«Немає національної ідеї? А здоров'я нації — хіба не ідея, яка об'єднає Україну?!»

      Минулого вівторка Микола Андрійович Шмат відзначив свій 66-й день народження, а у п'ятницю цієї непересічної особистості не стало. Його могутній організм витримав свого часу такий інфаркт, що в це відмовлялися вірити навіть світила кардіології. Більше того, останнім часом Андрійович щиро радів, що успішно одужує і таки зможе реалізувати свої задумки.

      Цей чоловік поєднав у собі на високому рівні дві спеціальності — спортивну й сільськогосподарську. Найголовнішою справою його життя було оздоровлення нації. Упродовж 15 останніх років Микола Шмат займався впровадженням у практику унікальної технології «сонячних теплиць», в якій вирощував екологічно та біологічно чисті овочі спеціального спрямування. Спеціального — бо вони зростають на чорноземі, який наближений до реліктового, без застосування будь-яких хімікатів, а тому використовуються для лікування «чорнобильців», для покращення показників спортсменів тощо. Шмат був власником патентів на цю технологію, написав тематичну монографію, чимало статей.

      Микола Андрійович починав з посади вчителя фізкультури, тренера з легкої атлетики, був головою Рівненського облспорткомітету. Про його результати на цій роботі свідчить такий показник: одна з найменших областей України була четвертою в республіці за кількістю підготовлених призерів чемпіонатів світу, Європи та Олімпійських ігор, позаду залишалися навіть такі гіганти, як Донеччина та Дніпропетровщина. Згодом Шмат працював у керівництві центральної ради спортивного товариства «Колос», очолював ДСТ «Трудові резерви».

      Він мав дар захоплювати своїми ідеями будь-якого співрозмовника. Тепер нам бракуватиме його людяності, своєрідної української образності мислення, тепла. Провівши Андрійовича в останню путь на Байковому цвинтарі столиці, пропоную читачам останнє інтерв'ю, яке Микола Шмат дав пару місяців тому у своєму «репертуарі» —  у лікарні, не звертаючи уваги на крапельницю. Він так багато ще хотів устигнути... Будемо сподіватися, його справу продовжать наступники.

Микола Шмат у своїй «сонячній теплиці».

      — Миколо Андрійовичу, то поясніть: як успішний спортивний функціонер перетворився на провідника незвичних сільгосптехнологій?

      — Насправді ці теми не настільки далекі одна від одної, як вам здається. Фізкультура і спорт у своєму розвитку повною мірою залежать від соціально-економічної ситуації в країні. Але чи замислювалися ми, що внаслідок погіршення екологічної ситуації у наших індустріальних регіонах, після транснаціональної чорнобильської катастрофи у спортивні секції та гуртки приходять діти з відхиленням у здоров'ї та фізичними вадами? Тому, очевидно, потрібно вжити додаткових заходів, щоб досягти вищих показників у спорті. На мою думку, сьогодні потрібно насамперед забезпечити дітей натуральним вітамінним харчуванням — ідеться про так звані біоекологічні овочі. Знаєте, як Японія рятувала генофонд нації після ядерних вибухів? Масово відкривалися пункти споживання свіжовитиснених овочевих соків, цукор було замінено на рослину стев'я, збільшено вживання меду. І сьогодні це одна з перших у світі країн за тривалістю життя, з якої регулярно виходять знамениті спортсмени.

      —  Чи вдалося вам довести цей взаємозв'язок до відома «верхів» за ті 15 років, упродовж яких ви впритул працюєте над темою?

      — Я розробив «Державну програму розвитку овочівництва закритого грунту в Україні із застосуванням високоефективних енергозберігаючих технологій», яку ще в 1993 році схвалила Комісія Верховної Ради з агропромислового комплексу. У парламенті її схвалили і... забули! Я ж побудував таку «сонячну теплицю» у селищі Веселинівка Баришівського району на Київщині. Вона була єдиною у своєму роді не лише в Україні, а й за її межами. Але тодішня обласна влада вчинила на власний розсуд — знищила теплицю вщент, довівши мене та мого колегу-фермера до інсульту й інфаркту. І зараз, до речі, робиться все, щоб урятувати причетних до того злочину вiд відповідальності.

      — Але ви, як видно, не зупиняєтесь, не зважаючи на стан здоров'я...

      — Я все ж вірю, що нам відшкодують матеріальні та моральні збитки. Вірю й у те, що з нашим чорноземом та унікальною технологією «сонячних теплиць» ми маємо ще більше можливостей, ніж японці, щоб здійснити прорив у поліпшенні здоров'я людей. За згодою Президента Віктора Ющенка готую програму «Оздоровлення нації». Її суть у тому, щоб забезпечити населення екологічно чистими овочами, медом та стев'ям.

      — Це повтор «японського шляху»?

      — У нас з японцями споріднені долі за наслідками атомних катастроф. Коли в Японії почали організовувати пункти вітамінізації, виникло питання забезпечення їх чистою продукцією, тож там започаткували масове спорудження теплиць. На сьогодні невелика Японія має 120 тисяч гектарів тепличних площ і посідає за цим показником перше місце у світі. В Україні ж із 3 тисяч залишилося лише 800 гектарів. У Японії на одну людину виробляють 1 кілограм свіжих овочів на день, у нас — до 10 грамів! Меду там припадає 35—40 грамів на день на людину, у нас — 0,7 грама! Про це все відомо тим, хто за посадою повинен робити висновки, але...

      Тепер питання, що стосується спорту: хто за таких обставин, коли 75—80 відсотків дітей мають ті чи інші відхилення у здоров'ї, поповнюватиме лави спортсменів?

      Ясна річ, що поліпшене харчування — не єдина панацея для порятунку нашої спортивної галузі. Тут потрібно просто змінити акценти. Адже зараз повністю зруйновано секційну роботу в навчальних закладах, місцевих колективах фізкультури, натомість тягар відповідальності перенесено на підготовку збірних команд. З таким підходом у нас найближчим часом не буде ні спорту великих досягнень, ні оздоровчої фізкультури, ні просто здорової нації.

      Як на мене, не буде трагедії, якщо нашим керівникам після однієї чи двох Олімпіад не буде про що рапортувати в сенсі здобутих медалей. Зате за цей час можна було б зосередити зусилля на розбудові нових спортивних комплексів, секцій тощо. Але на цьому напрямі в нас наразі існує не лише безгосподарність, низький професіоналізм, некомпетентність, а й просто безвідповідальність за здоров'я нації.

      Багато говорять про те, що в Україні немає чітко сформованої національної ідеї, яка б об'єднувала всіх. Так ось вона, на поверхні, однакова для всіх регіонів країни — це ідея здоров'я нації.

      — Якщо говорити в цьому сенсі про ваше ноу-хау з біологічно чистими овочами, то наскільки ці продукти відрізняються від звичних для нас овочів?

      — Насамперед — чистота й екологічність овочів, чого в нас так бракує в період із листопада й аж до кінця весни. Натуральні свіжі овочі неможливо довго транспортувати чи зберігати, тому імпорт себе не виправдовує. Ви знаєте, як у нас в одному київському спортивному клубі визначають якість овочів? Перше — чи вони куплені на престижному ринку, Володимирському або Бессарабському, другий варіант — чи вони завезені з-за кордону. Про таке смішно й гірко чути. Хотів би пояснити, що красиві помідори, які з'являються взимку, вирощено за гідропонною системою, тобто на щебінці з водою з додаванням більше десятка хімічних сполук. Чи варто казати, до чого призводить вживання такої «нітратної бутафорії»?

      Для початку варто було б спрямувати новітню овочеву технологію на спорт — створити при різних клубах власні, хай і невеликі тепличні комплекси. На таке харчування варто перевести також і дітей зі спортивних шкіл. Споживаючи вітамінну їжу з клубних теплиць, вони якщо й не стануть великими спортсменами, то здоровими людьми виростуть точно. Це недорого, навіть прибутково, з огляду на те, які кошти готові виділяти й виділяють на великий спорт спонсори.

      Регулярне вживання екобіологічних овочів підвищує витривалість спортсмена на 7-8 відсотків. Якщо, скажімо, йдеться про футбольний матч, то це означає 5-7 додаткових хвилин снаги. Овочево-фруктова спецдієта, я переконаний, забезпечить і нові перемоги у спорті, і поліпшення самопочуття українців загалом.

      — Чи можете навести приклади, коли врахування спецдієти приносило конкретні результати?

      — Мені довелося свого часу розробляти систему підготовки та харчування важкоатлетів, легкоатлетів та навіть... спортивних коней. Пліч-о-пліч я працював з Анатолієм Бондарчуком, який став олімпійським чемпіоном з метання молота (а зараз, на жаль, працює в Канаді), з Іллею Мате — також олімпійським чемпіоном з боротьби. Ми намагалися розробити систему всебічної підготовки, часто експериментували, шукали природні шляхи піднесення спортивної майстерності. Як бачите, успішно.

      Хоча не хотів би акцентувати на своїй причетності до медалей. Не менше пишаюся, що не для показухи, а реально міг виставити на першість сільського району 200 (!) велосипедистів та поставити у спортивні ряди 300 звичайних колгоспників.

      Нині, на жаль, через те, що спортивне життя затихає, молодь проводить свій вільний час у барах і казино...