Природний період нашестя комах-шкідників на українські землі ще не почався — до літа далеко. Але передберезневі виборчі події активізували «комашину» тематику в стінах українського парламенту. Голосування щодо подолання вето Президента на Закон «Про місто-герой Севастополь», яке відбулося 23 лютого, вдруге (після голосування за нібито відставку уряду Єханурова) дало провладним силам підстави знову говорити про існування політичного альянсу Тимошенко—Литвин—Янукович, або ж ТЛЯ.
Якщо заяви «Нашої України» про існування «блоку ТЛЯ» після фарсової «відставки» першого номера «нашоукраїнського» списку Юрія Єханурова з посади Прем'єра ще можна було списати на передвиборчі інтереси, то з Севастополем все значно серйозніше. Тут уже чимало політологів погодилися із заявою «Нашої України». А в ній вищезгадане голосування за закон про статус Севастополя досить жорстко назване не лише загрозливим чинником у процесі посилення сепаратистських настроїв у Криму (чого упродовж багатьох років намагається досягти Російська Федерація), а й зрадою національних інтересів України.
Положення закону, навколо якого виникли найбільш серйозні суперечки, стосується спеціального статусу міста Севастополь. Опоненти Президента запропонували, щоб такий статус міста обумовлювався у тому числі й базуванням... «основної бази Чорноморського флоту Російської Федерації, що тимчасово перебуває на території міста Севастополя». Тобто проросійськи налаштовані парламентарії запропонували визначити статус однієї з адміністративно-територіальних одиниць України, виходячи з факту перебування там збройних сил іншої держави.
Пропозиція Віктора Ющенка як глави держави і гаранта Конституції була такою: «Врахувати у законі, що, відповідно до статті 17 Конституції України, на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Відповідно до пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції, на території України визнається за можливе використання лише існуючих на час прийняття Основного закону військових баз тільки для тимчасового перебування іноземних військових формувань і лише на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою, а не законом України».
За подолання президентського вето у відкритому режимі, не приховуючи своєї проросійської позиції, голосували: «Регіони України» — 56, Компартія — 56, Народна партія — 39, БЮТ — 33, Соцпартія — 26, група Народного блоку Литвина — 22, СДПУ(о) — 18, «Відродження» — 10, позафракційні — 17. Президентське вето вони подолати не змогли — не вистачило голосів. Але їхнє спільне голосування не лише запам'ятається багатьом українцям, а й увійде до нашої новітньої політичної історії — так само, як і засуджене Радою Безпеки ООН рішення парламенту Росії від 1993 року про російський статус Севастополя. Можливо, саме те одіозне рішення російських депутатів стало керівництвом до дії для деяких їхніх українських колег?
Тому з точки зору захисту національних інтересів цілком виправданою видається різкість заяви «Нашої України»: «Фракції політичного союзу ТЛЯ своїм рішенням вкотре довели, що вони виступають політичним «анклавом» іноземної держави в Україні й намагаються будь-якими методами послабити її суверенітет і державну незалежність. Передвиборчий популізм і власні амбіції завели цих політиків поза межі інтересів українського суспільства та держави. Найприкріше те, що в цьому безвідповідальному, антиукраїнському шабаші активну участь беруть наші колишні соратники по Майдану — Блок Юлії Тимошенко. Еволюція цієї політичної сили від революційного радикалізму до виконавця кремлівської політики викликає лише розчарування, адже цим голосуванням БЮТ, по суті, «здає» Крим Росії та ставить під загрозу виконання планів щодо виведення баз Чорноморського флоту Росії з території автономії».
Реакція Блоку Юлії Тимошенко на заяву «Нашої України» була цілком прогнозованою. БЮТ укотре звинуватив «нашоукраїнців» у намаганні приховати факт «ведення переговорів з Партією регіонів для формування спільного альянсу». При цьому жодних підтверджень наявності подібних переговорів із боку тимошенківців знову не пролунало. Проте агресивна риторика заяви БЮТ теж цілком очевидна — якщо поцікавитися результатами голосувань фракцій Януковича і Тимошенко, одразу стає зрозумілим, хто і з ким перебуває у неафішованому альянсі. Дивує одне: невже Юлія Володимирівна не розуміє того, що може через такі свої дії розгубити навіть власний «ядерний» електорат, при цьому не отримавши жодного голосу проросійського виборця? Адже на цьому полі «пасеться» багато сил.
Зрозуміло, коли інтереси «старшого брата» на території України відстоюють «регіонали» або Блок Литвина (український спікер останнім часом звик їздити до Москви, як на роботу). Чи «не такі», котрі відкрито позиціонують себе як «форпост» інтересів Росії в Україні (з промови Медведчука на з'їзді СДПУ(о). Але коли подібне роблять політичні сили, які разом перемогли на Майдані?
Ще якоюсь мірою можна зрозуміти Мороза. Він хоча і «європейський лівий», проте традиційно тяжіє до «братніх стосунків», навіть угоду з партією російського шовініста Рогозіна колись укладав. Тому голосування Соцпартії можна пояснити заграванням з електоратом південних та східних регіонів країни. Однак виправдати позицію БЮТ набагато важче — не дивно, що блок та його лідери відмовчуються по суті питання. У нервовій і розхристаній по стилю відповіді БЮТ на заяву «Нашої України» ані слова не сказано про зміст закону і можливі трагічні для України наслідки його прийняття. Особливо незручно за таких справжніх патріотів, як Левко Лук'яненко, Андрій Шкіль, Володимир Яворівський. Схоже, вони настільки зав'язли в бізнес-середовищі Юлії Володимирівни (орієнтованому здебільшого на Росію), що почали відстоювати інтереси Росії в дуже сумнівній компанії...
«Найближчим часом Росія має представити Україні план виведення Чорноморського флоту з Севастополя», — це позиція українського міністра оборони Анатолія Гриценка. Російський флот має базуватися в Росії! І крапка! Натомість лідери деяких політичних сил, шукаючи в Москві хто політичної підтримки, а хто й закриття кримінальних справ проти себе, готові взяти на себе зобов'язання перед Кремлем та виконати їх за рахунок національних інтересів України. Може, після чергової таємної поїздки до Москви краще там і залишитись?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
