«Банкування» по-запорізьки

19.11.2003

За сценарієм столичного бомонду

      Восени, як з'ясувалося, рахують не лише курчат! За інформацією НБУ, мережа комерційних банків України має звузитися — дев'ятнадцять із них проходять процедуру банкрутства (вісім — згідно з рішенням арбітражних судів, решта — за вердиктом правління Нацбанку). Досі не зійшов з орбіти скандалу банк «Україна», чия ліквідація викликала найбільше запитань і, звісно ж, пристрастей. Головний антимафіозі Григорій Омельченко ще в серпні 2001 року (зі шпальт газети «Сільські вісті, №17161) переконливо показав, як «Віртуози шахрайського світу» реалізували механізм знищення одного з найпотужніших банків держави. Створена ще в 1872 році (як Київський земельний банк) установа не подавала жодних ознак фінансової недуги: на початку 90-х років, на порозі незалежності України, ця структура мала 80 тисяч акціонерів, обслуговувала 856 тисяч клієнтів у 540 відділеннях і 140 філіях 26 регіональних дирекцій. Криза увійшла в «Україну» 21 травня 1999 року в особі нових керівників, симпатиків Леоніда Кучми, поміж яких доста назвати нардепів Олександра Волкова і Володимира Сацюка. Окрім них, до президії ради банку проштовхнули також тодішнього міністра АПК Бориса Супіханова і ще двох керівників-бізнесменів. Знаково, що нардеп Сацюк очолював до перелицювання в парламентарії ЗАТ «Укррос», яке на час проведення травневих зборів акціонерів «України» заборгувало Агропромбанку 48,6 мільйона гривень. На цьому акцентував увагу Генпрокурора у своєму запиті член парламенту Анатолій Єрмак, соратник Григорія Омельченка. Жахлива аварія відібрала у порядних українців пана Анатолія. «Померли» і його запит, і не тільки ці мільйони, взяті в «Україні». Повне розкрадання банку відбулося після того, як спритники заволоділи державним пакетом акцій (12,8 відсотка — мізер, однак він уможливлював певні вплив і контроль за фінансово-кредитною політикою «України»).

Естафета «слов'ян»: з бідних по вкладу — олігархам «сорочка»

      Водночас з «Україною» та ще дев'ятьма столичними банками паралельним «курсом у Лету» ось-ось кане і низка регіональних. Що там «якісь» чернігівський «Євробанк», ужгородський «Лісбанк», рівненський «Княжий» чи «Кримбанк» на тлі відверто замовної ліквідації запорізького КАБ «Слов'янський»!.. У цій епатажній історії, як і в розкраданні «України», також фігурують вищі посадовці. Як стверджують «ВВ» (числом 968), у адвоката Андрія Федура достатньо документів для того, аби «...суддя зі здоровим глуздом відразу ж випустив би на волю банкіра (екс-віце-президента банку «Слов'янський» Бориса Фельдмана. — Авт.), порушивши навзамін з десяток кримінальних справ проти вищих посадовців — Генпрокурора Святослава Піскуна, віце-прем'єр-міністра Миколи Азарова та їхніх спільників», однак «...вкладникам продовжують пудрити мізки байками про те, що гроші ледь не в своїй в'язничній камері заховав «злісний бандит»!». 15 травня 2002 року «Україна молода» в інтерв'ю опального адвоката Андрія Федура переконала читачів, що «собачий рай беззаконня» на українських теренах існує, і «справа «слов'ян» стовідсотково це засвідчує. Розкрийте на двадцятій сторінці книгу Миколи Мельниченка «Хто є хто. На дивані Президента Кучми» (автентичність записів майора підтвердили експерти ФБР США, яким українці змушені довіряти більше, аніж «рідним» батькам» нації!). Доста кількох фраз із діалогу Кучми з Азаровим, тодішнім головою ДПА України, записаного 24 травня 2000 року. Пропозицію Азарова (йшлося про банк «Слов'янский») «...как-то нада етот бардак всьо-такі мочіть, мочіть, мочіть...» Кучма «по-батьківськи» схвалює: «Іначє нєльзя, сєгодня єслі попустіш... Єслі ми банк «Славянскій» сєйчас отпустім — тєбє п...» (не відважуся повторити сказане гарантом, вкладу його погрозу в літературне «капєц»).

      І влада «мочила»! Ще в 1998 році, виконуючи волю «київського каганату», запорізькі податківці звинуватили КАБ «Слов'янський» у несплаті частини податків. 2 лютого 2000 року начальник слідчого управління податкової міліції Святослав Піскун (так-так, той самий майбутній і вже екс-Генпрокурор) добився занесення «оборудки» до книги реєстрації злочинів і правопорушень податкової міліції Ленінського району Запоріжжя. Попри те, що в жовтні 1999 року Вищий арбітражний суд України вiдкинув усі претензії податківців, встановивши відповідність операцій банку чинному законодавству!  Тільки-но відправили директорат «Слов'янського» до ІЗО, як рука податківців потягнулася до сейфів банку. Було вилучено цінні папери, у тому числі векселі промпідприємств на 325 мільйонів гривень (вклади фізичних осіб назагал не становили і десяти відсотків цієї суми!). На прес-конференції пан Азаров запевняв, що його підлеглі опікуються інтересами вкладників — «аферисти можуть збути цінні папери за безцінь». Так воно, зрештою, і сталося. Однак зробили це... податківці! Слідчий Орел В. 18 серпня 2000 року зняв арешт з банківських векселів. Однак власнику їх не повернули, а спробували реалізувати «... для вжиття заходів з компенсації завданих збитків». Гадаєте, панове вкладники, вам? Дзуськи! Пан Піскун особисто уточнив, що одержані від погашення векселів кошти спрямують до... бюджету!.. Очевидно, п.п. Азаров і Піскун лукавили — не могли вони не знати, що погасити векселі може лише їх власник. Невдовзі прострочені векселі продали комерційним структурам за вісім відсотків їх номіналу (одна донецька фірма, приміром, за 12,5 млн. гривень придбала вексельні зобов'язання Макіївського металургійного комбінату на суму 160 з лишком мільйонів!)

      У такий спосіб податківці де-факто розтринькали понад триста мільйонів чужих гривень і донині цинічно заявляють, що «гроші вкладників вкрали Фельдман і його співучасники». Однак «слов'яни» давно не вірять владі. І грюкають саме в її двері, періодично відвідуючи Київ з протестними акціями. У вересні, приміром, запоріжці упродовж трьох тижнів пікетували Кабмін і парламент, доки Віктор Янукович не підписав чергову постанову про обов'язкове спрямування ПДВ великих підприємств-кредиторів «Слов'янського» на банківський рахунок ліквідаційної комісії. Не встигло «крапнути» і половини очікуваних надходжень, як (не з волі ж Всевишнього!) місцевий суд Дніпродзержинська заборонив податківцям проводити рятівну для вкладників «оборудку» з ПДВ. Тоді влада додумалася радити «слов'янам» іти на поклон до боржників банку по письмову згоду на компенсацію де-факто поцуплених мільйонів бодай за рахунок ПДВ з експортних операцій!.. Але ж у промислових монстрів на руках бажаний вердикт Феміди, і не для того вони його добивалися, аби повертати борги!

      Передбачені законом три роки для роботи ліквідаційної комісії завершуються 11 січня 2004 року. Її голова Олександр Волков, зрештою, зауважує, що банк вважається ліквідованим лише після здачі ліквідаційного балансу, відтак «дату смерті» «Слов'янського», вірогідно, можуть відтермінувати. Однак люди зневірилися у будь-яких прогнозах і не клюють на чергові обіцянки регіональних пішаків зрежисованої у столичних кабінетах оборудки. Однак свої 30,5 мільйона гривень облапошені запоріжці дарувати не збираються. Обласна спілка вкладників наприкінці жовтня відрядила до столиці своїх керівників. Жорж Очерет і Неля Босієва після перших, з низки намічених, зустрічей зателефонували із Києва: результат, мовляв, нульовий — гуртуйтеся для чергового виходу «на барикади». Нове пікетування Кабміну та інших державних інституцій має бути найтривалішим: жертви політичної розправи над «Слов'янським» запаслися провізією на весь листопад!

«НАШ банк» —  вклади не ваші!

      Досвід «специфічного» ставлення влади до заощаджень фізичних осіб у Запоріжжі відстежували не лише власне вкладники і загнані «під ковпак» податківців службовці «Слов'янського». У регіонах доста спритників, ладних задля дивідендів дублювати кримінальний ризик. У підказаний можновладцями спосіб вирішили збагатитися керівники ще одного запорізького банку. Зареєстрований НБУ 17 листопада 1993 року як правонаступник АБ «Еліта», «Наш банк» за десять років павутинням своїх інтересів обплутав 5 692 вкладники у Запоріжжі, Мелітополі й Бердянську. Коли сума вкладів сягнула 38 мільйонів, «екселітні» вирішили, що цього достатньо, аби відзначити десятиріччя свого «Нашого банку». І закрутилося колесо махінацій. А чому було не ризикнути Ігорю Сергієнку? Причетний до планового банкрутства ще київського «Градобанку», цей спритник, за словами народного депутата України Івана Бастриги, під слідством перебував недовго — тоді «визволили» зацікавлені структури і став Сергієнко де-факто власником «Нашого банку», який акціонерним товариством є лише на папері (акції належать підприємствам та іншим юридичним особам, які є приватною власністю Сергієнка). Вкладники занепокоїлися влітку, коли виникли проблеми з одержанням готівки. Де було їм знати, що «Наш банк» видав сумнівним клієнтам кредитів на суму, яка удвічі перевищує його статутний капітал.

      «Ганьба українській банківській системі!», «НБУ, поверни наші заощадження!»... З низкою ультиматумів пікетувальники зібралися біля запорізької дирекції НБУ, що на вулиці «залізного Фелікса» (свою повну довіру до «Нашого банку» головна банківська установа підтвердила ліцензією № 42 від 14.12.2001 року). Не допомогло. Як і мітингування на вулиці Добролюбова, де розташувався головний офіс «Нашого...». Довелося складати компанію «слов'янам» і оббивати пороги у Києвi. Голова правління НБУ Сергій Тигіпко «змилостивився» і вислухав представників ініціативної групи — Юрія Юдіна та Ігоря Лопатку —  й пообiцяв, що банк не ліквідують, доки не повернуть вкладникам заощадження. Для цього головний банкір готовий задіяти навіть кошти НБУ, Тигіпко принаймні не виключає такий варіант владнання конфлікту. Обіцяно і незалежний аудит «Нашого банку». Цим, зрештою, давно мав би поклопотатися керівник Запорізької облдирекції НБУ Олександр Толстой. Однак із досі не встановлених мотивів «Наш банк» випав з-під обов'язкового контролю, а пан Толстой — зі службового крісла, у яке пересадили 41-річного керівника запорізького «Індустріалбанку» Олега Кирилюка (у недалекому минулому — заступника головного податківця області). «Власне, бажання» піти у Толстого не виникло б, якби не скандал. Недарма ж  до «інавгурації» його наступника визнав за необхідне долучитися прокурор області Григорій Середа.

      Що ж накоїв Сергієнко? На запитання кореспондента «України молодої» пан Середа повідомив, що обласна прокуратура порушила низку кримінальних справ. Одну з них — за фактом видачі суб'єктам підприємництва бланкових кредитів, без застави, гарантій інших юридичних осіб тощо. Попри певні застереження НБУ, викладені у положенні «Про кредитування». Внаслідок перевищення службових повноважень керівниками «Нашого банку» потерпіли як вкладники, так і кредитно-фінансова система держави. Упродовж місяця підприємства-акціонери банку нахабно відмовлялися забезпечити повернення незаконно виданих кредитів. Попри те, що облдирекція НБУ гарантувала навзамін виділення «Нашому банку» стабілізаційного кредиту.

      Ще одну кримінальну справу, як повідомив «УМ» обласний прокурор, порушено за фактом недолугого контролю, здійснюваного обласною дирекцією НБУ. Пан Середа наразі відмовився персоніфікувати правопорушення. Однак зрозуміло, що Олександр Толстой не може дистанціюватися від факту прийняття вкладів від фізичних осіб і після введення обмежень, від укладання сумнівних угод з кредиторами. Основного винуватця призначена Нацбанком тимчасова адміністрація ніяк не могла викликати на контакт. Доки 28 жовтня його, тобто Ігоря Сергієнка, не затримали правоохоронці. Тепер легше буде слідчим з'ясувати, чому в кредитному портфелі «Нашого банку» понад 30 мільйонів гривень — без ніякого забезпечення? Є що запитати послідовника шахраїв, на чиїй совісті «смерть» банку «Слов'янський». Щоправда, зауважив народний депутат України Юрій Артеменко (він був на зустрічі Сергія Тигіпка з представниками «Нашого банку»), «банкрутство «Слов'янського» є політичним замовленням, а «Наш банк» — класичний приклад «кидка». «Черговий скандал на моєму окрузі (обидва банки розташовані на території виборчого округу пана Юрія. — Авт.) є тестом для влади — зазначив парламентарій. — Багато залежить і від НБУ, і від правоохоронців. Аби завтра не було чергового банкрутства і обдурених вкладників ще однієї банківської установи».

      Насторожує, що за кілька діб до арешту майна і активів «Нашого банку» свої два з половиною мільйони встигнув повернути Ощадбанк. Яка поінформованість! Зрештою, і прокуратура області впритул взялася за кредитні угоди «Нашого банку». До господарчого суду Запоріжжя подано її одинадцять позовів щодо розірвання низки домовленостей, це уможливить повернення близько 27 мільйонів гривень. А тимчасова адміністрація, запроваджена Нацбанком, працює в умовах екстремалу. Від 10 жовтня до 18 лютого 2004 року триватиме мораторій на задоволення претензій кредиторів. Понад п'ять тисяч вкладників живе надією на те, що у нашій державі закон перестане бути дишлом у руках пройдисвітів.