Oлег Рибачук біля свого робочого столу. (Фото авторів.)
Давно позаду той час, коли Віктор Медведчук вважався «сірим кардиналом» усієї країни. Його як демонізували на початку століття, так не можуть позбутися негативних емоцій при словах «лідер СДПУ(о)» й тепер. Головного есдека країни, який став главою Адміністрації Президента у 2002 році, підозрюють у багатьох нечестивих справах. Пригадуються розмови про те, як у розпал Помаранчевої революції у дворі АП палили купи документів. Мабуть, спалили все, що потрібно. Та й, очевидно, свій підпис пан Медведчук використовував обачно. Принаймні жодна з підозр криміналістами не доведена: недарма Медведчук вважається кваліфікованим юристом.
Так що «спадкоємцям» залишаються легенди і «музейні експонати». Як відомо, Віктор Ющенко, прийшовши в головний кабінет на Банковій, суттєво змінив його внутрішнє наповнення. Чимало дорогих і занадто пишних меблів узагалі були запропоновані для розпродажу. Деякі «залишки життєдіяльності» попереднього Президента залишаються в кабінеті Ющенка й тепер — «УМ» писала про це в детальному репортажі з офісу нового глави держави в травні минулого року. Після цього екс-кабінет Кучми впускав багатьох цікавих із числа журналістів, які мали змогу вивчити в ньому ледь не кожну золоту цятку на стелі. А ось із колишніми володіннями Медведчука — інша справа. Ці апартаменти розкрили свою останню таємницю лише через рік після приходу нової влади, і знову — «Україні молодій».
.jpg)
Можливо, хтось не знає, але варто обумовити це з самого початку: в кабінеті на другому поверсі, де зараз сидить голова секретаріату Президента Олег Рибачук, до нього сидів державний секретар Олександр Зінченко, а ще раніше — глава АП Віктор Медведчук, перед тим (до 2002 року) розташовувався сам Президент Леонід Кучма. А ще раніше звідси керували перші секретарі ЦК Компартії України. «Сидів тут навіть Каганович», — констатує Рибачук. І додає, що «все тут дуже недолуго зроблено».
Що недолуго то недолуго. Зі звичайної за мірками Банкової та Кабміну приймальні потрапляєш у дуже великий видовжений кабінет. Перше враження — незатишно. А з урахуванням того, що тут творилося (досить сказати, що якраз у цій «хаті» стояв диван із «диктофоном майора Мельниченка»), не дивно, що Олександр Зінченко замовляв у церковників освячення цих стін...
Самі стіни — сизі й кремові з пілястрами, ліпнини небагато. На підлозі — темно-зелений палас, майже такий самий, як у нинішньому кабінеті Ющенка. Меблів небагато: пара столів для засідань, робочий стіл шефа. По периметру знизу, на сантиметрів 70 від підлоги, стіни опоясує панель iз темно-коричневого дерева. Ближче до головного робочого столу вона переходить у своєрідну «тумбочку». На ній зараз лежать у рядок книжки Рибачука, стоїть великий щит-ватман під назвою «Побажай віце-прем'єр-міністру з питань європейської інтеграції» (Олег Борисович забрав цей витвір колективної народної творчості з Кабміну, де обіймав таку посаду), тут же — одна з картин із київським краєвидом (Дніпро з пішохідним мостом). І — три фотопортрети Віктора Ющенка: біля вікна поруч із портретним Тарасом Шевченком, в помаранчевому шарфі і (третій) просто за столом. Утім не «просто». «Це мій улюблений, — пояснює Рибачук. — Тут Ющенко ще молодий, Прем'єр-міністр. Ми тоді теж із ним разом працювали».
.jpg) |
Ми нагадуємо панові Рибачуку, що в одному з інтерв'ю він казав, ніби ніколи портретів ніяких президентів у кабінетах не тримав і не триматиме. Він посміхається.
Найгірше виглядають присутні повсюди великі дірки душників, оздоблені, якщо можна так сказати, восьмикутними темними рамками з дірками. Вони вивершують загальну картину інтер'єрної «совдепії». Не дивно, що Кучма звідси з'їхав при першій можливості. Чи антураж його наступного кабінету був зроблений із кращим смаком — інше питання.
За робочим столом господаря висить величезна фотокомпозиція з революційним морем Майдану. Збоку — великий синьо-жовтий прапор. На столі є свіжі квіти, прапорці України, Євросоюзу і помаранчевий «Так! Ющенко», зате майже немає паперів: «чистий стіл — свіжа голова», вважає голова СП. Поруч — селектор «а ля завод» і близько десятка громіздких телефонів часів СРСР. Це, виходить, неодмінний атрибут кожного високого керівника. Нема щоб нарешті врахувати прогрес у галузі комунікаційної апаратури...
.jpg)
Проминувши все це добро, потрапляємо через бокові двері до так званої кімнати відпочинку. Вона теж велика і ще більш незатишна. Типова атмосфера пересічної лікарні. Біля стін і в центрі — жовтуваті шкіряні дивани й крісла; тут, за круглим столом посеред кімнати, і відбувається наше інтерв'ю (воно вийшло друком у вчорашньому номері «УМ»).
Для затравки починаємо: «Мабуть, ці крісла ще Медведчук приніс». «Може, й він», — каже Олег Рибачук. І продовжує: «А хочете, я вам його таємну кімнату покажу? Цікаво!».
Звісно, погоджуємося. Олег Борисович іде до... видовженої шафи, яка стоїть біля стіни, боком до вікна у двір, і... на секунду стає героєм казки «Хроніки Нарнії: лев, чаклунка і магічна шафа» — у цьому фільмі герої теж потрапляли до казкової країни через двері звичайної забутої всіма шафи у звичайній кімнаті. Через трохи покоцані двері шафи Рибачук заходить до ще однієї — таємної і ще не баченої журналістами — кімнати. Приєднуємося до нього й ми.
Кімната невелика. У ній — звичний із радянських часів набір корпусних меблів типу «стінка» (причому на полицях — хоч би тобі одна книжка чи ще щось — порожньо!). Навпроти — шведська стінка з турніком, поруч — також новенький емальований багатофункціональний тренажер. Ага, мабуть, саме тут займався своїм «залізом» любитель бодібілдингу Медведчук! «А може, і Зінченко. Я точно не знаю», — каже Олег Рибачук. Сам він тут, за його словами, фактично не буває. «Не по цих ділах».
.jpg)
Є тут ще великі двері, які ведуть невідомо куди, біля них — ну зовсім уже радянська тумбочка, як у піонертаборах. А з протилежного боку — столик із сучасним ком'ютером, шкіряне крісло, ще одна тумба і досить скромний диван. На ньому — подушка зi свiжою наволочкою, акуратно складені плед і простирадло: а раптом господар захоче прилягти? Певно, саме тут іноді «кимарив» роботоголік-Медведчук.
На білій стіні — барометр із написом «Олімпіада-80». На підлозі (тобто на вже звичному зеленому паласі «в ромбики») — ваги зі стрілкою. Мабуть, саме на них контролював своє схуднення й потовщення біцепсів той самий «сірий кардинал», «мужик».
Висновок: досить скромно, без смаку, але все ж — цікаво. Бо саме тут була «святая святих» минулої злочинної влади. Яка ну дуже не хотіла, щоб у цих її володіннях з'явилися люди з команди Ющенка.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
