Вони прагнуть нами керувати

01.03.2006
Вони прагнуть нами керувати

Малюнок Олександра НІКОЛАЙЦЯ.

(Продовження. Початок — в «УМ» від 18, 19, 26 січня, 2, 8, 16 і 22 лютого).

Всеукраїнська партія народної довіри

      Цій партії, донедавна нічим не примітній на політичному небосхилі, несказанно пощастило: сліпий жереб ЦВК поставив Всеукраїнську партію народної довіри на перше місце у виборчому бюлетені. Так що в лідерів ВПНД з'явилися додаткові підстави сподіватися на якийсь успіх на виборах-2006.

      Є таке шаблонне висловлювання — «кредит довіри». Можливо, дана партія зважала саме на нього, коли обирала назву та лідерів. Адже Партія народної довіри базується на... кредитній спілці. Звісно, не лише на ній (а мається на увазі КС «Перше кредитне товариство»), але ця компанія, прописана в Одесі, — опора ВПНД. Сама партія була зареєстрована Мін'юстом у 2000 році, але «активний» її період почався у 2005-му, коли «довірливих» очолив уродженець Тульської області, вже віддавна одесит Андрій Азаров (не родич, а лише однофамілець колишнього першого віце-прем'єра і міністра фінансів Миколи Азарова). Хоча «наш» Азаров також має деяке відношення до Мінфіну. Принаймні ходить на засідання Громадської палати при Міністерстві фінансів як помітний діяч кредитного бізнесу. 37-річний пан Андрій — голова правління того самого «Першого кредитного товариства», новатор іпотеки, кредитувань та «розстрочок» усіх типів, голова спостережної ради Національної асоціації кредитних спілок. При-чому кредитною справою його ділова активність не обмежується. В Одесі Азаров заснував газету «Біржа», «Універсальну лізингову компанію», корпорацію «Укрспецбуд» — найбільшу будівельну фірму в місті. Тож не дивно, що успішний бізнесмен, крім фірм, офісів, газет і авто, «взяв» собі також політичну партію. Для повного «комплекту».

      При тому що у ВПНД є активний сайт (www. narodnadovira.org, причому досить симпатичний) і на ньому можна багато прочитати про партію та її проекти, присутність «довірливих» у політичному середовищі України не відчувають не лише прості виборці, а й допитливі політологи. Заповнюючи цей пробіл, інформуємо: ВПНД проводила «урочисту ходу» з нагоди реєстрації у ЦВК, конкурс журналістських статей на тему народної довіри, акцію «Революція світла» на підтримку вітчизняних підприємців, акції з пропаганди соціально відповідального бізнесу тощо. У програмі партії читаємо про «вільну людину в суспільстві вільних людей», побудову громадянського суспільства, «нову філософію бізнесу», нейтралітет у зовнішній політиці тощо.

      У списку кандидатів до парламенту — 40 осіб. Перша п'ятірка — бізнесмени та сліпучі бізнесвумен, майже всі — члени партії: Андрій Азаров, голова правління кредитної спілки «Перше кредитне товариство», Одеса; Петро Козинець, безпартійний, президент Національної асоціації кредитних спілок України, Київ; Світлана Новікова, перший заступник голови правління КС «Перше кредитне товариство», Одеса; Людмила Кравченко, голова правління Об'єднаної кредитної спілки Національна асоціація кредитних спілок України, Київ; Анатолій Солоп, маркетолог обласної філії КС «Перше кредитне товариство» в Києві.

      Далі в переліку — викладач Одеського державного економічного університеу, ще один заступник голови правління КС «ПКТ» та голова її дніпропетровської філії, директор одеської телерадіокомпанії «Здоров'я», голова кооперативу «Автомобіліст» з Івано-Франківська, приватний підприємець із Чернігова, домогосподарка зі Львова, викладач «Метод Сільви, Україна» (самоконтроль мислення) із Дніпропетровська, охоронець Чернівецького обласного благодійного фонду «Хесед-шумана» та інші достойники, в основному дрібні підприємці.

      Прогноз «УМ»: місце після 27-го; максимум 0,2% (завдяки вигідній позиції в бюлетені).

 

Блок НДП

      Це — офіційна назва, подана на сайті Центрвиборчкому. Правильна розшифровка — Блок народно-демократичних партій, а не однієї Народно-демократичної партії, як декому здається. Хоча саме НДП — основа і головна рушійна сила цього утворення. Крім неї, до блоку входять також Християнсько-демократична, Демократична та Християнсько-ліберальна партії України, але їхні частки значно менші.

      Пригадується, свого часу НДП називали «партією влади», і була це перша «партія влади» в українській політиці часів незалежності. Такий ярлик «двічі народні» отримали завдяки організаційним зусиллям партійних ватажків Анатолія Матвієнка (нині — голови УРП «Собор») на посаді голови Вінницької облдержадміністрації та Валерія Пустовойтенка — на чолі Кабінету Міністрів. Пустовойтенко є незмінним лідером НДП, з 1999 року, але зірковий час партії минув ще в 1998-му, коли народні демократи самотужки пройшли в парламент, здобувши на тих виборах 5,01% голосів (п'яте місце). У 2002 році вірні соратники Президента Кучми увійшли на правах засновників до складу блоку «За єдину Україну!» і, як відомо, провалилися (на всіх разом — 11,77%). Відтоді народні демократи мали все ті ж глобальні амбіції, але отримували при цьому дуже мало керівних портфелів. Так Валерій Пустовойтенко був міністром транспорту (2001—2002 рр.), Сергій Куніцин до минулого року очолював Радмін Криму, інші ж задовольнялися максимум посадами заступників міністрів чи «губернаторів». Фракція НДП у нинішньому парламенті існувала впродовж тривалого часу й іноді бувала навіть гоноровою, принаймні позиціонувала себе як «третя сила» поміж Януковичем і Ющенком. Утім, якщо в чільників НДП й траплялася сміливість сказати те, що вони подумали, то сміливості зробити вже не було — їх хутко «нагинали». Закінчилося це тим, що чимало помітних «ендепістів» розбіглися хто до «синіх», хто до «помаранчевих», хто до Литвина, хто до «Еко+25%». А ті, що лишилися, йдуть за списком Блоку НДП.

      Із його лідером маємо дуже нетипову для української політики ситуацію: голова партії зважив на тверезі голоси соратників та політтехнологів і поступився «свіжішій» та активнішій людині, ба навіть жінці. Відтак «обличчям» списку НДП стала Людмила Супрун, в.о. голови Бюджетного комітету Верховної Ради, пані при грошах (і не лише бюджетних — скажімо, багато хто говорить, що потворна новобудова на Подолі біля фунікулера — це Супрун) і навіть посаді президента Федерації фігурного катання. А Валерій Павлович «взяв своє» балотуванням на посаду міського голови столиці і тепер принаймні впродовж двох місяців виборчої кампанії може втішатися заголовками на листівках «Пустовойтенко — мер Києва».

      З активної телереклами видно, що «ендепісти» виступають за «мораль і порядок», за поновлення смертної кари, зменшення корупції та чиновницького диктату. І це при тому, що основа партії — бюрократія, сформована в 1990 роках.

      На президентських виборах Народно-демократична партія підтримувала кандидата Віктора Януковича, двоє з трьох її нинішніх партій-попутниць — також. Особливо активними апологетами «проффесора» були Віталій Журавський, голова ХДПУ, екс-віце-міністр освіти, та Ганна Антоньєва, народна депутатка, голова ДемПУ, «горілчана королева» (ТМ «Артеміда») й кураторка кіровоградського штабу Януковича. У списку блоку НДП її засунули аж на 14-те місце. Воно, втім, могло б вважатися прохідним, якби не були такими безнадійними шанси всього блоку. Тому не дивно, що Ганна Петрівна торгувалася за теплі місця в інших списках, намагалася потрапити до «Нашої України» за квотою ПППУ Анатолія Кінаха й була «відчеплена» лише в останній момент. Кажуть, не без вказівки самого Віктора Ющенка.

      Інший особливий випадок — дзеркально протилежний. Християнсько-ліберальну партію України очолює нардеп Леонід Черновецький, він на президентських виборах підтримував Віктора Ющенка і зараз зумів потрапити як окрема бойова одиниця на прохідне місце у списку блоку «Наша Україна». А ось його партія записана у Блок НДП, і активісти ХЛПУ розкидані по народно-демократичному списку. До речі, ще один парадокс: на виборах мера Києва Черновецький — один з основних конкурентів Пустовойтенка.

      Партії блоку НДП подали для реєстрації у Центрвиборчком повний пакет — 450 позицій, які могли б «закрити» всі крісла в парламенті. Кандидатами зареєстровано 406 осіб.

      Перша п'ятірка: Людмила Супрун, народний депутат України, виконуюча обов'язки голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету (НДП, Київ); Валерій Пустовойтенко, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (НДП, Київ); Микола Павлюк, начальник держпідприємства «Одеський морський торговельний порт» (НДП, Одеса); Сергій Куніцин, президент спортивного клубу «Таврія» (НДП, Сімферополь); Віталій Журавський, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. Корецького НАН України (ХДПУ, Київ).

      У списку блоку є чимало відомих прізвищ, передусім — із когорти «колишніх», і зосереджені вони, ясна річ, на початку. №6 — Олег Дьомін, заступник голови Народно-демократичної партії, екс-«губернатор» Харківщини; далі — чинні народні депутати, позафракційні партійці НДП: №7 — Валентин Дзонь, №8 — Олег Петров, №9 — Сергій Татусяк, №10 — Микола Шведенко. Нещасливий 13-й номер має безпартійний Леонід Деркач (позафракційний, екс-голова Служби безпеки України, близький друг Президента Кучми). 14-та — вже згадана Ганна Антоньєва, голова ДемПУ, членкиня фракції Партії промисловців і підприємців. №17 — Кирило Поліщук, ще один нардеп поза фракціями, але член ХДПУ.

      Під 15-м номером іде В'ячеслав Валерійович Пустовойтенко, син голови НДП, член цієї ж партії, голова спостережної ради ТОВ «Комерційний банк «Даніель». 11-й — Володимир Лушкін, радник президента НАЕК «Енергоатом», колишнiй заступник мiнiстра палива й енергетики, екс-«губернатор» Житомирщини (НДП); 19-й — Ярослав Арабчук, начальник управління Державного казначейства в Івано-Франківській області (НДП); на 21-22-му місцях — безпартійні екс-нардепи, Валерій Коломойцев-Рибалка (нині директор адвокатського бюро) та Іван Білас (колишній гетьман Українського козацтва, нині — професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Шевченка). №29 — Володимир Удовиченко, міський голова Славутича Київської області (НДП); №33 — Іван Курницький, екс-«губернатор» Тернопільської області, тепер голова Тернопільського територіального відділення Антимонопольного комітету України (НДП); №37 — Валентин Борисов, голова Севастопольської міської ради (НДП), фігурант нині вже закритої Генпрокуратурою кримінальної справи про завдання державі збитків у особливо великих розмірах.

      На цьому знані імена та помітні посади закінчуються (ну хіба що екс-голова Запорізької обладміністрації Володимир Куратченко, тимчасово не працюючий «ендепіст» — аж 97-й), а залишаються сотні «простих» партійців. Цікаво, що від партії Черновецького — юриста, банкіра й прихильника харизматичних церков — балотуються кілька пасторів, представників ТОВ «Юридична фірма «Правозахисник» та менеджерів «Правекс-банку», а пані Антоньєва веде одного з директорів своєї «Артеміди». Але абсолютна більшість списочників — члени Народно-демократичної партії. Зокрема, під 450-м номером — Микола Романов, начальник відділу культури і туризму Іллінецької райдержадміністрації Вінницької області. Саме на Вінниччині позиції НДП залишаються найсерйознішими.

      Соціологи з провідних фірм не дають Блоку НДП не те що відсотка, а навіть половини. Тож «кучмісти» принаймні з цього списку залишаться поза парламентом.

      Прогноз «УМ»: місце в першій двадцятці; до 0,4%.

 

Виборчий блок «Євген Марчук — «Єдність»

      Для багатьох видався дивним цей симбіоз — Партії свободи Євгена Марчука та партії «Єдність», де зібралися передусім люди київського мера Олександра Омельченка. Але на виборах-2006 буває й не таке. До речі, в блоці «ЄМ-Є» є й третя партія — «Солідарність жінок України», очолювана Валентиною Гошовською, матір'ю того самого Володимира Гошовського, який очолив партію «Соціалістична Україна», а з нею й проросійський блок «За Союз».

      Трохи детальніше про кожну з трьох політичних сил. Партія свободи, де головою — Євген Марчук, зареєстрована Мін'юстом у грудні 2004 року. До цього партійною опорою Євгена Кириловича була партія «Соціал-демократичний союз» — та сама, яка зараз із Лазаренком. У партії Марчука людей небагато, відомих — то й узагалі немає, однак головна «фішка» тут, звісно, сам Євген Кирилович: колись — «спокійна сила», зараз — заспокоєна. Екс-голова СБУ, колишній Прем'єр-міністр, таємничий лицар плаща й кинджала, володар нібито «чемоданів компромату» Марчук у 1999 році балотувався в президенти як опозиціонер, але набрав 8,13% (п'яте місце) і став фактично «технічним кандидатом» та посібником Леоніда Кучми. Від Кучми-2 генерал Марчук отримав посаду секретаря Ради нацбезпеки — ну просто як Лебедь від Єльцина. А пізніше «доріс» і до міністра оборони. Упродовж тривалого часу Євгена Марчука називали близьким до СДПУ(о) (колись він очолював есдеківську фракцію в парламенті), але згодом Марчук і Медведчук розійшлися. Внаслідок задавненої травми хребта, отриманої в автомобільній аварії, Євген Кирилович довго перебував у шпиталі і звідти, пригадується, під час Помаранчевої революції виступив по ТБ фактично проти Віктора Януковича. І ось тепер — новий самостійний проект. Безнадійний на всеукраїнському рівні, але, не виключено, «прохідний» на рівні Київської міськради.

      Адже партнер Марчука — партія «Єдність» — наразі є фактично «партією влади» у столиці і знову сподівається утримати свій адмінресурс, фракцію в міському «парламенті» та значну частину керівних портфелів. Зробити це буде непросто, бо партійні розклади у столиці помітно змінилися, а Сан Санич Омельченко вже не є формальним головою «Єдності» — він перейшов до НСНУ, залишивши «на господарстві» свого заступника Володимира Ялового.

      Гібрид двох політичних сил спричинив появу атипових бігбордів «Євген Марчук — ти сила Києва» (раніше було «Єдність» — ти сила Києва»). Ясна річ, що за рахунок столичних голосів у парламент не пройдеш, тож маємо дежа вю: Євген Кирилович вояжує по Україні ну просто як у 1999 році. Марчука так само підтримує газета «День» його дружини Лариси Івшиної, і телереклама з генералом базується на кадрах його «походів у народ» семирічної давнини. До речі, з агітацією Марчукові допомагає давній друг Юрій Рибчинський. Ну й уже згадана пані Гошовська — давня заступниця Є.К. ще з часів Радбезу.

      На не зовсім зрозумілій ідеологічній платформі балотуються до ВР 88 осіб. Перша п'ятірка: Євген Марчук, голова Партії свободи; Володимир Яловий, член Української партії «Єдність», заступник міського голови — секретар Київської міської ради; Валентина Гошовська, голова партії «Солідарність жінок України», директор Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства праці та соціальної політики і НАН України; Людмила Безпалько, безпартійна, генеральний директор ЗАТ «НВЦ «Борщагівський хімікофармацевтичний завод»; Володимир Головач, радник київського міського голови («Єдність»).

      Далі Партію свободи представляють прізвища, які мало що скажуть навіть політологам: Сергій Токарєв, Валерій Коваль, Володимир Ампілогов, Юрій Іванов, Ігор Гекко та ін. Від «Єдності» йдуть, зокрема, Валентин Дрозденко, президент ВАТ «Київський верстатобудівний концерн», Дмитро Гриджук, безпартійний голова правління ВАТ «Комерційний банк «Хрещатик» та ін.

      Цікаво, що під 11-м номером іде Руслан Щербань — безпартійний, комерційний директор ТОВ «ДРВО «Центр», син саме того розстріляного донецького підприємця Євгена Щербаня. Журналістський корпус представляють Богдан Вовк, головний редактор газети «За вільну Україну плюс» (№34, «Єдність», Львів) та Борис Клименко, директор ПП «Прес-клуб «Космос», кореспондент агентства ЕФЕ (№49, Партія свободи, Київ).

      Прогноз «УМ»: місце після 20-го; до 0,2%. (На виборах-2002 «Єдність» самотужки набрала 1,09%).

 

Блок Лазаренка

      Саме «Блок Лазаренка», а не «Блок Павла Лазаренка». Адже Павла Івановича кандидатом у нардепи ніхто так і не зареєстрував, і всі спроби його соратників поновити через суд права «каліфорнійського в'язня» бути обраним у парламент виявилися марними. Відмову ЦВК Блок Лазаренка назвав «політичним рішенням», але улюблене прізвище на горішньому щаблі свого виборчого списку утримав. На позицію Павла пересунувся його молодший брат Іван.

      До Блоку Лазаренка входять очолювана Павлом Івановичем партія «Громада», Соціал-демократична партія України та партія «Соціал-демократичний союз». Бачити їх у такій компанії дивно, адже СДПУ Буздугана раніше послідовно підтримувала Мороза, а СДП Пересунька — Марчука. Однак у політиці є чимало факторів, як зацікавити потенційних союзників, і не лише ідеологічні.

      Засуджений судом швейцарським, досі не засуджений судом американським та все ще очікуваний судом українським, Павло Лазаренко, звісно, є жупелом корупціонера для більшості наших виборців. Але, вважають у партії «Громада», принаймні на Дніпропетровщині ще залишається певна кількість вірних симпатиків Лазаренка, які вірять: «Ось повернеться Павло — Павло наведе порядок...». Скільки саме людей підтримують «громадівців» у їхній любові до екс-«губернатора» Дніпропетровської області та екс-Прем'єр-міністра, покажуть вибори-2006. На виборах 1998 року, нагадаємо, вже опозиційна партія «Громада» з Лазаренком на чолі проскочила у ВР, набравши 4,67% (шосте місце).

      Від Блоку Лазаренка в новий парламент балотуються 123 кандидати. Першу п'ятірку слід називати з урахуванням того, що №1 — не зареєстрований: Іван Лазаренко, директор ТОВ «Агрофірма ім. Горького», с. Королівка Новомосковського району Дніпропетровської області (ВО «Громада»); Юрій Буздуган, колишній нардеп, викладач кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія», СДПУ; Сергій Пересунько, колишній нардеп, голова партії «Соціал-демократичний союз», тимчасово не працює; Вікторія Шилова, керівник редакції Дніпропетровської державної телерадіокомпанії, безпартійна; Юрій Філяк, перший заступник голови партії ВО «Громада», м. Чортків Тернопільської області.

      Виборчий список засвідчує, як мало залишилося в Україні помітних «лазаренківців». Назвати варто таких: №8 — Михайло Голишев, записаний як помічник-консультант народного депутата, екс-прес-секретар Прем'єра Лазаренка; №9 — Георгій Гончарук, заступник криворізького міського голови; №11 — Леонід Гадяцький, колись — водій Лазаренка, тепер — народний депутат України, обраний за списком СПУ і після кількаразових «перебіжок» знову член фракції Соцпартії; №14 — Олександр Кріволапов, гендиректор ВАТ «Підприємство електромереж «Енерговугілля», Донецьк; №16 — Олег Оленюк, редактор громадівської преси, завідувач сектора Центру правових та підприємницьких досліджень.

      На 25-те місце Сергій Пересунько поставив свого сина Віталія, члена СДП, тимчасово не працюючого кіровоградця.

      Прогноз «УМ»: місце після 30-го; до 0,1%.


      Далі буде.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>