередину, потрібно було мати при собі запрошення, які розповсюджувалися серед навчальних закладів Києва. Як потім з'ясувалося, отримати заповітний клаптик паперу вдалося не кожному. Просто на моїх очах хлопака, який прийшов без запрошення, без зайвих розмов виклав 15 гривень за перепустку на перший день концерту.

      У перший день була музична сесія, яку вже традиційно проводять до Дня студента. Цього року глядачі не побачили таких «монстрів» української рок-музики, як «Мертвий Півень», «Плач Єремії», «Скрябін». За словами організаторів, ці гурти просто не виявили зацікавлення в акції. Не приїхали й чернівецькі «Гуцул Каліпсо» — минулорічне відкриття, хоча їх виступ планувався. Зазвичай у подібних акціях найбільше не щастить гуртам, які виступають першими, адже одразу завести публіку мало кому вдається. Цього разу першими грали рівненці з «Лос динамос», надзвичайно симпатична команда з божевільним вокалістом, який ні на секунду не переставав рухатись по сцені. А от наступний гурт досить несподівано сподобався усім глядачам. Принаймні саме «Фарбований лис» та його симпатичну вокалістку, які грають приємну суміш блюзу, джазу, року і ще хтозна-чого, найбільше обговорювали після першого дня. А коли на сцену вийшли старожили «екзистенції», гурт «Щастя», чимало глядачів організовано рвонули до сцени танцювати. На це охорона відреагувала досить стримано, дозволяючи любителям рок-музики «відриватись» у «прєдєлах разумного», що тішить, згадуючи минулорічний концерт, коли навіть стояти в проходах не дозволяли. Хмельницька «Моторолла» продовжила «розривати» публіку, а Марійка Бурмака намагалася познайомити хлопців та дівчат біля сцени. Після чого настав момент, якого чекала значна частина присутніх тут студентів. «Кому вниз». Ці слова вимовлялися з якимось особливим душевним трепетом. «Комувнизівці» виступають дуже рідко, а тут вони заграли свої нові речі, які мають увійти до їхнього нового альбому «Idem». Коли на сцені з'явився Андрій Середа, вгору здійнялися сотні рук з піднятими трьома пальцями. «Привіт братам і сестрам. І смерть падлюкам», — ось так привіталася жива легенда українського року, на що натовп схвально заревів. Кого Середа мав на увазі під кодовою назвою «падлюки», залишилося невідомим, але його підтримали. А виступ був просто вбивчий. Ті, хто до цього чув голос Середи тільки в рекламних роликах, були знесені хвилею готичного року. Я бачив людей, які всі п'ять пісень простояли з відкритим ротом, ловлячи кожне слово вокаліста і шалено аплодуючи в перервах між ними. Були й такі, що розгублено дивилися на сцену і не знали, що робити, хоча кілька хвилин перед тим весело «відривались» під «Мотороллу». Але  залишмо питання про музичні смаки на інший раз. Кому то було потрібно, той зрозумів. Коли всі розходилися по домівках, довелося чути різні думки про «Кому вниз» : «що Середа підкачав» та « круче всєх виступіл дядька в чорних очках». Ну, як кажуть, на колір і смак...

      Наступний день, як на мене, був не таким яскравим. «Квадраджесіма», Леся Герасимчук із її зайцями нічим не вразили. Цікавий момент стався, коли виступала «Крихітка Цахес»: під час однієї з пісень у солістку Сашу Кольцову полетіла... нижня білизна. Та не знітилася і, в свою чергу, почала «відстрілюватись» назад, а вдячна публіка розбирала предмети туалету на сувеніри. Як потім з’ясувалося, «Крихітка...» вирішили вбити двох зайців одночасно: і виступити перед глядачами, і зняти кадри для нового кліпу . «Гайдамаки» відіграли свою звичну програму, а коли глядачі почали викликати їх на «біс» і одночасно кричати «Кучму геть», ті виконали пісню... «Червоні вершники», яка гралась ще шість років тому в часи їх буття «Актусом». І нарешті, цвях програми — сольний виступ Олега Скрипки. Зізнаюсь, що з деяким сумнівом очікував цього моменту. Змогти «підхопити» розігріту публіку за допомогою баяна і не дати їй заспокоїтись — це не кожен зуміє. Скрипка зумів. Те, що коїлось під час його пісень, не передати словами. Декілька божевільних глядачів навіть влаштували перед сценою «пого» (панківський танок, який танцюють під загальну штовханину). Скрипка все «лабав», а присутні на все горло йому підспівували. А після виконання української версії пісні «Постій, паровозе» на сцену піднявся  Віктор Ющенко, який подарував Олегові квіти. Публіка розірвана, всі задоволені.

      Роман Малко, прес-аташе «Арт-Велесу», сказав таке: «Подібні акції ми оганізовуємо для молоді, яка чимось цікавиться, чогось хоче в житті, не живе стереотипами і просто любить хорошу музику. Це є нормальні, здорові люди, які прагнуть себе знайти».    

      Фарбований лис»: «Ми серйозно готувалися до цього концерту. Публіка просто молодець. Ми і не очікували такої реакції».

      «Щастя»: «Від подібних концертів ми чекаємо передусім свята. В Україні мало подібних концертів. Ми від щирого серця бажаємо «Арт-Велесу» конкурентів».

      Андрій Середа («Кому вниз»): «Публіка сьогодні добра. Українські глядачі завжди найкращі».

      І хай як банально звучить фраза: «Ви є творцями нашого майбутнього», яка пролунала зі сцени з уст однієї з посадових осіб, вона якнайбільше стосується саме цих молодих людей, які щороку збираються на «Рок-екзистенції», що сама по собі є селективною лабораторією не тільки для рок-музикантів, а й для публіки. Вони себе ще обов'язково покажуть.

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>