Їй на Схід, йому на Захід

      Росія та Польща намагаються вирішити проблеми своїх ринків праці та демографії за рахунок українців. При цьому Росія кидає погляд на Схід України, значна частина мешканців якого перебуває під російськими інформаційними та культурними впливами, а Польща з любов'ю та надією приглядається до Західної України, яка впродовж віків входила до складу Жечі Посполитої. Місцеве населення етнічно, культурно, релігійно та духовно споріднене з поляками і є вдячним матеріалом для легкої інтеграції у польське суспільство. Відтік кваліфікованої робочої сили та все гірша демографічна ситуація вже тепер є великими проблемами для України.

Росії «бракує космонавтів». Сусіди запрошуються

      Кремль хоче повернути з пострадянських країн мільйони етнічних росіян. Таким чином іммігранти мали би відвернути демографічну катастрофу в Росії та запобігти тотальній «китаїзації» російського Далекого Сходу. Відтак президент Володимир Путін наказав спеціально створеній комісії кремлівських урядовців розробити до червня цього року систему заохочень для російських репатріантів.

      Фактично це повернення на 180 градусів політики, яку колись проводила царська та радянська Росія, а саме перемішувала народи імперії та СРСР для утворення імперського етносу, а згодом — «єдиного радянського народу». Ще на нашій пам'яті, як українців вербували то на цілину, то на освоєння Далекого Сходу, то на БАМ чи інші великі «будівництва соціалізму». А на звільнені місця прибували спокушені «хорошим кліматом та фруктами» етнічні росіяни з сіл Псковщини та Тамбовщини, а також випускники російських навчальних закладів, яких додатково заохочували квартирами та вищими, ніж в аборигенів, посадами й зарплатами.

      Теперішні володарі Кремля вирішили, що якщо наразі не вдається «збирання земель», то можна, хоч із запізненням, зібрати розкиданих їхніми попередниками співвітчизників. Тим більше що частина з них не проти повернутися на «історичну батьківщину». Під час спілкування президента Путіна у вересні минулого року в прямому ефірі зі співвітчизниками до апаратної надійшло більше одного мільйона телефонних дзвінків та приблизно 100 тисяч SMS. Одним із найчастіше повторюваних запитань було: «Чи не час прийняти закон про репатріацію, за яким етнічні росіяни мали б право повернутися на етнічну батьківщину?» До речі, ще під час виступу на Першому світовому конгресі співвітчизників восени 2001 року президент Путін обіцяв створити правову базу для репатріації етнічних росіян.

      Тепер розробкою Закону «Про репатріацію» займається депутат Держдуми Росії від прокремлівської «Єдиної Росії» Отарі Аршба. В інтерв'ю російській «Независимой газете» розробник законопроекту заявив: «Гадаю, що ми скористаємося досвідом Німеччини, Ізраїлю, Греції та Угорщини та відновимо надання громадянства за народженням, тобто для підтвердження громадянства буде потрібне свідоцтво про народження з графою «національність». Найбільш повчальним для Росії є досвід ФРН та Ізраїлю. В обох цих країнах репатріація позбавлена будь-якої ідеології та пов'язаної з нею вибірковості, вона має тотальний характер, поширюється на всіх німців та євреїв, незалежно від їхніх політичних уподобань та країни проживання.

      Російські політики й розробники законопроекту та преференцій для переселенців опинилися перед важким вибором. Йдеться про одночасне бажання повернути робочі руки та «демографічний матеріал» і, при цьому, зберегти на пострадянських теренах свої важелі впливу, якими залишаються ті частини російських меншин, котрі не бажають сприйняти чи погодитися з новими реаліями. Так, губернатор Калінінградської області Георгій Боос кілька місяців тому пообіцяв до 2010 року збільшити вдвічі населення своєї області, яке зараз становить 955 тисяч осіб. За планами високопосадовця, це має відбутися за рахунок міграції в область мешканців інших регіонів та країн. Але при цьому, як наголосив Боос, не йдеться про репатріацію росіян Латвії. Більш ніж туманна відповідь, часткову розшифровку якої можна отримати у висловлюваннях директора Інституту етнології і антропології РАН Валерія Тішкова, що також залучений до роботи над Законопроектом «Про репатріацію». Під час прес-конференції в Москві 8 лютого Тішков назвав неповноцінною вже саму постановку питання репатріації росіян із колишніх країн СРСР. «Жодної репатріації російських співвітчизників бути не може. Забрати їх з України чи Криму — означає зробити всю Україну такою, як Західна, — націоналістичною та антиросійською. А ось приїзд бажаючих, як тимчасових мігрантів або на постійне місце проживання, ми вітаємо», — заявив він. Іншими словами, хай представники «п'ятої колони» залишаються виконувати свою місію, а Росія візьме на переробку в асиміляційній м'ясорубці український чи білоруський «матеріал», як це було і за часів СРСР. Про наявність таких намірів свідчать наступні слова Тішкова, які цитує агенція «Росбалт»: «Вільне володіння російською мовою для мігрантів, які бажають перебратися до Росії, не є обов'язковим».

      Тішков із жалем констатував: «На початку і в середині 90-х років Росія була найпривабливішою країною для більшості колишніх громадян СРСР. Однак Російська Федерація не використала цю ситуацію повною мірою, прийнявши лише третину від загального числа потенційних мігрантів. З того часу поліпшилася ситуація в Казахстані, Білорусі та Україні, а трудові мігранти-молдавани переорієнтувалися на Італію, Грецію та Румунію. Упродовж найближчих років країни Шенгенської зони прийматимуть більше українців, білорусів та молдаван, ніж більш культурно чужих європейському населенню турків».

      Після розпаду 1991 року СРСР за межами Росії опинилися щонайменше 25 мільйонів етнічних росіян. Приблизно половина з них в 90-х роках повернулася на батьківщину. Процес загальмувався після 2002 року, коли Росія прирівняла репатріантів російського походження до звичайних іноземців, оскільки дбала не про людей, а про вже згадані «важелі впливу». На цей час два мільйони репатріантів російського походження мешкають на території Росії фактично нелегально. Лише тепер, перед обличчям демографічної кризи, Кремль змушений наступити на горло власній пісні. Росія тепер нараховує 143 млн. мешканців, на 2,2 млн. менше, ніж у 2002 році, і на 5,3 млн. менше, ніж десять років тому. Експерти передбачають, що до 2050 року населення Росії скоротиться до 101 мільйона осіб. Запланована Путіним репатріація має принаймні частково заповнити цю демографічну діру. Російські експерти підрахували, що на теренах колишнього СРСР ще залишаються п'ять—вісім мільйонів осіб, які б за умови надання їм широких репатріаційних привілеїв та податкових пільг могли б погодитися на переїзд до Росії. І йдеться не лише про етнічних росіян, а й про споріднені слов'янські народи, пояснюють російські демографи.

Євросоюз прийме нас частинами

      Британська газета «Файненшл таймс» повідомила про прийняте офіційним Брюсселем рішення про відкриття ринків праці «старих» країн-членів ЄС для працівників із нових країн-членів Союзу та одночасно проілюструвала наслідки такого рішення на прикладі Польщі. Зокрема, що польські роботодавці дуже занепокоєні масовою втечею кваліфікованих працівників на Захід. «У Щецинській судоверфі «Нова» робітники зникають у таких великих кількостях, що менеджери вже ледве справляються з проблемою. З 5,5 тис. працівників судноверфі впродовж 2005 року 1200 виїхали на Захід», — зазначає газета. Виїздять кваліфіковані зварювальники, монтери та електрики з десятирічним стажем, на зміну яким приходить недосвідчена молодь, яка після здобуття кваліфікації знову ж таки прямує слідом за «старшими товаришами». З подібними проблемами мають справу як промислові заклади, так і органи охорони здоров'я (звідки на Захід масово «втікають» лікарі та молодший медичний персонал). У Польщі з її трьома мільйонами безробітних (17 відсотків від працездатного населення) відчувається брак робочих рук. За офіційними даними польського уряду, впродовж останнього кварталу 2005 року 14 відсотків роботодавців мали проблеми із знаходженням працівників (у першому кварталі 2004 року, до вступу країни в ЄС, цей показник становив вісім відсотків).

      Польські ЗМІ вже страхають співвітчизників смутною перспективою, коли перед візитом до лікаря потрібно буде вивчити російську мову, оскільки в кабінеті замість поляка, який подався на заробітки на Захід, буде сидіти українець, білорус чи росіянин. «Газета виборча» повідомляє: «Невдовзі ми можемо відкрити кордони для працівників зі Сходу. Над цим уже працює міністерство праці та соціальної політики». За інформацією видання, міністерство готує розпорядження, згідно з яким двері ринку праці частково відкриються на Схід: для українців, білорусів та росіян. Газета пише, що уряд з огляду на значний брак робочих рук у деяких секторах польської економіки ще минулого року серйозно замислився над питанням їхнього «імпорту» зі Сходу. «Незважаючи на 17-відсотковий рівень безробіття, поляки не бажають за невисоку платню прибирати, опікуватися літніми людьми чи класти цеглу. Вони воліють виконувати таку ж роботу, але за вищу оплату, наприклад у Великій Британії. А українці та українки займають їхні місця в Польщі», — додає видання.

      «Рішення (про відкриття ринку праці на Схід. — Авт.) є політичним і буде прийняте на урядовому рівні. Міністерство праці ретельно розробляє його, і воно повинне бути готовим уже в березні», — заявив заступник міністра праці Роберт Квятковський, який у своєму відомстві відповідає за ринок праці в Польщі. Ймовірно, що цим рішенням будуть визначені ліміти прийому робочої сили зі Сходу. «У нас уже на цей час працюють приблизно 100 тисяч українців. І лише незначна частина з них — легально. Якщо нелегали отримають можливість узаконити своє перебування в тій чи іншій країні, то зникне так званий сірий сектор. Працівники з України отримають можливість відстоювати свої права. Також зникне нечесна конкуренція, наприклад, між будівельними фірмами, яка на цей час існує лише тому, що хтось нелегально наймає дешевших працівників», — перераховує переваги відкриття польського ринку праці заступник міністра Квятковський. «Нам залишилося лише уточнити кількість осіб зі Сходу, які могли б працювати в Польщі легально, без жодних дозволів і одночасно не становили б загрози для польського ринку праці», — додає він. Польські будівельні фірми вже просто благають надати їм нові робочі руки, оскільки лише до Великої Британії виїхали 20 тисяч польських будівельників. Ще цього року свої ринки праці для поляків відкриють Фінляндія і Норвегія, збільшать квоти для польських робітників Іспанія, Італія та Греція. За ними черга Німеччини та Австрії. Без робочих рук зі Сходу будівельна промисловість Польщі просто зупиниться. І не лише будівельна.

      «Керівництво суднобудівного заводу в Гданську запрошує українських робітників на місця, які звільнилися після еміграції місцевого персоналу», — повідомляє Бі-Бі-Сі. На верфі, де 1980 року зародилася славетна незалежна профспілка «Солідарність» і де свого часу працювали 17 тисяч робітників, тепер працюють лише три тисячі осіб. Річ не лише в масовій міграції польських робітників на Захід. На цей час у Польщі стало в п'ять разів більше людей з вищою освітою, ніж 15 років тому на момент падіння комунізму. Бажаючих освоювати робітничі професії все менше.

      Отож, образно узагальнюючи, українці вже розпочали частинами вступати в ЄЕП та ЄС. Якщо українська влада не буде виявляти такої ж послідовності та наполегливості у вирішенні цих проблем, як це робиться у сусідніх країнах, то не виключено, що через десяток-другий років українськими вишневими садочками будуть милуватися в'єтнамці та камбоджійці, а на українських полях та заводах працюватимуть вихідці з Малі та Нігерії.