Література обласна чи східноєвропейська?

09.12.2005
Література обласна чи східноєвропейська?

Владислав Панiн i Галина Родiна.

      Ближчим часом у російському видавництві «Восток-Запад» (дочірнє підприємство книжкового гіганта «АСТ») з'являться близько десятка перекладів творів сучасних українських літераторів. Як виникла ідея масово привести українську літературу на російський ринок, розповів під час московського книжкового ярмарку non/fictio№7 керівник видавництва  «Восток-Запад» Владислав ПАНІН:

 

      — Настав час, коли ми почали спілкуватися з представниками української діаспори. Налагодилися контакти з українськими філологами, у видавництві вийшов підручник української мови. Слово за слово, хтось передав нам кілька книжок. Серед них — Оксана Забужко, Василь Кожелянко та інші. Почали читати й зі здивуванням побачили, що в Україні є вельми цікаві письменники. Тобто поруч розвивається оригінальна література, зовсім не відома в Росії. На книжковому ринку — це абсолютно порожня ніша, і ми тут не знаємо, що насправді відбувається в Україні. Відтак заочне знайомство з українськими авторами, які нас заінтригували, відбулося влітку. Далі була подорож на Форум видавців у Львові. І вже там — укладання контрактів на переклади російською.

      — І хто опинився у вашому видавничому портфелі?

      — Ми придбали права на всі сім романів Василя Кожелянка. Є два романи Василя Шкляра — «Ключ» і «Кров кажана». Із задоволенням видаватимемо  твори Юрія Винничука. Щоправда, тут є проблеми з перекладачами. Хоч ми і працюємо з кращими силами в Москві, але це люди старшого покоління; з великим перекладацьким досвідом, але виховані за радянських часів і по-своєму розуміють якісь моменти сучасності. Тому у справі перекладів модерної української літератури потрібні, скажімо так, особливі підходи.

      — А що привернуло увагу видавництва конкретно до Кожелянка, зокрема до роману «Дефіляда в Москві», який вийде у вас першим? Це бажання вразити російського читача у болюче імперське місце і на хвилі епатажу отримати комерційний результат? Чи задемонструвати російському суспільству українців як зоологічних націоналістів із божевільними ідеями?

      — Ні, це не бажання комусь щось довести. Весь проект просто розрахований на комерційний успіх. А в культурному плані — це бажання показати, що, окрім офіціозної точки зору на історичні події, які відбувалися й відбуваються, існує ще й інша точка зору, інше трактування, інше бачення, які не збігаються з картинами, що їх малюють імперські політики. До того ж, життєрадісна «Дефіляда» Кожелянка яскраво висвічує феномен українського характеру.

      — А не боїтеся, що Кожелянкова «Дефіляда» без коментарів може бути не зрозумілою росіянам або зрозумілою зовсім не так? Автор грається з історичними фактами та подіями, що невідомі сучасним росіянам або відомі з радянських підручників та совєтських газет. Як ви плануєте обійти це підводне каміння?

      — У наш час узагалі мало хто знайомий з історією аж настільки, аби зрозуміти все, про що йдеться у «Дефіляді». А роман справді буквально з першої сторінки починається зі слів «сигуранца» й таке інше. Все це передбачає посторінкові зноски й коментарі. Ми хочемо одразу ж налаштувати читача на певне сприйняття роману, тому задамо потрібну тональність уже в докладній передмові.

      — Чому, на ваш погляд, справжня зацікавленість українською культурою, історією, літературою з'явилася лише після революційних подій торішньої осені?

      — Не буду говорити за всіх. У мене завжди ставлення до України було таким самим, як до будь-якої області Росії — як до Бєлгородської чи Ростовської; особливої різниці у свідомості ніколи не виникало. І цей стереотип сприйняття постійно підтримується й підігрівається нашими ЗМІ. Перші кроки України — оголошення незалежності, відділення від СРСР — також не сприймалися всерйоз: ну, всі відділяються, й Україна за компанію. Он Лукашенко вже назад хоче. Всі повернуться... А останні події на вашому Майдані стали першим потужним струсом, який ніби повернув нам реальну точку зору: наші держави розійшлися на таку відстань, що стало очевидним — ми абсолютно різні країни і дійсно належимо різним націям. Ось тут і настав час показати, що в Україні є дійсно цінні речі для світової літератури. Так само, як скандинавська література, прибалтійська, балканська, існує також повноцінна й самодостатня українська література, яка достойно вписується у контекст світової культури.

Розмовляла Галина РОДІНА,
директор Всеукраїнського рейтингу «Книжка року».