Як розповідає сам Леонід Кононович, десь до чотирнадцяти років він був щиро переконаний, що у Лєніна була перша жінка, у якої росла борода, і звалась вона Карла Марла. Саме вона тричі вистрілила Лєнінові з нагана у груди отруєними кулями. Це сталося після того, як Лєнін прийшов п'яний із Кремля, й Карла Марла видалася йому така гидомирна, що він вирішив її круг хати поганяти. Жінка й не витримала.
А недавно письменник знайшов записи, які зробив іще школярем. Вони називалися «Народ про Лєніна. Кононович Л., учень 6-б класу. Радянський Союз». «Ти не уявляєш, які це люди були, ті українські баби, народжені в кінці XIX на початку XX сторіччя! — розповідає Леонід. — Радянська влада не могла на них психологічно вплинути. Ці люди мали про все власні уявлення й не вірили ніяким агітаційним байкам».
Головний редактор видавництва «Кальварія» Петро Мацкевич, який видав найбільшу кількість книжок Леоніда Кононовича, любить повторювати, що твір, подібний за силою до нового роману «Тема для медитації», може з'явитися в літературі певного народу не частіше, ніж раз на п'ятдесят років. Зрозуміло, що видавцям не завжди можна довіряти щодо компліментів на адресу своїх авторів. Але з романом Кононовича маємо саме той випадок, коли цю думку поділяють і критики, і читачі, і видавці, і, що трапляється не так уже й часто, самі письменники.
Так чесно і страшно про роз'ятрену рану нашого народу, геноцид українців, влаштований комуністичним режимом Совєцького Союзу, як Леонід Кононович у «Темі для медитації», висунутiй Черкаським університетом ім. Б. Хмельницького на здобуття Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, не писав іще ніхто. Так само, як ніхто з вітчизняних письменників середини XX початку XXI сторіччя досі так глибоко не досліджував питання злочину і кари на українському грунті, не проектував його на національну психологію.