Чому щира «майданівка» ставить палиці в колеса уряду з Майдану

       Існують різні версії того, чому Юлія Володимирівна, починаючи з часу своєї відставки, раз по раз уперто демонструє антагонізм у стосунках з колишніми побратимами по революційному Майдану. Найпоширеніша, емоційна, думка: це — елементарна помста бізнесвумен, відставленої від пирога. Люди, які звикли оперувати системними уявленнями, кажуть, що лідерка БЮТ не тільки керується мстивими бажаннями, а й сама є керованою мстивими бажаннями інших політиків із-за меж України. Злі язики стверджують, що пані Юлія має цілком конкретні бізнесові інтереси з розпорядниками російського газу.

      Народний депутат Іван Заєць (УНП), наприклад, вважає: відставка уряду Єханурова стала третім етапом «у ланцюжку політики Москви й п'ятої колони проти Української держави». Перший етап, на його думку, мав місце у вересні й ознаменувався гучним так званим корупційним конфліктом усередині влади. «Однак народ не збився з дороги Майдану, — каже пан Заєць, — і це не задовольнило кремлівських амбіцій». Другим етапом, на його переконання, став газовий конфлікт, який теж планувався на вересень, але відставка Тимошенко сплутала ці карти й реалізацію задуму перенесли на зимовий період. Другий етап потягнув за собою третій — спробу розбалансувати передвиборчу ситуацію через відставку уряду.

      Є політики, які дещо інакше класифікують хроніку «етапів великого шляху». Вони пригадують послідовну впродовж тривалого часу лінію «газової» поведінки колишньої прем'єрки, акцентовану на просування на цей ринок структур з-під її «даху». Сюди ж додають її несподівану поїздку до Москви після відставки, а потім — несподіване закриття її кримінальної справи, за якою вже не один рік дивляться на синє небо крізь густі грати російські воєначальники. Схоже, в цьому випадку діє стара істина: у великій політиці немає нічого випадкового.

      Цікаво, що чимало з тих нардепів, які проголосували за відставку уряду Єханурова, перед тим надали українським переговорникам істотну моральну підтримку, проголосувавши за ухвалення держбюджету-2006. Та й тоді БЮТ серед них не було. Потім стало ясно, що замість моральної підтримки готувався протилежний сценарій.

      Однак із цим сценарієм погодилися не всі БЮТівці. Вже наступного дня після відставки уряду Єханурова двоє з них вийшли з іменної фракції Тимошенко з принципових міркувань. Це — народні депутати Сергій Кіроянц та Ігор Насалик. В обох є певні претензії до діяльності керівників паливно-енергетичної галузі, однак брати участь у дестабілізації ситуації напередодні виборів вони як порядні люди вважали для себе неможливим. При цьому роздруківка результатів голосування показує, що Кіроянц «був відсутній», а Насалик начебто проголосував «за», хоча він запевняє, що на знак незгоди з рішенням фракції вийшов із зали.

       Пересічного спостерігача за діями українського політикуму мало що здатне здивувати. Та все ще дивуються самі політики. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, який пліч-о-пліч з Юлією Тимошенко рік тому стояв на Майдані, тепер змушений констатувати: «Мені щиро боляче через позицію вчорашніх союзників по антикримінальній революції з БЮТ. Можна розповідати байки про співробітництво Єханурова із «Радою олігархів», але факт — річ уперта. А факт свідчить, що саме ці олігархи в союзі з БЮТ намагалися скинути український уряд».

      Завдяки БЮТ став можливим політичний феномен створення у Верховній Раді нового «більшовицько»-антипрезидентського альянсу сил, які за жодних інших умов не подали би одна одній руки. Відразу ж після своєї «піррової» перемоги вони публічно почали відхрещуватися одна від одної. Але висновок зафіксований: у чому не можна відмовити Юлії Володимирівні — так це в таланті перелицьовуватися в разі потреби в шати різних кольорів.

Лада МИХАЙЛОВА.

РАХІВНИЦЯ

      Проста арифметика підказує: якби 10 січня серед 250 голосів, поданих за відставку уряду Єханурова, не було б 36 БЮТівських, спроба дестабілізувати політичну ситуацію в розпал парламентських виборів провалилася б.