Вони прагнуть нами керувати

08.02.2006
Вони прагнуть нами керувати

Так працювала Рада IV скликання.Чого чекати вiд наступного? (Фото з архiву «УМ».)

(Продовження. Початок — в «УМ» від 18, 19, 26 січня та 2 лютого)

Виборчий блок «Держава — Трудовий союз»

      Досить дивний блок у сенсі поєднання його суб'єктів. Не те щоб у списку зійшлися яскраві протилежності — такого більш ніж достатньо в багатьох значно сильніших партіях та блоках. Просто, партія «Держава» та Всеукраїнська партія трудящих оформили «шлюб» несподівано для політологів чи не в останній момент. А на підходах до виборчої кампанії та на її початках «донецькі» слов'янофіли з «Держави» більше йшли на контакт то з Партією регіонів, то з прогресивними соціалістами, тоді як «трудящі» — зі своїми «тезками» з Трудової партії Сироти та «Трудової України» Коновалюка.

      Партія «Держава» зареєстрована Мін'юстом у 1999 році. З самого початку її співвідносили з тодішнім Генпрокурором Геннадієм Васильєвим. Цей чоловік з-під крила Віктора Януковича завдяки бажанню та посадовим зв'язкам став, як кажуть, одним із найзаможніших в усій Україні. За даними, поширеними в інтернеті, Васильєв має шахти, коксохімічні заводи, великий банк, газети, телеканал, тож власна партія стала лише необхідною складовою «джентльменського набору», обов'язкового для східноукраїнського олігарха. Головою «Держави» Геннадій Васильєв став у лютому 2005 року, змінивши на цій посаді такого собі Володимира Бачигіна. Партія, яка нарешті отримала своє реальне обличчя — обличчя одного зі стовпів режиму Кучми—Януковича, «засвітилася» в багатьох опозиційних акціях: «державники» підтримували виступи «януковичівців» після помаранчевих революцій, навесні брали активну участь у функціонуванні наметового містечка навпроти Кабміну, ходили хресними ходами з Московським патріархатом, одними з перших — ще задовго до виборів — виставили на вулицях міст малинові агітаційні намети. Звісно, найкращим варіантом для «державників» було б блокування з Партією регіонів, але «старші брати» Рінат Ахметов і Віктор Янукович виявилися жадібними: вони розуміли, що покриють майже весь сегмент опозиційного електорату самотужки, з одним лише логотипом Януковича та «Регіонів», тож усіляка дрібнота буде лише відбирати прохідні місця у списку. На той час «державники» вели також паралельні переговори з Наталією Вітренко про можливість входження до її блоку. Але, за деякими даними, мали завищені апетити й не погоджувалися на другорядні ролі під диктатом ПСПУ. Натомість лідерка прогресивних соціалістів пояснила «відпадання» «Держави» тим, що ця партія претендує на блок із «Регіонами».

      У результаті пан Васильєв опинився ні в сих ні в тих. Можливо, до списку ПР «в індивідуальному порядку» його не взяли з огляду на якийсь конфлікт (зокрема бізнесовий) із колами Ахметова. (Родину Васильєвих поміж кандидатів-«регіоналів» представляє брат Геннадія Андрійовича Олександр, народний депутат, член фракції ПР.) Натомість у реєстрі «донецьких» опинився інший екс-Генпрокурор — Піскун. Його наступник і попередник Васильєв, щоб не видаватися смішним, вирішив навіть не входити до «власного» виборчого списку блоку, який його партія зрештою утворила з «усеукраїнськими трудящими». Списку дуже довгого (351 зареєстрований ЦВК кандидат, при тому що спочатку подано було аж 424 прізвища), але зовсім не прохідного.

      Головою «Держави» на сайті Центрвиборчкому знову значиться уже згаданий 49-річний Бачигін. Його трудова й політична біографія досить цікава: Володимир Павлович — уродженець Кіровоградщини, який закінчив політехнічний інститут у Тольятті (Росія), — зовсім трохи попрацював інженером-механіком на Черкащині, а потім пішов по комсомольській лінії, допрацювавшись до завсектором взаємодії з державними органами ЦК ЛКСМУ, а після 1990 року — до керування управліннями Мінмолодьспорту і Держкомспорту. В 1998 році став членом Народно-демократичної партії, навіть був керівником секретаріату НДП, а звідти слідом за Анатолієм Матвієнком пішов до УНП «Собор» (тут був членом центральної ради). Як не дивно, у «Державу», схильну до русофільства, ЄЕП, запровадження двомовності тощо, Бачигін прийшов саме з правої, націонал-демократичної, партії.

      Якщо девіз, виведений на сайті «Держави», — «Вера, совесть, народ, единение», то у ВПТ — «Соціальне партнерство — заради захисту трудящих!». Всеукраїнська партія трудящих постала ще в 1997 році як таке собі політичне крило Федерації профспілок України (Олександра Стояна, нині- «регіонала») і відтоді вже двічі самотужки брала участь у парламентських виборах. За підсумками першого «напівпропорційного» голосування, в 1998 році «трудящі», очолювані Стояном, посіли 20-те місце — 0,79% (210 тисяч голосів; лідер тоді проскочив у ВР по «мажоритарці»). А у 2002 році ВПТ фінішувала на 21-му місці з результатом 0,34% (це лише 88 тисяч прихильників). Тоді виборчий список був дуже відмінним від списку-98: Стоян тимчасово перекинувся до «Нашої України», а сама ВПТ фактично стала «технічним проектом» Банкової. Досить сказати, що першим номером ішов Олександр Мороз (Федорович) — явний «клон» Олександра Мороза-соціаліста (Олександровича), а п'ятим — телеведучий УТ-1 Валерій Лапікура, «піховшек» того часу.

      Нині прапор лейборизму (нібито ідейну основу ВПТ) підхопив такий собі Мирослав Якібчук, 37 років, уродженець села Шешори Косівського району Івано-Франківщини, випускник Української сільгоспакадемії і Київського торговельно-економічного інституту. Підприємець — у 1996 році очолив будівельну фірму «Київмонолітспецбуд». У грудні 2004-го пішов у громадське життя. Щоправда, до «помаранчевих» так і не пристав, а був обраний головою Національного форуму профспілок.

      Ще на початку літа 2005-го Мирослав Ілліч давав гроші на розкрутку в центральних та регіональних ЗМІ бренду «Трудовий союз». Щоправда, цю марку до останнього вважав своєю голова Трудової партії України Михайло Сирота, відомий як «батько Конституції». Учувши розходження з Якібчуком, Сирота навіть робив публічні заяви про те, що готовий захищати авторські права на «лейбл» «ТС» у суді. Але зрештою ці дві літери, які в перехрещеному вигляді нагадують серп і молот, залишилися в Якібчука. А Сирота з Борисом Олійником утворили окремий блок без «трудового» прикметника в назві.

      Мирослав Якібчук натомість став першим номером блоку «Держава — Трудовий союз». Далі — Володимир Бачигін; Валентин Пожидаєв, безпартійний, представник профспілковців голова правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; Володимир Білий, б/п, професор кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії, також киянин, як і його «попередники»; замикає п'ятірку Раміль Замдиханов, донеччанин, член «Держави», генеральний директор ТОВ «Студія «Астра-ТБ» (це «матірна» назва «васильєвського» каналу «Київська Русь»).

      Серед наступних 346 членів списку немає діячів, відомих широкому загалу. Зате є голова правління — гендиректор ВАТ «Слов'янський завод високовольтних ізоляторів» (№7), його заступниця (№10) і спеціаліст відділу маркетингу цього ж підприємства на Донеччині (№247), директор ТОВ «Теплоенергокомплект» (Київ, №11), заступник начальника вагонної дільниці станції «Київ-Пасажирський» (№14), доцент кафедри кримінального права Донецького національного університету (№15), верховний хранитель Всеукраїнської громадської організації «Храни» (Київ, №33), президент холдингу «Анграм груп» (Харків, №37), головлікар Луганського обласного шкірвендиспансеру (№52), заступник голови правління хутрофірми «Тисмениця» (№108), тренер-викладачка з карате Донецької обласної дитячо-юнацької спортивної школи (№338) та ін. Цікаво, що під 117-м номером був записаний заступник голови громадської організації «За Україну! За Ющенка!» Богдан Пукало, але за два тижні він написав заяву про самовідвід.

      Згідно з останнім опитуванням від Центру Разумкова, блок «Д-ТС» має 0,1% рейтингу.

      Прогноз «УМ»: місце між 22-м і 35-м, близько 0,2%.

 

Виборчий блок «Блок Бориса Олійника та Михайла Сироти»

      У попередньому розділі, що стосується блоку «Держава — Трудовий союз», уже було згадано про наміри Трудової партії Михайла Сироти утворити передвиборчий зв'язок із Всеукраїнською партією трудящих. Це утворення навіть розпочало спільну рекламну кампанію, але невдовзі «цивільний шлюб» голови ВПТ Мирослава Якібчука і лідера ТПУ Сироти розпався, і сторони знайшли свої «законні половини» на стороні. Для Михайла Дмитровича, «батька Конституції», народного депутата другого скликання, такими стали Борис Олійник, партія «Інформаційна Україна» та Партія здоров'я. Ясна річ, ці політичні марки, зареєстровані Мін'юстом у березні 2005 року — за кілька днів до крайньої межі, що дозволяє брати участь у виборах-2006, зовсім не відповідні за своїми ваговими категоріями постаті Бориса Ілліча Олійника — Героя України, відомого поета, з далеких радянських часів — принципового, чесного й демократичного комуніста, постійного голови української парламентської делегації в Раді Європи. (До речі, Олійник — моральний світоч, №4 у списку Компартії на виборах-2002, — попри принципову незгоду з колегами по КПУ в поглядах на Помаранчеву революції вийшов із фракції комуністів у ВР лише в березні 2005-го; приблизно тоді ж почав визрівати його альянс із Сиротою.) І ще ясніше, що навіть на імені 70-річного Олійника цей блок далеко на виборах не заїде.

      Але вони стараються. Дають трохи реклами по ТБ (мало, але ж із грошима сутужно), створюють інформаційні приводи. У цьому допомагає третій номер списку — адвокат Андрій Федур, який представляє інтереси Лесі Гонгадзе у справі про вбивство відомого журналіста і часто фігурує на телеекранах. Звісно, блок Олійника—Сироти він при цьому не рекламує, але БОС таки створює інформаційні прив'язки, зокрема, було проведено прес-конференцію за участю Федура й Олійника, на якій від імені блоку було озвучено вимогу зробити судовий процес відкритим. Ще одним помітним кроком БОСів було оголошення про подання судового позову проти всієї Верховної Ради, яка відмовляється приймати присягу конституційних суддів і тим самим паралізує роботу КС. Досить активно працює сайт www.blok.org.ua, на якому в ролі основних коментаторів та авторів заяв виступають Олег Беспалов — ще один, крім Олійника, діючий народний депутат, та молодий Андрій Колодюк, лідер «Інформаційної України», орієнтованої передусім на поціновувачів інтернету й високих технологій.

      У списку БОС — 99 осіб. Очолює його Борис Олійник. Другий номер — Михайло Сирота, лідер ТПУ. Третій — Олег Беспалов. Це мажоритарник із Херсонщини, нині позафракційний, як і Олійник, але раніше — член кучмівської «За ЄдУ», такої ж за спрямуванням групи «Народовладдя» і — вже під час Помаранчевої революції — фракції «Регіони»; останньою його фракцією до листопада 2005-го була протимошенківська «Єдина Україна». Далі у списку — Андрій Федур, директор адвокатської компанії «Андрій Федур і партнери», проживає у мiстi Красний Луч Луганської області; замикає п'ятірку Андрій Колодюк, лідер «ІУ».

      Голова третьої блокотворчої Партії — «здоров'я» — лише шостий, це Михайло Салюта, головлікар Київської міської клінічної лікарні №1. З-поміж інших можна виділити такі персони: №7 — Валентин Шевченко, голова військового апеляційного суду Центрального регіону України; №9 — Ярослав Федорин, колишній нардеп (другого і третього скликань), екс-член НРУ, УНР, партії «Єдність», а нині — член ТПУ; №14 — Орест Фурдичко, зараз — безпартійний директор Інституту агроекології УААН, а раніше — голова Львівської облради (1997—1998), народний депутат третього скликання від Аграрної партії, невдалий списочник блоку «За ЄдУ!» на виборах-2002 і перший заступник міністра охорони навколишнього середовища; №22 — Олександр Пухкал, ще один екс-парламентарій (третє скликання), тепер — перший заступник директора Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові.

      Під №29 була записана Ганна Матіко-Бубнова — відома депутатка Київради, заступник начальника головного управління культури і мистецтв Київської міськдержадміністрації. Але ця жінка — нібито член Трудової партії — вирішила відмовитися від балотування в цьому блоці до парламенту і обрала... трохи надійнішу першу п'ятірку Опозиційного блоку «Не так!» на виборах до ради міської.

      Поточний рейтинг БОС за опитуванням від Центру Разумкова — 0,1%.

      Прогноз від «УМ»: місце після 27-го; близько 0,2% голосів.

 

Соціально-християнська партія

      «Для нас кінцевою метою є доля людини як індивіда, частини природи та Божественного творіння... Ми бачимо нашу партію як найвпливовішу християнську партію європейського типу»... Хороші слова каже про себе Соціально-християнська партія, але проблема в тім, що доскіпливі політологи не помічають існування СХП. Ця політична сила з розряду карликових утворилася ще влітку 2004 року, ще тоді оголосила про підтримку Віктора Ющенка, але от біда — через свою дрібноту так і не здобулася на якийсь розголос. Партія включена до переліку учасників виборів як самостійний гравець, єдина в цьому реєстрі має «християнський» корінь, але не створює жодних інформаційних приводів хоч якоїсь ваги.

      Виборчий список СХП — один із найменших. Перша п'ятірка: Володимир Владико, голова партії (Київ); Ілля Шотропа, президент Всеукраїнської благодійної організації «Просвітницький центр «Крик дитячої душі» (Чернівці); Олександр Волков (не той, який ви подумали, а перший заступник голови правління — комерційний директор ЗАТ «Дослідний завод зварювального устаткування Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона» (Київ); Олександр Іванчук, гендиректор ТОВ «ТД «Укргазнафта» (Київ); Валерій Решетинський, президент Міжнародного благодійного фонду «Варнава» (Київ).

      Усі списочники, крім одного, — члени СХП. Навряд чи читачам щось скажуть прізвища фельдшера тернопільської «швидкої допомоги», секретаря Требухівської сільради чи навіть директорів приватних підприємств... Ну хіба що хтось знає кореспондента агенції «Укрпартінформ» Олега Байла.

      Прогноз «УМ»: місце після 40-го; близько 0,1%.

 

Партія пенсіонерів України

      «Виступаючи перед делегатами з 24 регіонів України, Фелікс Петросян говорив про втрату авторитету в пересічного українця всіх без винятку політичних партій, крім Партії пенсіонерів, яка не має невиконаних обіцянок, бо нікому їх не давала», — так звітувала про з'їзд ППУ агенція «Укрпартінформ». З огляду на таку впевненість не дивно, що «пенсіонери» ухвалили йти на вибори самостійно. Ідея — захист передусім пенсіонерів та інвалідів, ставка на виборах, ясна річ, на назву, яку мають прочитати люди пенсійного біку. А раптом? Треба ж із чогось починати? Тим більше, «конкуруюча фірма» — така ж дрібна Партія захисту пенсіонерів — «заховалася» у блоці «Влада народу». І зараз рейтинг ППУ — 0,2%, тобто вищий від середнього аутсайдерського.

      Виборчий список ППУ презентує 98 осіб. Цікаво, що люди тут усе більше... молоді, пенсіонерів налічується лише 39, та й ті зосереджені переважно у другій частині реєстру. А щоб не так впадало в око 9-те місце дочки 5-го номера списку, 21-річної студентки Придніпровської державної академії будівництва, трохи вище у списку — на 7-му позицію — поставили дідуся 1927 р. н., одесита Леоніда Чекіту.

      Перша п'ятірка: Фелікс Петросян — голова партії, президент Асоціації «Співдружність» (Одеса), 1954 р. н.; Володимир Хмельницький — голова Одеської обласної організації ППУ з села Яськи Біляєвського району Одещини, 1937 р. н.; Станіслав Опатерний — президент ВАТ «Е.Л.» (Харків), 1966 р. н.; Сергій Усольцев — голова Дніпропетровської обласної організації ППУ, 1969 р. н.; Микола Шімон, президент промислово-інвестиційної корпорації «Січеслав» (Дніпропетровськ), 1960 р. н.

      «Партія відповідальних людей» — таке гасло звучить у коротких рекламних роликах ППУ, які з'явилися на центральному телебаченні.

      Мабуть, найвідповідальнішою нацією є... вірменська. Адже саме в списку ППУ дуже багато етнічних вірменів. Крім лідера, пана Петросяна, це пп. Хандамирян, Атбаш'ян, Мкртичян, Саргисян, Айрапетян, Овакімян, Шамян. №11 Арсен Атбаш'ян, до речі, — регіональний комісар Міжнародного комітету захисту прав людини з Харкова.

      Прогноз «УМ»: місце після 25-го, до 0,3%.

 

Далі буде.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>